Раптово всі його надії розбилися вщент. В одній із судових компаній Гаври з'явилась вакансія, і здавалося, що заяву, яку негайно подав Рірі, задовольнять. Товариш з контори запевнив його в цьому. Це вирішило б усе. Це була стара і консервативна фірма, і було добре відомо, що коли ви починаєте працювати в ній, то це на все життя. Жан Шарвен був у розпачі, гірше за все було те, що він мусив таїтися зі своїми стражданнями. Але одного дня директор фірми викликав його до себе.
Дійшовши до цього місця у своїй розповіді, Жан зупинився. В його очах з'явилось занепокоєння.
— А зараз я збираюся розповісти вам дещо таке, про що досі ніколи й нікому не розповідав. Я чесна людина, принципова людина. Я збираюся розповісти вам про свій єдиний ганебний вчинок, який вчинив у своєму житті.
Тут я повинен нагадати читачеві, що на Жані Шарвені була уніформа з рожево-білими смугами і номером на грудях. Це свідчило про те, що він відбував термін ув'язнення за вбивство своєї дружини.
Я навіть не уявляв, що директор хоче від мене. Він сидів за столом, і коли я увійшов до його кабінету, допитливо поглянув на мене.
— Я хочу поставити вам надзвичайно важливе питання,— сказав він.
— Я бажаю, щоби ви вважали його конфіденційним. А я, звичайно, такою ж вважатиму і вашу відповідь.
Я чекав. Він продовжив:
— Ви працюєте у нас достатньо давно, і я надзвичайно задоволений вами. І немає причини, яка б стала на заваді Вам обійняти більш високу посаду у нашій фірмі. Я цілком довіряю Вам.
— Дякую, сер,— відповів я.— Я завжди намагатимусь виправдати Вашу довіру.
— Справа ось у чому. Пан Антель пропонує взяти на роботу Анрі Ренара. Але він дуже вибагливий щодо репутації своїх службовців, і в цьому випадку головне — щоб він не помилився. Частиною обов'язків Анрі Ренара буде видача зарплатні командам суден, що належать фірмі, і через його руки проходитимуть багато сотень тисяч франків. Я знаю, що Анрі Ренар — ваш вірний друг, а ваші сім'ї завжди були в дружніх стосунках. Скажіть мені, поклавши руку на серце, чи не помилиться пан Антель, взявши на роботу цього молодого чоловіка?
Я відразу ж зрозумів, що означає це запитання. Якщо Рірі отримає цю роботу, він залишиться й одружиться з Марі-Луїзою; якщо ні — поїде до Камбоджі, і з нею одружуся я. Клянусь вам, не я відповів йому, то був хтось інший, хто стояв на моєму місці і говорив моїм голосом, я не мав нічого спільного зі словами, які злетіли з моїх вуст.
— Пане директоре,— сказав я.— Анрі і я товаришуємо упродовж усього нашого життя. Ми ніколи не розлучалися, навіть на тиждень. Ми разом ходили до школи, ділилися кишеньковими грошима і коханками, коли подорослішали; ми разом відбували військову службу.
— Мені це відомо. Ви знаєте його краще, аніж хтось інший в цілому світі. Ось чому це питання я ставлю саме вам.
— Це не чесно, пане директоре. Ви просите мене зрадити свого друга. Я не можу і я не відповідатиму на ваше запитання.
Директор хитрувато посміхнувся. Він вважав себе набагато розумнішим, ніж був насправді.
— Ваша відповідь робить вам честь, але я зрозумів усе, що хотів знати.
— Потім він приязно посміхнувся. Мабуть, я був блідим, навіть наважусь сказати, трішки тремтів.
— Зберіться, любий мій, ви пригнічені, і я можу це зрозуміти. Іноді в житті трапляється таке: ти опиняєшся віч-на-віч із ситуацією, де, з одного боку — чесність, а з іншого — відданість. Звичайно, сумніватися непотрібно, але вибір гіркий. Я не забуду вашу поведінку в цій ситуації і від імені пана Ангеля вдячний вам.
Я пішов. Наступного ранку Рірі отримав листа, в якому повідомлялось, що в його послугах немає потреби, а через місяць він вирушив далеко на Схід.
Шість місяців потому Жан Шарвен і Марі-Луїза одружилися. З одруженням поквапились через поганий стан здоров'я пані Моріс. Усвідомлюючи, що довго не проживе, вона палко бажала влаштувати долю доньки до того, як вона помре. Жан про все повідомив Рірі, а той відповів теплими привітаннями. Він запевняв, що тому не слід картати себе докорами сумління: коли він залишав Францію, то усвідомлював, що ніколи не зможе одружитися з Марі-Луїзою, і радий, що Жан одружився з нею. Втіху він знаходить собі і в Пномпені. Лист його був дуже бадьорим. З самого початку Жан запевняв себе, що темпераментний Рірі незабаром забуде Марі-Луїзу, та й з його листа було зрозуміло, що так воно й є. Отже, Жан не завдав йому смертельної рани. Так він виправдовував себе. Бо якби він втратив Марі-Луїзу, він би помер; для нього це було питання життя і смерті.
Протягом року Жан та Марі-Луїза почувалися надто щасливими. Пані Моріс померла, і Марі-Луїза успадкувала декілька сотень тисяч франків; але в зв'язку з депресією та нестабільністю курсу валюти вони вирішили не квапитися з народженням дитини, доки не покращиться економічна ситуація в країні. Марі-Луїза виявилася хорошою й ощадливою господинею, люблячою, привабливою і лагідною дружиною. І до того ж вона була спокійною, ще до одруження ця риса була до вподоби Жану, але з плином часу в нього закралася думка, що її спокій — це наслідок певного браку пристрасті до нього. Ніякої глибини той спокій не таїв. Жан завжди думав, що вона схожа на маленьку мишку; в її потайній стриманості було щось мишаче; вона була напрочуд серйозна в повсякденних справах і здатна увесь свій час приділяти незначним речам. В неї було своє власне крихітне коло інтересів, і вони не залишали в її гарненькій, ретельно причесаній голівці місця для чогось іншого. Іноді вона починала читати роман, але рідко дочитувала його до кінця. Жан був змушений визнати подумки, що вона-таки досить обмежена. В нього промайнула тривожна думка, що, можливо, не варто було заради неї чинити підлоту. Це почало мучити його. Він сумував за Рірі. Намагався переконати себе, що зроблено — то зроблено, і що то не він насправді вчинив так; але повністю притишити докори свого сумління так і не зміг. Тепер він жалкував, що не відповів неупереджено, коли директор фірми запитував його про Рірі.
Але потім сталося лихо. Рірі захворів на черевний тиф і помер. Для Жана це було жахливим ударом. Це було ударом і для Марі-Луїзи також; вона висловила співчуття батькам Рірі, але це не вплинуло ані на її апетит, ані на її здоровий сон. Жан був обурений її байдужістю.