Спогади про неокласиків

Сторінка 13 з 16

Клен Юрій

12—18.У. 37.

Працюючи в лісі (17.У), я побачив метелика. В лісі ще глибо-

кий сніг. Тільки на пригорбках розтанув він, де багато солодких

ягід минулорічної брусниці та клюкви. І так дивно було бачити

тріпотливі крильця метелика, що літав над білим покровом сні-

гу. Образ цієї комахи переніс мене в Київ, у Пролетарський Сад,

де так часто я бував і сам, і з вами, і де давно вже блищать мо-

лодим, свіжим і ще липким листям стрункі тополі і круглогруді

каштани. Яка саме тепер гарна димчаста далечінь розлитого

Дніпра!.. Востаннє я бачив Дніпро ввечорі 16 квітня 1936 року,

але тоді він був олив'яний:, похмурий, непривітний, як і моя дум-

ка. Таким він мені тепер не уявляється. Я бачу його в ореолі зо-

лотого, осяйного дня, рівного якому нема в цілому світі. Вигрі-

ваючись під скупим колимським сонцем, я згадую рідне, ласкаве,

київське сонце. і

24.У. 37.

Дістав од вас листа від 20 — 31 березня. Це перший лист, що, розбивши охотські льоди, сповістив, мене про ваше життя. Що було перед тим, невідомо, бо нема ні одного листа, висланого з Києва зимою. Але й в цьому, одержаному 19 травня листі стільки горя й печалі, що я сп'янів від них, як у ті дні, коли я вперше опинився на Лукіянівці (5-20 вересня І935)...

І знов обвугленими сірниками

на сірих мурах сірї дні значу,

і без кінця топчу тюремний камінь,

і туги напиваюсь досхочу.

Напившись, запрягаю коні в шори

і доганяю молоді літа,

лечу в далекі голубі простори,

де розцвітала юність золота.

— Вернітеся, — благаю, — хоч у гості!

—■ Не вернемось, — гукнули з далені.

Я на калиновім заплакав мості...

І знов побачив мури ці сумні,

І клаптик неба, розп'ятий, на ґратах,

і нездрімане око у вовчку...

Ні, ні, на вороних уже не грати:

я в кам'янім, у кам'янім мішку.

Більш за все мене турбує здоров'я Оксаночки... Ти пишеш, що вона має погане живлення. У мене розривається серце, що я не можу допомогти вам... Ті два місяці, що я працював як педагог, жадного заробітку мені не дали. В ощадній касі у мене щось із 280 карб. З них я лишу собі 80 к., а 200 к. відішлю вам, бо нащо мені гроші? Пайок мій коштує 38 к., а більш нема чого купувати. Крім того, я піду в забой, де при напруженій праці, може, щось і зароблю. Правда, на "Партизані" я теж працював у забої, але, не дивлячись на всі мої старання, норми виробити не міг, а не виробити норми — це значить нічого майже не заробити: заробіток починається саме по "виконанні стовідсоткової норми. Я хочу хоч дещо вам послати, бо знати, що ви бідуєте, що донечка моя від недоїдання хоріє, і не помагати вам — це мука, ні з чим незрівняна. 6 — 12.VI. 37.

Вчора, повернувшися з праці, дістав від вас 2 листи... Я читав листи, і сльози (не радости, не печалі, а скоріш полегші) лилися рясним струменем. Горе, що накопичилось у серці за стільки днів і безсонних ночей, вилилося в цих сльозах. По кількох гарячих днях (температура підносилась до 40 ст.) знов похолоді-шало. Сьогодні, 12 червня, йде сніжок, і сопки знов побілішали. Розуміється, це не надовго, бо літо тут взагалі гаряче.

Цро пачку 686 писав вам уже не раз. Я цеї пачки не дістав. На "Партизані", куди вона була заадресована, її дістав за фальшивим, підробленим дорученням хтось інший.

18 — 24.VI. 37.

Сьогодні, 24 червня, я ці гроші надіслав вам телеграфом. З них 150 к. це ті, що ви їх мені минулого року послали, а 50 к. зароблені.

14.УІІ. 37.

Я тобі вже писав, що на лиці в мене появились фурункули. Спочатку один, потім ще три, а пізніш ще один... Через оті чір'я я майже місяць не голився, заріс бородою, наполовину сивою, і став схожий на діда.

6.ІХ. 37.

Починаючи з квітня, працюю знов фізично: до 27 травня в лісі, а до останнього дня в забої. Як виглядаю? За літо дуже схуд, досивів, постарішав. Так кажуть мені товариші, та й сам я бачу, дивлячись у дзеркальце/що його має мій сусід у бараці. А взимку, коли я був на педагогічній праці, виглядав непогано... Подушка в мене є, але набита травою. За зиму вона стерлася на порох, а тому я хочу її викинути й замінити стружками, якими набито мій матрац. Не дуже м'яко спати на стружках, але по роботі швидко засипаєш і не почуваєш, чи тверде, чи м'яке у тебе ложе.

11.ІХ. 37.

... У мене на правій руці появився фурункул, рука розпухла, і працювати нею не можна, розуміється. Сьогодні, 11 вересня, я теж звільнений від роботи і тому користаюся з вільного часу, щоб закінчити листа. Правда, від писання трохи болить рука, та терпіти ще можу... Я. вихожу "на вулицю" (надвір) у півхутрянику і валянках, що їх передала мені у тюрму Вітуся і що їх я зміг довезти (і донести) до Неріги... Подав у комісію... при ЦИК заяву про помилування... Надіюся, як надіються багато людей...

Ще ти пишеш, Нінусю, .що ми заживемо знову "по-доброму". Невже те особисто наше життя, яким ми жили до 1935 року, було недобре? А я те життя все вважаю за добре і приймаю, і люблю, і люблю з помилками і хибами. Радо вірю, що страждання оновить і очистить наші душі, що ми станемо ліпшими і вищими, —• але не можу не любити наше минуле життя: Тростянчик, і Кам'янець, і Київ, усі вони по-своєму прекрасні, і про це навіть слід написати віршами або прозою.

Ось уже 2 місяці, ще ви в Белебеї, але листів білібейських я ще не дістав.

18.ІХ. 37.

Не дістав досі від вас ні одного листа, хоча вже понад 2 місяці, як ви переїхали в Белебей. Звичайно листи з Києва доходили за ІУа місяці. Три дні тому дістав листа від Тіни, де вона пише про ваш від'їзд. Ніяк подробиць про виїзд нема. Сказано лише, що майже все ліквідовано, за винятком моєї бібліотеки.

6.Х. 37.

У нас уже зима. Сніг випав 28 вересня і, розуміється, вже не розтане. Вранці бувають морози до 25 — 35 ст. Погано тільки, що тепер сніг мокрий: прилипаючи до чобіт, він тане, всмоктується в шкіру, і через те ноги промокають. Я дуже це відчуваю, бо мої чоботи дуже погані, а товщу, щоб помастити, нема ніякого. Декілька разів мої ноги деревеніли від холоду, а по цьому я відчував ревматичний біль у руках та ногах. Ходжу тепер у бурках, що їх мені ще в Києві передала Вітуся: надягаю на них кальоші, обв'язую мішком і так рятую себе від мокроти. З 9-го вересня працюю в лісі. Рівняючи до минулої роботи, ця здається відпочинком.