— Ви знаєте, хто вбивця… — тихо промовив Мегре.
— Це знає хіба Всевишній… Даруйте, мені треба відвідати одного хворого…
Вони вийшли з церкви. Навколо неї був садок, огороджений невисоким парканом, що відділяв його від дороги. З замка виходили селяни й зупинялися купками, щоб погомоніти про цю трагічну подію.
— Ви думаєте, панотче, що ваше місце не там, де…
Тут вони зіткнулися з лікарем, що пробубонів собі під ніс:
— Скажіть, панотче, вам не здається, що це нагадуватиме ярмарок?.. Треба, аби хтось навів там порядок, хоча б для того, щоб підтримати належний настрій у селян!.. А, і ви тут, комісаре!.. Гаразд! Ви непогано попрацювали… Тепер півсела звинувачує молодого графа у… Надто після приїзду цієї молодої особи!.. Управитель вестиме розмову з фермерами, щоб зібрати сорок тисяч франків, які, здається, потрібні для…
— Годі!
Мегре пішов од них. Йому стало гірко на душі. Отже, його вже звинувачують у всьому цьому безладді. Якої помилки він припустився? Що зробив не так? Він багато віддав би, щоб події розгорталися з якоюсь послідовністю, в певному логічному порядку.
Мегре попрямував до корчми, де зайнято було половину місць, і почув лише закінчення кинутої кимось фрази:
— Якщо їх не знайдуть, йому доведеться сісти до в'язниці…
Марі Татен була саме втілення невтішного горя. Вона метушилася по корчмі, дрібочучи ногами, мов бабуся, хоч їй було не більше сорока.
— Це ви просили лимонад?.. Хто замовляв два кухлі пива?..
Жан Метейє щось писав у своєму кутку й інколи підводив голову, прислухаючись до розмов.
Мегре підійшов до нього, але не зміг розібрати, що той писав… На папері було виведено щось бісерним почерком, рівними рядками, кожному рядкові передували порядкові номери: 1, 2, 3…
Секретар готував свій захист, не гаючи часу доти, поки приїде адвокат!
Якась жінка сказала неподалік од нього:
— Там не було навіть чистого простирадла, довелося йти до управителевої жінки, щоб та дала своє…
Блідий, із змученим обличчям, але з очима, в яких горіла рішучість, Жан Метейє вивів бісером наступний пункт: 4…
Розділ V
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Мегре спав тим неспокійним і водночас солодким сном, який огортає людину лише в холодній сільській хаті, де пахне хлібом, зимовими яблуками й сіном. Довкола нього гуляв протяг, і простирадла були холодні як сніг. Мегре лежав скоцюрбившись і боявся навіть поворухнутися, щоб не прогнати те тепло, яке було під ним.
З сусідньої кімнати час від часу долинав сухий кашель Жана Метейє. Потім почулися несміливі кроки — то встала Марі Татен.
Він ще кілька хвилин полежав. Запалив свічку, але вмитися крижаною водою із дзбана йому забракло відваги; він відклав туалет на потім і зійшов униз у пантофлях, без комірця й краватки.
Марі Татен поливала гасом дрова, що ніяк не хотіли горіти. Волосся її було накручене на папільйотки, і вона затаїлася, несподівано вгледівши комісара.
— Ще немає й сьомої… Кава ще не готова…
Мегре відчув якийсь неспокій. У тривожному забутті півгодини тому йому почулося, що проїхала якась машина. А Сен-Ф'якр стоїть осторонь магістралі. Тут майже не їздять машини, крім автобуса, який приходить до села раз на день.
— Автобус іще не пішов, Марі?
— Раніш, як о пів на дев'яту, він не відходить! Найчастіше о дев'ятій…
— Це вже дзвонять до утрені?
— Еге ж. Узимку вона о сьомій, а влітку о шостій… Якщо хочете погрітися…
Вона показала йому на вогонь, що нарешті запалав у каміні.
— Ти все ще не можеш наважитись казати мені "ти"?
Мегре вилаяв себе в думці, помітивши кокетливу усмішку на обличчі старої діви.
— Кава буде за п'ять хвилин…
Як слід розвидниться тільки о восьмій. Холод був іще пронизливіший, ніж напередодні. Піднявши комір пальта й насунувши капелюх на вуха, Мегре повільно пішов до церкви, де вже світилося.
Настали будні, і в церкві, було всього три жінки. І утреня проходила якось поспіхом. Священик надто швидко перейшов з одного кутка вівтаря до іншого. І занадто швидко повернувся, простяг до віруючих руки, щоб поблагословити їх, ковтаючи слова:
— Dominus vobiscum![7]
Служка, що ледве встигав за ним, витиснув із себе "амінь" і кинувся за своїм дзвінком.
А може, це було ознакою паніки, що насувається? Священик бубонів молитви і чути було, як після кожної фрази він переводив подих.
— Ite missa est!
Невже відправа тривала лише дванадцять хвилин? Жінки підвелися. Кюре читав уголос останнє євангеліє. Перед церквою зупинилась якась машина, і невдовзі на паперті почулися непевні кроки.
Мегре стояв у кутку бокового вівтаря, навпроти входу. Отже, коли розчинилися двері, той, що зайшов, опинився буквально віч-на-віч із Мегре.
То був Моріс де Сен-Ф'якр. Він так здивувався, що мало не позадкував, бурмочучи:
— Пробачте, я…
Але він присилував себе ступнути крок уперед і спробував прибрати гідного вигляду.
— Відправа вже скінчилася?
Граф не міг приховати свого збентеження. Під очима в нього були синці, як у людини, що не спала цілу ніч. Він приніс із собою холод.
— Ви приїхали з Мулена?
Вони розмовляли півголосом. Тим чаcом священик прочитав молитву після євангелія, і жінки позакривали свої молитовники, взяли парасольки й торбинки.
— Звідки ви про це знаєте? Я… я…
— Може, вийдемо надвір?
Священик і служка пішли до ризниці, а паламар загасив дві свічки, яких вистачило для тихої утрені.
Вийшовши з церкви, Мегре і граф побачили, що обрій посвітлішав. У ранковій пітьмі чіткіше вимальовувалися білі стіни близьких будинків. Жовта машина стояла на майдані під деревами.
Збентеження Сен-Ф'якра було очевидне. Він поглядав на Мегре з якимось здивуванням, можливо, тому, що той не поголився і був без краватки, хоч і в пальті.
— Ви встали сьогодні дуже рано!.. — буркнув комісар. — Перший поїзд, швидкий, відходить з Мулена о сьомій годині три хвилини…
— Нічого не розумію! Ви не поїхали поїздом через те що…
— Ви забули про Марію Васильєву…
Це так просто! І так природно! Присутність Морісової коханки в замку була небажана, отже, він відвіз її до Мулена машиною, посадив на паризький поїзд, повернувся і по дорозі зазирнув до освітленої церкви.
Однак Мегре це не задовольняло. Він намагався перехопити тривожні погляди графа, який, здавалося, чекав, а може боявся, чогось.