РОЗДІЛ XLVIII
Закінчення
Наша розповідь доходить кінця. Час спливає в Голландії так само рівномірно й неухильно, як і в нас; з цього погляду жодна країна не являє собою винятку.
В сім'ю Брінкерів час приніс великі зміни. Гансові усі ті роки пішли на велику користь; він дуже щиро взявся до діла, ретельно працював, переборюючи всі перешкоди, що ставали на його шляху, й домагався своєї мети з усією енергією, властивою його вдачі. Якщо шлях його часто-густо був нерівний та важкий, рішучість його не захиталася і разу. Часом йому набігають на думку слова його доброго старого друга, що їх сказано багато років тому в маленькій хатині коло Брука: "Медицина — паскудний фах"; але в глибині його серця лунають інші, справедливіші слова: "Вона велична й шляхетна! Вона збуджує любов і пошану до людей!"
Якби ви завітали нині до Амстердама, то могли б зустріти там славнозвісного доктора Брінкера, коли він їде в своїй розкішній кареті навідувати пацієнтів; а може, побачили б, як він разом із своїми власними синами та дочками бігає на ковзанах по замерзлому каналі.
Щодо Анні Боуман, гарненької щиросердої селянської дівчинки, то ви розпитувалися б про неї надаремне; але Анні Брінкер, дружина видатного лікаря, дуже схожа на неї… Тільки, як запевняє Ганс, вона ще миліша, ще розумніша, ще більше скидається на добру фею.
Пітер ван Гольп теж одружився. Я могла б сказати вам і раніше, що він та Гільда подадуть одне одному руки, щоб іти вкупі життьовим шляхом, так само як багато років тому бігали вони пліч-о-пліч по замерзлій поверхні залитої сонцем ріки.
Одного разу я замалим була не натякнула, що й Катрінка поєднається з Карлом. Щастя, що поголос об тім не розійшовся, — Катрінка-бо передумала і ще й досі не вийшла заміж. Ця панна вже не така весела, як колись, і, як не сумно мені об тім говорити, деякі її гомінкі "дзвоники" дзвенять не в лад з іншими. А проте вона ще й досі залишається душею свого гуртка. Я дуже хотіла б, щоб вона могла бути серйозною, — бодай хоч ненадовго… Та дарма! Не може, — не така-бо в неї вдача… її турботи та жалі тільки розладнують гру її "дзвоників", не породжуючи глибшої музики.
Душа Річі сколихнулася до самісінького дна, протягом цих довгих років. її історія — це розповідь про те, як сім'я, що його було посіяно абияк, часом достигає в муках та як після дуже важкої сівби виростає золотий урожай. Коли не помиляюсь, ви зможете незабаром прочитати про все це у. книжці; якщо ви знаєте голландську мову, звичайно. В дотепному, але серйозному авторові, що його твори можна зустріти зараз у тисячах голландських домів, лиш небагато хто впізнає гоноровиту, легковажну Річі, що колись глузувала з маленької Гретель.
Ламберт ван Моуйен та Лудвіг ван Гольп — хороші люди і, що багато легше помітити, їм добре ведеться. Обоє живуть у Амстердамі; але один лишився в старому Амстердамі, а другий помандрував до молодшого міста, що зветься так само. Ван Моунен мешкає тепер недалечко від Центрального парку в Нью-Йорку й каже, що коли нью-йоркці виконають свій обов'язок, то їхній парк з часом дорівняється чудовому гаазькому Босхові. Ван Моунен часто згадує Катрінку, — яка вона була за його хлоп'ячого віку, — але тепер він радий, що Катрінка, коли стала доросла, піднесла йому гарбуза; хоч тоді йому здалося, що він переживає свою найтяжчу, найпохмурішу годину… Бенова сестра, Дженні, дала йому таке щастя, якого не міг би дати ніхто інший на цілім широкім світі.
Життя Карла Сгуммеля склалося дуже невдало. Справи його батька занепали; а що Карл мав небагато щирих друзів і, найголовніше, аж ніяк не зважав на високі принципи, то ракетка фортуни кидала його, як волан, доки йому не пообшарпувалися майже всі його найкращі пера. Нині він служить за бухгалтера у великому амстердамському торговому домі "Букман та Сгіммельпеннінк". Воостенвальберт, молодший компаньйон, обходиться з ним дуже добре; а Карл і собі ставиться з великою пошаною до "мавпи з довгим ім'ям замість хвоста".
З усіх наших голландських друзів помер тільки єдиний Якоб Поот. Який він зроду був — добродушний, щиросердий та некорисливий — такий і залишився до останку, й по ньому плачуть тепер так само щиро, як щиро любили його та жартували з нього, допоки він жив на землі. Перед смертю Якоб страшенно схуд; він зробився навіть худіший за Бенджаміна Доббса, котрий, до речі, з часом нагуляв тіла й тепер став найогрядніший з огрядних.
Рафф Брінкер та його фроу перебралися до Амстердама і вже багато років живуть у добрі та в гаразді, — вірне, щасливе подружжя! І як мужньо й терпляче зносили вони за колишніх часів свої злигодні, так просто і скромно тримаються вони тепер коли їм нарешті всміхнулася доля. Вони побудували собі дачу недалечко від своєї старої халупи й часто вибираються туди з своїми дітьми та онуками в ясні літні дні, коли водні лілеї підводять свої пишні голівки над водою.
Розповідь про Ганса Брінкера була б неповна, коли б ми, залишаючи його, не помітили поруч нього й Гретель. Люба, моторна, завзята маленька Гретель! Хто вона тепер? Запитайте старого доктора Букмана, — він скаже, що вона найкраща співачка, найчарівніша жінка в Амстердамі; запитайте Ганса та Анні, — вони запевнять вас, що вона найніжніша сестра, яку тільки можна собі уявити; запитайте її чоловіка, — він скаже вам, що вона найвеселіша, наймиліша маленька жіночка в цілій Голландії; запитайте матусю Брінкер та Раффа, — і очі їм заблищать від радісних сліз; запитайте бідних — і повітря забринить від хвали та безмежної подяки.
Але, якщо ви не пам'ятаєте малюсінької фігурки, що тремтіла й плакала на горбочку перед Брінкеровою хатиною, запитайте ван Глеків, — і вони невтомно розповідатимуть вам про кохану маленьку дівчинку, що здобула срібні ковзани.
ПЕРЕКЛАЛА З АНГЛІЙСЬКОЇ ІРИНА СТЕШЕНКО
Примітки
1
Зомергюйс — літній будиночок.
2
Трексгюйти — судна, що плавають у Голландії по каналах. Деякі з них бувають футів із тридцять завдовжки і схожі на домочки, що їх поставлено на баржі; їх тягнуть коні, які йдуть по березі каналу. Трексгюйти поділено на два відділи — першого й другого класу — і, якщо їх не дуже перевантажено, пасажири почувають себе так, як дома: чоловіки палять, жінки плетуть щось або шиють, а діти бавляться на маленькій горішній палубі. Багато які судна, що плавають по каналах, мають вітрила — білі, жовті, а часом і шоколадного кольору. Цього кольору вітрила набувають тоді, коли їх напоюють настоєм з дубової кори, щоб надати їм більшої міцності. (Примітка автора).