З притаманною не тільки мамі, а, на думку Донзака, і всім жінкам, нелогічністю, вона заперечила, що я не маю рації і що обов'язок велить мені втрутитися.
— То ви не вірите в благодать? 1 По-вашому виходить, ніби Бог потребує нашої підмоги в тій суперечці, що точиться в душі Сімона і торкається лише його самого?
— Сімон увесь цей час зазнає тиску, про який ми й гадки не мали,— тут справжня змова. Тобі треба вже знати, це дуже важливо: нишком від нас, від першого дня канікул він часто зустрічається... Як би ти думав, із ким? Із мером, атож, із паном Дюпором, а той франкмасон і заприсягнувся відвернути Сімона від церкви...
— Але ми ж усі знали, що Сімон бачиться з пані Дю-пор...
— Із цією навіженою, так, але не з її чоловіком, котрого сам вигляд сутани доводить до сказу. Я гадала, що Сімон приходить у дім Дюпорів лише вдень, коли мер у себе на тартаку. Довгий час воно так і було... Пані Дюпор сама нас застерегла...
Пані Дюпор сама! Я вухам своїм не вірив. "Дюпори! Та ми з ними не бачимося!" Маминою мовою це означає, що вона не обмінюється з ними щорічним візитом (під час літкування в Мальтаверні), яким можуть похвалитися три або чотири містечкові панії. Але це правда також і дослівно: Дюпорів не бачать, на них не дивляться. їх викреслено з нашого крихітного світу. Спробую розповісти до ладу цю історію Дюпорів і Сімона. Пані Дюпор, як кажуть, гарненька жінка, куди молодша за свого чоловіка, хоч мені завжди вона здавалася старою, викликала недовіру вже тому, що була не з наших країв ("Хтозна, де він її взяв, хтозна, звідки вона..."), наші краї — це базаські ланди. Дюпори мали єдину дочку Терезу, вона народилася в один день із Сімоном Дюбером. Марі Дюбер ходила до Дюпорів на поденщину й брала з собою маленького Сімона, кот
1 Благодать — Божественна сила, дарована від Бога людині для порятунку. Витлумачення цього поняття викликало протягом віків серед богословів запеклі суперечки, суть яких зводиться до питання про співвідношення ролі Божественної благодаті і людської волі в порятунку людини.
рий бавився з Терезою, дозволяв їй тиранити себе й слухався її, бо син поденниці мусить слухатися мерової дочки,— а ще й тому, як казали зі сміхом усі довкола, що він був закоханий у неї, і вона в нього, а подобалося їй у ньому найбільше те, чого я зовсім не терпів — отой жахливий шостий палець... Терезу за кілька днів забрала якась хвороба. Може, менінгіт? Батьки довірилися докторові Дюлакові, першому меровому помічникові, також радикалові й франкмасонові...1 Як вони побивалися... Пані Дюпор, яка раніше ходила до церкви щонеділі й молилася, ховаючись за колоною, більше туди не потикалася, вона зреклася Бога. Зате щодня в будь-яку погоду вона вирушала на кладовище. Коли достигали вишні, вона приносила їх на могилу, бо Тереза любила вишні. Діти, прибігаючи зі школи, їх з'їдали.
Ці дивацтва остуджували співчуття знайомих. А тут ще вона відмовилася прийняти маму. Річ неймовірна! І от жоден мешканець містечка не переступав уже порога її оселі, крім Марі Дюбер і під час канікул — Сімона. Від них ми довідалися, що в передпокої від дня похорону лежало розтрушене на підлозі зілля і що Марі Дюбер не вільно до нього торкатися.
Сімона пані Дюпор, аби могла, держала б при собі день і ніч. Він вертав їй Терезу, він був Терезою. Але ж він був живий, і він був хлопчиськом. Його не примостиш на стільці, мов якусь річ, не напихатимеш цілий день печивом чи варенням. На щастя, він страшенно любив читати. Пам'ятаю, вже згодом в якійсь забавці кожен з нас мав придумати девіз і в ньому якнайстисліше висловити те, що він вважає за щастя. Сімон написав спершу: "Полювати й читати". Потім виправив: "Читати й полювати". Пані Дюпор мала повні комплекти "Різдвяного ілюстрованого альманаха"2, "Журналу мандрів", романи Жюля Верна, "Подорож двох дітей по Франції" 3 та силу інших див. Вона саджала Сімона при вікні й казала: "Читай, не звертай на мене уваги".
1 Франкмасонство — течія, що виникла в Англії і потім поширилася в інших країнах Європи, а також в Америці. Таємні товариства франкмасонів проповідували об'єднання людей на основі братства. У Франції другої половини XIX віку ця течія характеризується прихильністю до республіканських та раціоналістичних ідей.
2 Ілюстрований тижневик для дітей, з'явився 1880 року, друкував казки, розповіді про подорожі і пригоди, давав своїм маленьким читачам початкові відомості про науку і мистецтво, розповідав про нові ігри.
3 Роман для дітей пані Фуйє, що писала під псевдонімом Ж. Брюно.
Спершу Сімона бентежив спрямований на нього пильний погляд, дзенькіт прутів для плетіння, а потім він призвичаївся. Кожні два чи три дні, а коли книжка була цікава, то й щодня, він приходив по обіді й умощувався коло вікна в цій якійсь дивній кімнаті, що її ніяк не міг мені описати: селяни не бачать того, що бачимо ми, вони бачать те, чого ми не бачимо. Якось він попрохав у пані Дюпор дозволу взяти книжку з собою. Був то єдиний випадок, коли вона розсердилася на нього. Жодну з книжок, читаних колись Терезою, браних у руки Терезою, не вільно виносити з дому. Але назавтра вона сказала Сімонові, щоб він краще читав уголос, поки вона плете, а вона платитиме погодинно, як його матері.
Тепер я думаю — чи не ця плата, що засліпила Дюберів, перешкодила мамі й панові настоятелеві відчути неспокій, який би мали викликати щоденні зустрічі дванадцятилітнього семінариста з екстравагантною особою, дружиною мера-франкмасона. Правда, в ті часи мер майже не бував дома, цілі дні пропадаючи на заводі і в муніципалітеті. Окрім того, як я довідався згодом, він мав двох коханок: одну в Бордо, а другу в Базасі.
Звичайно, пані Дюпор, посварившись після Терезиної смерті з Богом, до церкви не ходила, але Сімон запевняв настоятеля, що вона ніколи не говорила з ним про віру. Вона й справді з ним ні про що не балакала, а лиш дивилась, як він читає. "Попервах мені було ніяково, вона так і їла мене очима. А тепер байдуже..." — твердив Сімон. Він навіть не втрачав апетиту, коли вона приносила йому "підвечірок", як називав Сімон перекуску: чашку какао і хліб з маслом,— і не спускала його з ока, поки він їв.