Гретель мимоволі засміялася, не тямлячися з радощів на саму думку про це.
— Гансе! Гретель! — гукнув знайомий голос.
— Йдемо, мамо! — і вони поспішилися додому; Ганс увесь час підкидав срібняки на долоні.
Другого дня, мабуть, у цілій Голландії не знайшлося б такого гордого й такого щасливого хлопця, як Ганс Брінкер, котрий милувався своєю сестрою… Він дивився, як проворно бігала вона по льоду на нових ковзанах, літаючи, мов пушинка, серед інших ковзанярів, що, як звичайно, заповнили увесь канал навзаході сонця. Добросерда Гільда подарувала їй теплу кофту, а матуся Брінкер полагодила й довела до пуття її подерті черевики. Розчервоніле од захвату дівча швидко носилося туди й сюди, не помічаючи здивованих поглядів. що ними багато хто з присутніх проводив малу ковзанярку; їй здавалося, що блискучі леза ковзанів нараз обернули всю землю на чарівну казкову країну. "Ганс, любий, добрий Ганс!" — безупинно бриніло в її вдячному серці.
— Присягаюся громом! — скрикнув Пітер ван Гольп, звертаючись до Карла Сгуммеля. — Далебі, он ота крихітка у червоній кофті та латаній спідниці чудово бігає на ковзанах. Сто чортів! Їй-право, в неї наче пальці на п'ятах і очі на потилиці. Глянь, глянь! Ото буде штука, якщо вона візьме участь у змаганнях та поб'є Катрінку Флак!
— Цить! Не так голосно! — перебив його Карл, глумливо всміхаючись. — Ота маленька панна в лахмітті — улюблениця Гільди ван Глек. Ті блискучі ковзани — її дарунок, якщо не помиляюсь.
— Так-так, дуже можливо! — скрикнув Пітер, і радісна усмішка з'явилася йому на лиці. Адже ж Гільда була йому найкращий друг. — Виходить, вона й тут вчинила добро!
І мінгеер ван Гольп, виписавши на льоду подвійну вісімку, а потім величезну латинську літеру "Р", підскочив, виписав ще літеру "Н" і помчав далі, все вперед, доки не опинився поруч Гільди.
Побравшися за руки, вони каталися разем, спочатку сміючися, а потім про щось розмовляючи серйозно й тихо.
Дивна річ: після тієї таємничої розмови Пітер ван Гольп раптом вирішив, що його молодша сестра повинна доконче мати такого ж самісінького дерев'яного ланцюжка, як і Гільда.
Два дні по тому, напередодні празника святого Николаса, Ганс, витративши три недопалки свічки і на додаток порізавши собі великого пальця, стояв на базарному плацу в Амстердамі і купував другу пару ковзанів — то вже для себе.
РОЗДІЛ V
Тіні в господі
Що то за хороша жінка матуся Брінкер! Опівдні, тільки-но прибрали зі столу після скромного обіду, вона надягла свою святкову сукню на честь святого Ніколаса. "Це повеселить дітей", — подумала вона і не помилилась. Святкове вбрання одягалося дуже рідко протягом останніх десятьох років; а до того часу воно таки добре попослужило і красувалося частенько на гулянках та на ярмарках тоді, коли матусю Брінкер знали по всій околиці і звали: "Гарненька Мейтьє Кленк". Іноді дітям дозволялося глянути на святкове вбрання, що дбайливо зберігалося в старій дубовій скрині. Хоч воно .вже зблякло й зносилося, проте дітям здавалося розкішним. Убрання те складалося з білої полотняної блузки, зібраної навколо шиї, чепурного корсажа з синього сукна свого ткання та червоно-коричневої спідниці з чорною облямівкою на подолі. У плетених вовняних мітенках, у гарнесенькому чепчикові, що був багато менший за простий буденний чепчик і не ховав усього волосся, мати здавалася Гретель мало не принцесою, а Ганс споважнів і перетворився на доброзвичайного хлопця, дивлячися на неї.
Дівчинка стрибала й мало не танцювала навколо матері, захоплено милуючись нею і водночас заплітаючи свої золотаві коси.
— Ой мамо, мамо, мамо, які ж бо ви гарнесенькі!.. Глянь, Гансе! Ну чисто намальовані, правда?
— Атож, чисто намальовані, — весело погодився Ганс, — чисто намальовані… Мені тільки не подобаються оті штуки в них на руках… немов панчохи…
— Не подобаються мітенки, братусю Гансе! Таж вони дуже потрібні… глянь… вони тим і хороші, що чудово закривають почервонілі руки. Ой мамуню, яка ж у вас біла рука там, де кінчається мітенка! Біліша, ніж моя, о, багато біліша! Шкода тільки, що, корсаж на вас замалий, — вузький наче. Ви виросли! їй-право, ви виросли!
Матуся Брінкер засміялася.
— Це вбрання справляла я давно, любонько, ще тоді, коли зовсім молоденька була і тоненька, як шпичка. А чи до смаку тобі чепчик? — запитала вона, повертаючи голову то в один бік, то в другий.
— О, страх як до смаку, мамо! Він такий лов-к-е-ень-кий! Гляньте! Батько на вас дивляться!
Невже батько й справді на неї дивився? Атож, дивився, але безтямним поглядом, його фроу здригнулася й хутко обернулася до нього; чимсь подібним до рум'янцю спалахнула вона на обличчі й зиркнула на чоловіка допитливим оком… У душі їй блиснула якась іскра надії, блиснула… й тієї ж хвилини згасла.
— Ні, ні, — зітхнула вона, — він нічого не бачить і не розуміє. Ну, Гансе, — і вона ледь-ледь усміхнулася знову, — невже ти стоятимеш отак цілий день, уп'явшися в мене очима? Згадай про ковзани, що чекають на тебе в Амстердамі.
— Ах, мамо, — мовив він нерішуче, — вам треба стільки речей. Чи ж можу я купувати собі ковзани?
— Пусте, дитино. Адже ж тобі саме для того й дали гроші, чи то пак роботу, — це ж бо однакові речі, — щоб ти міг купити собі ковзани. Іди ж бо, синку, доки сонце ще високо в небі.
— Так-так, і не барися, Гансе! — сміючися, додала Гретель. — Ми ще встигнемо покататися нині ввечері на каналі, якщо мама нас відпустять.
Ганс подався до дверей, але на порозі повернувся і сказав:
— До вашої прядки треба б нової підніжки, мамо.
— Ти сам можеш зробити її, Гансе.
— Авжеж можу. Для цього грошей не треба. Але ж вам потрібне і пір'я, і вовна, і борошно, і…
— Годі, годі! Досить балакати. На твоє срібло всього не накупиш. Ах, Гансе, коли б оті гроші, що їх у нас вкрадено, та раптом повернулися б назад, — сьогодні в цей радісний день перед святом Ніколаса, — ото було б нам щастя! Ще вчора ввечері молилася я доброму святому…
— Мамо! — перебив її Гднс з досадою.
— А чому б то й ні, Гансе! Сором тобі докоряти мені за це! Аджеж я достоту така сама побожна протестантка, як і кожнісінька шляхетна пані, що ходить до церкви. І нічого лихого в тому немає, якщо я часом звертаюся до доброго святого Ніколаса. От тобі й маєш! Де ж таки хто чував, щоб діти отак незвичайно зі своєю матінкою поводились: я не можу помолитися святому без того, щоб мої рідні діти на мене не напалися!.. А він же заступник усіх хлопчаків та дівчаток… Цить мені! Чи то ж лоша більше тямить за лошицю?