Старі сучки й молоді парості

Сторінка 4 з 12

Кропивницький Марко

Трохим. Не пам'ятаєте хіба?

Кирпа. Щоб я не брав ніякого бариша?.. Що ж то за торговля, що то за кумерція?..

Трохим. А інакше я не згоден.

Кирпа. Ти згоден, щоб я ішов на розорення?..

Трохим. Ви не хочете так, як я, а я не можу так, як ви.

Кирпа. Доки громаду збирав до лавки та промови читав, то тоді й кортіло торгувать; а як стало не можна, то вже й годі?..

Трохим. Може, й так.

Кирпа. Не може, а вєрно так. Приятелі усякі наїздили, оратори, белькотали про всяку всячину, торочили ні се ні те, доки доторочились до краю.

Трохим. Та й ви ж слухали те торочіння?..

Кирпа. Одним ухом слухав, а другим випускав.

Трохим. Я пам'ятаю, що дечому ви сприяли, а де з чим і цілком згоджувались.

Кирпа. Як люди, так і я... Хто тоді не сприяв, хто не згоджувався?.. І піп, і старшина, навіть і сам земський... Думалось, що до діла добалакаються... Тепер воно все змінилось, повернуло назад, стало бить, і нам треба понімать...

Трохим. Тобто вертать назад? Куди вітер подмухнув, туди й ви носа повернули?

Кирпа. Авжеж... Щоб, бува, проти вітру нежита не схопить. Громадський розум — великий розум; а я що один проти громади?.. Я за людьми, нічого вихоплюватись...

Трохим. Ая так не можу.

Кирпа. Не можеш? Хіба не знаєш, куди запроторюють тих, що не можуть?

Трохим. Знаю. Але ні назад, ні за вітром я не поверну.

Кирпа. Вольному воля...

Трохим. Дайте мені чотириста рублів, зділайте милость! Або позичте мені, опісля зароблю — оддам вам.

Кирпа. Одумайся, парубче. Куди ти сунеш свою голову? Кого не спитай, всі кажуть, що ти багато вже вчений!..

Трохим. Я більш всіх знаю, чого мені бракує.

Кирпа. І я знаю: тюрми!

Трохим. Пословиця каже: "Од суми та од тюрми не зарікайся..."

Кирпа. Може, хочеш навчитись бомби робить?

Трохим. Я їх вмію робить.

Кирпа і Меланін Григорівна (з жахом). Вмієш?

Трохим. Не святі ж горшки ліплять. Я ж служив в артилерії...

Меланія Григорівна. Може, вже й робиш бомбії?..

Трохим. Навіщо пустословить? Кажіть, позичите мені грошей?

Кирпа. Не дам і не позичу! Женись — дам, може, й дві тисячі, може, й більш. Женишся на такій, котра нам до мислі,— дам ще більш!..

Трохим. Воно не штука прикинутись слухняним і вчинити по вашій волі, а потім покинуть жінку — тепер подекуди так і роблять,— забрать гроші та й гайда. Доганяй вітра в полі!.. Тільки що в мене інша натура: я не хочу ні собі, ні другій людині світ зав'язувать і вас не хочу заморочувать, я хочу прожить вік правдою, через те і просю: дайте мені грошей або позичте.

Кирпа. Знов кажу: не дам і не позичу!..

Трохим. Значить, це й кінець балачці?!

Кирпа. Оце їй і край!..

Трохим. Буду шукать служби, піду у найми, зароблю грошей, а таки вчитись поїду. (Пішов).

Кирпа. З богом, Парашо, коли люди трапляються.

Меланія Григорівна. Ходімо ж завтрукать.

Кирпа. Який там завтрук, либонь обідать вже пора? (Дивиться на часи). Авжеж, пора.

Пішли в другу кімнату.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

ПЕРША ОДМІНА

Обстановка першої дії. Через місяць.

ЯВА 1

Меланія Григорівна і попадя.

Меланін Григорівна. Питаєте, як ми йому дозволили? Чи він же спитав нашого дозволу? Що йому наш дозвіл? Я й раніш казала старому, багато разів казала: не буде пуття з нашого Трошки, не буде; і вийшло на моє.

Попадя. Глянуть на його — такой же достойной молодой чоловєк, такой красивой, і вдруг... Ах-ах-ах!.. І скрізь, душечко, куди тепер ке скинеш взором своїм, непоштительство оказують діти, ужасноє непоштительство супроти родителів. Ужасть, ужасть!.. Вразумлять треба, ох, треба!..

Меланія Григорівна. А винна в тім ученість.

Попадя. Да, да. Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна. Коли б не оддавали до регального, то мали б і поштительство од його...

Попадя. Так, так, істинно. Мої родителі не оддали мене до іпірхального, потому що сказали так: за тобою в придане єсть приход, не засидишся в дівицях, і ученія тобі більшого ненадобно, як читать та писать... скольки-небудь рихметики і делікатних понятійов...

Меланія Григорівна. Машинистом нанявся до парової. Понімаєте, який нам конхвуз? Купецький син — машинистий. Цілий день у сажі баблятись, яка приятність? Ще, кажуть, вчить і сина Музиченкового до регального... А додому за цілий місяць і очей не навернув, бачте який!..

Попадя. Сліхала, сліхала... Ужасть, ужасть!.. Зате щодня вчащає до однії особи...

Меланія Григорівна. Бодай вже ту особу бенеря вхопила, в печінках мені сидить та особа!..

Попадя. Ужасть, ужасть!.. Климиха розказувала. Каже: йду какось од сестри Домахи, вже було так як опівночі... видите, сестра її Домаха заболіла сояшницями, а Климиха поніма кой-що...

Меланія Григорівна. О, так. Хто ж не зна Климихи, що то баба, як дохтурь!..

Попадя. Да-да. Вона навчена однією бабою, котра доводилась їй по мужові свахою удругих, так як помирала, та звеліла прикликать Климиху і навчила її. Да!.. Так кажу, Климиха поніма і можеть... А що вона поніма, то я вам вєрно кажу. Разоднажди меня послі вужинавечері как схватило, как схватило... Ужасть, ужасть!.. Млосно мені іздєлалось, і так, звиніть, піт з мене, как з кабана, лльоть, і лльоть, і лльоть!.. Да! Куди? За ким? Піп мій перепужався, до хвершала послав. Побіжали по хвершала, а його дома не сказалось, говорять: десь у карти грає,— либо у волосного старшини, либо у писаря. Де його розшукувать? Аж тут прибігла дячиха, вона теж кой-што поніма, ну тольки їй далеко до Климихи. Шептала вона, шептала, а з меня так і лльоть, так і лльоть!.. Далі і каже: "Климиху кличте!.." Покликали Климиху, І што ж? У повчаса усьо, как рукою зняла,— да! Сильно поніма. Не кожен і дохтур так поніма! Ужасть, ужасть, как поніма!.. Так і говорить Климиха: "Іду повз школу, слішу, щось рипнуло дверима, потім розговор, приятний розговор: "Душко!.. Тюльпан!.. Букет!.." Зупинилась і стала придивляться. Вони дольжно помітили і зараз: "До свиданія, приятного сна!.." І розійшлись: вона в школу, а він згорбився та попід тинами ходу-ходу... "Горбся не горбся,— подумала Климиха,— а од моїх очей не виховаєшся..." Утвержда, що ніхто другой був, как ваш синок,-да! Ужасть, ужасть!..

Меланія Григорівна. До чого ж воно може дійти?

Попадя. Звісно, до чого, до супризу, не інакше!..