— А чому б то й ні? — відповів він. — Тут ми прегарно себе почуватимемо.
— Ваша милость кажуть щирісіньку правду, — мовив господар вельми шанобливо.
— Як приємно, коли тебе величають "ваша милость"! — сміючися сказав Лудвіг до Ламберта; а Пітер відповів:
— Отже, господарю, приготуйте кімнати на дев'яту годину.
— Я маю прехорошу кімнату з трьома ліжками; на них вистачить місця для всіх ваших милостей, — підлесливо промовив мінгеер Клееф.
— От і гаразд!
— Фью! — свиснув Карл, коли вони вийшли на вулицю.
Лудвіг здригнувся:
— Що тобі?
— Нічого… тільки мінгеер Клееф, господар "Червоного Лева", і гадки не має, якого рейваху ми накоїмо сьогодні ввечері у тій прехорошій кімнаті… Ох, та й літатимуть же в нас подушки, — будьте певні!..
— Струнко! — крикнув капітан. — Ось що, хлопці, я мушу відшукати того славнозвісного доктора Букмана, доки звечоріє. Якщо він у Лейдені, його не важко буде знайти, бо він завжди зупиняється в заїзді "Золотий Орел", коли приїздить сюди. Дивуюсь я, чому ви всі не полягали спати відразу ж. Та коли вже ви не спите, то, як на вашу думку, — чи не піти вам з Беном у музей або у Стадгюйс?
— Згода, — сказали Лудвіг та Ламберт; а Якоб волів іти разом з Пітером. Надаремне намагався Бен умовити його залишитися в заїзді та відпочити Якоб заявив, що він ніколи ще не почував себе так добре і що йому дуже хочеться оглянути місто, — це ж бо його перший приїзд до Лейдена.
-— О, це йому не завадить! — сказав Ламберт. — Як цікаво перебули ми нинішній день, і як чудово ми покатались! Якось не віриться навіть, що тільки сьогодні вранці ми з Брука.
Якоб лозіхнув.
Я теж дуже приємно провів час, — сказав він, — а проте мені здається, що ми подорожуємо вже цілісінький тиждень.
Карл засміявся і пробубонів щось про людей, які тільки те й роблять, що "сплять по двадцять разів на день"…
— Ну, ось ми й дійшли до рогу; не забудьте, що всі ми маємо зібратися в "Червоному Леві" на восьму годину, — сказав капітан, повертаючи разом з Якобом у інший бік.
РОЗДІЛ XXII
"Червоний Лев" стає небезпечним
Хлопчики дуже зраділи, заставши в каміні "Червоного Лева" яскравий вогонь, — його завбачливо запалили під ту пору, коли вони мали повернутися. Карл та його супутники прийшли перші. Слідом за ними з'явилися Пітер та Якоб. їм не пощастило розшукати доктора Букмана. Єдине, що вони вивідали — це те, що нині вранці доктора бачили в Гаарлемі.
— В Лейдені його немає, — сказав Пітерові господар заїзду "Золотий Орел", — то річ абсолютно певна! Адже ж він завжди зупиняється в мене, коли приїздить до нашого міста. Коли б він був приїхав, ціла юрба зібралася б зараз коло моїх дверей, чекаючи на його приписи та поради… Ет! Та й розплодилося ж отих дурнів, що й світу не видно!
— Кажуть, він знаменитий хірург, — сказав Пітер.
— Атож, найкращий у Голландії. Та й що з того? Що з того, що він мастак напихати слабих пілюлями та різати їх ножем? Але ж і грубіян з нього першорядний, — справжнісінький ведмідь, от хто він такий! Ще й місяця не минуло відтоді, як він на цьому ж самому місці назвав мене свинею перед трьома відвідувачами!
— Не може бути! — скрикнув Пітер, прикидаючись, що він здивований та обурений.
— Еге ж, паничу… свинею!.. — повторив господар заїзду, з ображеним виглядом пихкаючи своєю люлькою. — Ет, коли б він не платив мені добрі гроші та не принаджував відвідувачів до мого заїзду, я волів би краще бачити його у Влайтському каналі, аніж пускати до себе в господу…
Раптом господар схаменувся, відчувши, мабуть, що розбалакався надто відверто з незнайомим юнаком, а може, помітивши посмішку, що майнула Пітерові на устах, бо додав уже зовсім іншим тоном:
— То чого ж вам ще треба?.. Вечері? Постель?
— Ні, мінгеере, я тільки розшукую доктора Букмана.
— Ну, то йдіть та пошукайте його деінде. В Лейдені його немає.
Але відкараскатися від Пітера було не так-то легко. Хоч йому й довелося вислухати ще кілька грубощів, а все ж таки він добився дозволу залищити записку славнозвісному докторові, чи, точніше, купив у вельми ласкавого господаря дозвіл написати її тут, а також і обіцянку передати її докторові Букманові, тільки-но той приїде. Скінчивши цю справу, Пітер і Якоб повернулися до "Червоного Лева".
Будинок, що в ньому містився заїзд, був колись дуже хороший і належав одному багатому городянинові; але згодом, як минуло багато років і будинок почав руйнуватися, він кілька разів переходив з рук до рук і кінець кінцем потрапив у власність мінгеера Клеефа. Той дуже любив повторювати, дивлячися на брудні поколені стіни — "Полагодити б його та пофарбувати — то й не знайдеться кращого будинку на цілий Лейден". Будинок був шестиповерховий. Перші три поверхи були однакові завширшки, але різні заввишки; три останні містилися під високим гостроверхим дахом; вони були один менше за другий і звужувалися догори, як здвоєна драбина, й таким чином горішній поверх мав двосхилу стелю. Покрівля була складена з коротких блискучих черепиць, а вікна з маленькими шибками були безладно розкидані по фасаду будинку, не додержуючи ніякої симетрії. А от загальною залою в долішньому поверсі нинішній господар дуже тішився й пишався. Про неї він ніколи не казав: "Полагодити б її та пофарбувати", — адже ж вона була чудовий взірець справжньої голландської охайності та порядку!
Давайте-но зазирнемо до тієї світлиці.
Уявіть собі велику, високу кімнату з неприкрашеними стінами; підлогу в ній вимощено тафельками, що справляють враження, немов їх вирізано з полив'яних череп'яних мисок для паштету: жовта тафелька й червона, жовта й червона — по черзі; отже, все разом нагадує величезну шахівницю. Уявіть собі дванадцять дерев'яних стільців з високими спинками, то стоять попід стінами; уявіть собі величезний глибокий камін, в якому палає вогонь, відбиваючись на шліфованій поверхні сталевих таганів; підлога коло каміна кахляна, облямівка кахляна, горішня його частина теж кахляна, і на ній красується напис — якесь голландське речення; а над усім тим, вище людського зросту, — вузька камінна поличка, що на ній повно всякої всячини: блискучих мідних свічників, кресал, щоб люльки запалювати, та коробок із трутом. Далі ви побачите в одному кутку кімнати три соснових столи, а в другому — стінну шафу та буфет. В останньому повнісінько кухликів, блюд, люльок, високих коновок, череп'яних та скляних пляшок тощо, а до них притулилося ще й оббите мідними обручами барильце, що стоїть там на високих ніжках. Усе, що є в тій кімнаті, хоч і потемніло трохи від тютюнового диму, але таке чисте, як може бути чистою кожна річ, що її добре вимито милом та вишарувано піском. А тепер нехай уявиться вам така картина: двоє заспаних, обшарпаних чоловіків, у дерев'яних черевиках, сидять коло каміна, що палахкотить перед ними широким полум'ям, сидять собі, обхопивши руками коліна та попихкуючи з коротеньких товстих люльок; тут же таки й мінгеер Клееф, у шкуратяних штанях по коліна, в повстяних пантофлях та короткій, але дуже широкій зеленій куртці, нечутно і важко ходить туди й сюди по кімнаті. Потому — киньте цілу купу ковзанів у куток та посадіть шестеро втомлених, добре вбраних хлопчиків у різних позах на дерев'яні стільці, і ви побачите велику загальну кімнату в "Червоному Леві" такою, якою вона була увечері 6 грудня 184… року.