Мільйони доларів витрачається там щороку на ремонт дамб та на регулювання водорівня. Коли б же ці важливі справи були занехаяні, — країна перетворилася б у пустку. Прориви дамб, як я вже казала, призводили до катастрофічних наслідків. Сотні сіл та міст були не раз поховані під бурхливими потоками води, що заливала всю місцевість, і таким чинам загинуло близько мільйона чоловік. Особливо катастрофічна повідь сталася восенй 1570 року. Двадцять вісім разів до того заливало Голландію то тут, то там високою водою, але ця повідь була найстрашніша за всі. Перед отим страхіттям нещасна країна довго стогнала під ярмом іспанської тиранії; тепер її страждання, здавалося, дійшли вже краю. Читаючи "Історію піднесення Голландської республіки", що її написав Мотлі, ми вчимося поважати хоробрий голландський народ, який так багато терпів, страждав, так відважно нехтував небезпекою.
Змальовуючи яскравими фарбами цю жахливу повідь, містер Мотлі розповідає нам про те, як затяжний та лютий шторм погнав води Атлантичного океану в Північне море і кинув їх на береги голландських провінцій; як дамби, нарешті, не витримали понадсильного навантаження і прорвалися по всьому узбережжі; як навіть "Ганд-бос", — мол, збудований з дубових паль, скріплених залізними скобами, пришвартований тяжкими якорями та захищений гравієм і гранітом, — прорвало й розбило на гамуз під тиском розлюченої стихії; як рибальські човни та великі кораблі понесло з моря на затоплену землю, як вони заплутувалися у вітах дерев або билися об дахи та стіни будинків і як кінець кінцем геть уся Фрісландія[4] перетворилася на розбурхане море. "Сила-си-ленна чоловіків, жінок, дітей, коней, рогатої худоби, овець та інших свійських тварин боролася з хвилями по всіх усюдах. У розпачі хапалися люди за кожного човна, за кожну річ, що могла за човна правити. Кожний будинок було затоплено, і навіть мерців, на розмитому кладовищі було викинуто з могил. Живе немовля у колисці і давно похований труп у домовині плавали поруч бік у бік. Здавалося, предковічний потоп почався знову. Скрізь, куди не кинь оком, на всіх вершечках дерев, на церковних дзвіницях купчилися люди, благаючи в бога милосердя, а в своїх ближніх — допомоги. Тільки-но шторм почав потроху вщухати, рятувальні човни заметушилися по всіх напрямках, рятуючи тих, хто боровся в воді за своє життя, знімаючи потопаючих з дахів та дерев і підбираючи трупи, що вже потонули". Не менш як сто тисяч чоловік загинуло протягом кількох годин. Тисячі й тисячі тварин пливли мертві по воді; а матеріальні збитки, яких зазнала країна, були такі великі, що їм і ціни не складеш.
Роблес, іспанський губернатор, один з найперших самовіддано кинувся на порятунок до тих нещасних і докладав усіх сил, щоб полегшити тяжкі наслідки жахливої катастрофи. Доти голландці ненавиділи його, — у жилах-бо йому текла іспанська чи португальська кров, — але його добрість та невсипуща діяльність у цей лихий час заслужили йому вселюдну подяку. Незабаром він запровадив удосконалений метод будування дамб і видав закона, який зобов'язував кожного землевласника доглядати й підтримувати ті споруди. З того часу такі спустошливі поводі траплялися нечасто, хоч протягом майже трьох дальших століть країну шість разів затоплювало високою водою.
Весною, коли починає танути сніг, настає найнебезпечніша пора: річки, запруджені льодовими брилами, виходять з берегів і часто-густо затоплюють усі центральні провінції, не встигаючи перелити в океан свої води, що надто швидко прибувають. Коли додати до цього, що море в цей час реве та бурхає, шалено натискаючи на дамби, то й не дивно, що Голландія часто-густо перебуває у стані тривоги. Тоді вживається геть усяких можливих заходів, щоб відвернути лихо. Інженери та робітники стоять на всіх загрозливих, найнебезпечніших місцях, і невсипуща вахта триває ніч і день. Тільки-но залунає сигнал, що попереджає про небезпеку, — відразу ж збігається ввесь люд, щоб стати до помочі, діючи гуртом проти спільного ворога.
В цілому світі вважається, що солома — з усіх засобів найгірший, щоб зарадити лихові, під час високої води, а в Голландії саме солома і є головна підмога у боротьбі з бурхливими потоками. Дамби обкладають величезними солом'яними матами, скріпляючи їх глиною й тяжким камінням, і тоді океан марно розбиває об них свої розлючені хвилі.
Рафф Брінкер, батько Гретель та Ганса, багато років працював на дамбах. Одного разу, під час страшного шторму, що загрожував повіддю, люди укріпляли слабке місце в дамбі біля Веермайкського шлюзу. Було це темної ночі, ще й падав дощ із снігом. Брінкер, що працював разом з іншими, підсковзнувся і впав з підмосток; його зовсім нетямного принесли додому. Від того часу він уже не працював; і хоч він і зоставсь живий, але розуму й пам'яті позбувся, зовсім.
Гретель була в той час ще крихітка, і в неї не збереглося жодних спогадів про минуле, — їй здавалося, що батько її завжди був такий, як зараз: чудна мовчазна людина, що стежить за нею безтямним похмурим поглядом повсюди, куди б вона не повернулась. Але Ганс пам'ятав, яка добра людина був його батько колись, як весело звучав його голос, як він носив його, свого сина, не знаючи втоми, на плечі, наспівуючи якоїсь пісеньки. І та безтурботна пісенька часом вчувалася Гансові ще й тепер, коли він лежав уночі без сну та починав прислухатися.
РОЗДІЛ III
Срібні ковзани
Матуся Брінкер працювала з усієї сили, щоб прогодувати свою родину, але заробіток її був дуже мізерний: вона, діставала невеличкий прибуток, вирощуючи городину, крім того, плела та пряла. Один час вона навіть працювала на баржах, що ходили "вгору й униз по каналі; траплялося, що й запрягалася разом із іншими жінками у лямку Гтягла буксирний канат паксгюйта, що плавав між Бруком та Амстердамом. Але з часом, коли Ганс підріс та зміцнів, він домігся свого й узяв на себе цю тяжку працю.
Крім того, останнім часом чоловік її став такий безпорадний, що потребував найпильнішого її догляду. Дарма що розуму в нього лишилося менш, ніж у малої дитини, фізично він був зовсім здоровий і дужий, як колись, тож матусі Брінкер частенько бувало досить важко впоратися з ним.