Щоправда, кінцева мета і тепер лишалася незмінною: світове панування нордичної раси. Проте внаслідок зміни воєнної ситуації, яка остаточно поховала розрахунки генштабу на блискавичну перемогу, фюрер вважав за доцільне знову підняти на щит примару "більшовицької загрози". "Третій рейх", що стер кордони багатьох країн, тепер величався під промовистою вивіскою — "Фортеця Європа". Фортеця, яку слід надійно захищати. А відтак боротьба з червоною небезпекою — спільна справа всіх європейців. Не лише німців… І насамперед нехай замисляться над цим діячі з англо-американського тандема! Чи не сприяють вони, воюючи з "фортецею Європа", власній загибелі? Цей трюк колись давав чудовий ефект…
Щоб бути певним у своїх висновках, що їх незабаром доведеться викласти і розтовкмачити підлеглим, Хейніш старанно виписав із стенограми слова фюрера, з яких випливало усе інше:
"Якщо його, фюрера, запитають, як і коли може завершитися війна, він скаже, що це, певно, єдине запитання, на яке за всю історію не спромігся дати точної відповіді жоден державний діяч або полководець… У такому величезному конфлікті, як світова війна, необхідно лише виразно бачити мету, ясно усвідомлювати передумови її здійснення і піклуватися про досягнення цієї мети. Головне — духовна зібраність, тобто фанатична рішучість за будь-яких обставин не капітулювати".
Фюрер повідомив, що віднині рейх вступає в тотальну війну. Невдовзі про це всім оголосить рейхсміністр пропаганди…
Що таке тотальна війна?
Передусім використання всіх наявних людських ресурсів для потреб Східного фронту. У наказі "Про загальну участь чоловіків і жінок в завданнях оборони рейху" фюрер закликає до лав вермахту біля мільйона тилових працівників. Це десятки свіжих дивізій. Їх місця заступлять жінки, підлітки, чоловіки похилого віку. Але цього мало, оскільки планується збільшення воєнної продукції втричі. У нагоді стануть унтерменші…
Під вікнами кабінету, в які задумано дивився Хейніш, саме тяглася понура колона "мобілізованих до праці у рейху" підлітків і жінок, оточена звідусіль собачо-вояцькою вартою. На залізниці їх усіх ковтнуть роззявлені пащі вагонів для перевезення худоби…
Ніби продовжуючи свої думки вголос, Хейніш повчально мовив до фрейлейн Бергер, яка сортувала йому пошту за ступенем терміновості:
— Цікаво, що найвитонченішу в історії людства цивілізацію створило рабство. З ліквідацією рабовласницької системи Європа поринула у морок духовного здичавіння. І тільки зараз ми, німці, відроджуємо моральні цінності античного світу. Ми спадкоємці тих арійців, що відвоювали собі життєвий простір у Стародавньої Еллади і лишили нам нетлінний скарб — культуру, на якій базується європейська цивілізація. Хіба не так?
Але він не чекав відповіді на це чисто риторичне запитання. Так само поважно вів далі:
— Чого ми вже зараз чекаємо від рабів конкретно? Відправка до рейху кількох мільйонів забезпечить вирішення проблеми задоволення потреб промисловості і сільського господарства. У майбутньому новий німецький народ матиме невичерпне джерело власних рабів. Вони коштуватимуть пфеніги. Східні недолюди тільки й здатні на те, щоб стати двоногим реманентом, найдешевшим, але прибутковим майном.
— Ви маєте на увазі росіян? — задумливо запитала Крістіна.
— Слов’янські народи — лише початок, джерело, яке швидко вичерпається.
— Чому?
— Територія до Уралу підлягає обезлюдненню. Росія як геополітичне поняття зникне з карти світу.
— Звідки ж візьмуться раби?
— О! Дивіться, фрейлейн, у перспективу. Уся Азія стане нашою гігантською резервацією! Враховуючи тваринну здатність азіатів інтенсивно розплоджуватись, ми матимемо воістину невичерпне джерело робочої сили. Дешевої, бо росіяни — ненажери, азіатові ж досить на день жменьки рису, який з успіхом замінять наші поживні, хімічні ерзаци. Азія поряд! Ми підійшли до неї впритул! Вона чекає німецького господаря за останнім природним бар’єром — гірським Кавказьким пасмом.
Просторікування Хейніша, його холодна відвертість, несподівана певність у досяжності стратегічної мети "Едельвейса", що, здавалося б, остаточно зів’яв на всіх оперативних картах, спантеличили Крістіну. Вона не розуміла оберштурмбанфюрера, який завжди вирізнявся тверезим розумом і реальними оцінками. Запаморочення не було йому властиве. І раптом… Адже німці задкували, і час було відкинути ілюзорні думки про "завоювання Індії на Кавказі". Про це свідчили невтішні для німців щоденні зведення з фронтів.
З першого дня Нового року Північна група військ Закавказького фронту перейшла в другий за останні місяці рішучий наступ.
Війська фон Клейста відкочувалися, залишаючи оборонні рубежі з назвами — Моздок, Малгобек, Нальчик, Прохолодне, Кисловодськ, П’ятигорськ, Мінеральні Води… Стрімкий розвиток подій руйнував сподівання втриматись і в Ставрополі, про що нагадувала поки що далека від міста, але вже чутна для вуха безугавна фронтова канонада.
Не краще для німців було й на півночі, де Червона Армія зупинила, а потім розгромила танкове угрупування Манштейна, яке йшло на деблокацію оточеної в Сталінграді армії Паулюса. Для будь-якого штабіста карта воєнних дій недвозначно промовляла: 1-й армії фон Клейста реально загрожує оточення в передгір’ях Кавказу. І цей уявлений в штабних головах велетенський "котел" уже породив промовисте визначення: "Супер-Сталінград".
Звідки ж у Хейніша цей холодний спокій? На чому він базується? Чи він знає щось таке, про що тут ще не відає ніхто? Цілком можливо — він щойно прибув з Берліна, де події в Сталінграді і на Кавказі, безумовно, перебували в центрі уваги.
Це її непокоїло так, що вона, попри власне правило не цікавитися прямо нічим, що не стосувалося її службових обов’язків, наважилася запитати:
— Я не розумію вас, пане оберштурмбанфюрер. Хіба радіо невірно інформує про… як це… а, от пригадала — про скорочення лінії фронту?
— Влучне визначення — "скорочення"! — одразу пожвавішав Хейніш. Він був зовсім не проти того, щоб похизуватися перед гарною жінкою в ролі стратега, бодай кабінетного. — Я охоче поясню вам його тактичну суть Але спершу скажіть, що обумовило ваше запитання?