Меланія Григорівна. Що це ти, що це? Чотириста рублів? Мало ще переплатили за тебе в регальне?..
Трохим. Ну, так що?
Меланія Григорівна. А товк який вийшов?
Трохим. Об цім краще помовчать.
Меланія Григорівна. А казала старому: оддай Трошку до бурси, досі вже був би дияконом, коли не попом. Не послухав — опдав до регального... Що з того, що ти скінчив регальне, які ти маєш одзнаки?
Трохим. А вам яких одзнак треба?
Меланія Григорівна. А таких, що вже висвятився б на диякона та оженився б... Он у Ракитного, у різника, що в городі, три дочки, як пави, котру схотів би, ту й висватав: п'ять тисячів грошей і сто десятин землі... Далі висвятився б 5 в попи.
Трохим. А далі і в протопопи?
Меланія Григорівна. Іменно. А нам яка честь була б. Та ще коли б у нашім селі був за диякона... Ох, господи! Всі люди слухали б, як ти посеред церкви: "Паки й паки!.." Всі дивляться на тебе та хрестяться!..
Трохим. А далі?
Меланія Григорівна. Що ж далі?
Трохим. Та й я ж вас питаю: що ж далі?
Меланія Григорівна. А далі... Господь благословив би діточками, я тішилася б онуками... А то й помру, не діждавши онуків...
Трохим. А ще що?
Меланія Григорівна. Чого ти присікався: "Ще що, ще що?" Чого ж тобі ще треба?
Трохим. Нічого.
Меланія Григорівна. Авжеж...
Трохим (регоче). От щастя змалювали! Таке вже щастя, про яке ні в казці сказать, ні пером списать: "Посеред церкви: паки й паки!.."
Меланія Григорівна. А як підеш кадить по церкві, то скільки щоразу грошей понаскидають у жменю?..
Трохим. Ага-га, от-от-о!.. Аж ось він — край щастя, якраз за хвоста його вхопили!..
Меланія Григорівна. Кожного разу жива копійка, жива нажива!..
Кирпа (входить гнівний, погрожує в повітря кулаком). Я тобі дамся взнаки! (Веде за руки Яшку).
ЯВА 4
Меланія Григорівна. На кого це ти? Хто тебе зневажив?
Кирпа (до Трохима). Чуєш ти, скажи отій твоїй приятельці, що я її провчу!
Трохим. Котрій? У мене тут приятелів чимало.
Кирпа. Вчительці!
Меланія Григорівна. Знов согрубила тобі?
Кирпа. Як вона посміла вигнать Яшечку із школи? Не поніма хіба, що то мій син? А що мій син, то то не яка-небудь мужва... її батько мугиряка, і вона така ж мугиряка, а мої діти — купецькі діти!..
Трохим. Мабуть, Яшка пустував у школі, мішав вчитись другим, вона й звеліла йому вийти геть.
Яшка. Я не пустував.
Трохим. Ні? А урок сьогодні ти знав?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А що було задано з арихметики?
Яшка. Що?.. Той... табличка... множення...
Трохим. І ти вивчив?
Яшка. Авжеж...
Трохим. Всю табличку?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А скільки буде п'ятю шість?
Яшка. Га?
Трохим. Не чуєш? Скільки, питаю, буде п'ятю шість?
Яшка. П'ятю шість?.. Скільки буде? Той... (Дивиться на стелю).
Трохим. Бачите, як він вивчив? В суботу ти в школі був?
Яшка. Авжеж.
Трохим. І в п'ятницю?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А вчителька казала, що ти не був.
Яшка. Був...
Трохим. Максим бачив тебе в суботу і в п'ятницю в лозах.
Яшка. Бреше Максим.
Трохим. Бреше? (Глянув у вікно). Ондечки, до речі, і Максим. (Гука в двері). Максиме, а йди сюди!
ЯВА 5
Максим (на порозі). А чого вам? (Входе).
Трохим. Ти бачив в суботу до обід Яшку в лозах?
Максим. Авжеж бачив: і в суботу, і в п'ятницю... Везу воду од колодізя, дивлюсь — що воно щулиться в наших лозах? Придивився, аж то він. Я й почав зорить за ним. Дивлюсь,— школярі біжать вже із школи по хатах, тоді і наш Яшка вийшов із лоз та й іде до хати...
Яшка. Брешеш!..
Максим. Треба б було взять тебе за руку та й привести до хати, тоді не було б "брешеш"... (Пішов).
Кирпа. Так ти, шельмо, збрехав мені? (Кидається до Яшки).
Трохим. Не бийте його, тату. Стривайтебо! Краще звеліть, щоб він після обід зараз сідав за книжку та, доки не вивчить уроків, щоб не смів і з місця зрушитись. Він тільки й дожида, щоб ви його поскубли, а потім мати пожалують, він пообіда та піде на вгород, а там до ставу брьохатись; потім почвала на бахчу — та так і тинятиметься до вечора... А завтра знов те ж саме...
Кирпа (до Яшки). Садовись вчитись!
Трохим. Пошлю записку до вчительки, спитаю, який на завтра урок. (Пішов у другу кімнату).
Кирпа (до Яшки). Зараз мені садовись за книжку!..
Яшка (плачучи йде в другу кімнату). Все вчись та вчись!..
Меланія Григорівна (услід Трохимові). Трохим тямущий-таки, здорово вчений!..
Кирпа. Отакої! На що вже писар волосний, з понятіем, отже позавчора Трошка обчеркнув кружало на столі крейдою, потім чирк сюди, чирк туди... Губами щось побемкав і зараз вищитав... "Єжели,— каже,— тривголник та квандрат та прикласти до..." От забув, як він сказав, до чого прикласти... Так, каже: "Як прикласти, то й получиться"... Знов забув, що получиться... У, здорово поніма!.. Писар мізкувавмізкував, а далі й каже: "Да, ви вєрно перелічили, тільки іншим способом і швидше, ніж я!.."
Меланін Григорівна. Ну, а як там з паровою?
Кирпа. Ходять по вимбарях, розглядають всякі снасті, причандали; лічать, приціняються... Проспали ми парахвію!..
Меланія Григорівна. Шкода-шкода! (Помовчала). Завдав мені урока Трошка, та не знаю, як тобі й сказать... Та чи й казать ще?.. Не знаю, з якого боку й балачку почать!..
Кирпа. Починай, з якого хочеш, тільки швидш, бо не люблю я, як ти почнеш іноді розмазувать...
Меланія Григорівна. Вже й розмазую?..
Кирпа. Не такі часи тепер, треба ловить уремня за хвоста, щоб не випорснуло з рук, як Тимохвійова парова...
Меланія Григорівна. То вже казатиму прямо. Трошка просить, щоб назначили йому копитали, хоче їхати нібито довчатись...
Кирпа. Чому довчатись? Мало ще вчений?
Меланія Григорівна. І я йому казала: женитись пора!.. А він таки своєї: довчатись...
Кирпа. То я мушу на його всі копитали потратить, а другі ж як? Яшка, Хросічка, Митька?.. Та ще ж і не кінець, ще ж сподіваємось... А там, може, ще та ще?...
Меланія Григорівна. Рублів, каже, чотириста.
Кирпа. Що-о? Чотириста?!
Входить Трохим.
Тобі чотириста рублів?
Трохим. Певно, цілий рік доведеться готовитись до екзамену. Три годи я промаклачив: перший рік не попав через велику конкуренцію, потім довелось солдатчину одбувать...
Кирпа. Ти ж збирався у лавці торгувать?
Трохим. Збирався, але при інших умовах.
Кирпа. При яких?