Сказав і розтанув у мороці.
Оберштурмфюрер стежив за Крістіною з протилежного боку вулиці. Він мав намір підійти до фрейлейн, та його випередив якийсь інший, насунувши кашкета, піднявши комір.
Фрейлейн Крістіну Бергер з собакою і незнайомця раз у раз заслоняли машини.
Оберштурмфюрер, зваживши на дистанцію поміж машинами, на швидкість руху, перебіг на протилежний бік вулиці. На нього вилаявся шофер, чоботи й шинелю забризкало багнюкою.
До нього підкотив мотоцикл похідного патруля. Офіцер мусив показувати документи.
— Необережно, пане оберштурмфюрер, — суворо мовив лейтенант. — У таких випадках ми маємо наказ стріляти без попередження. Вас урятувала есесівська форма. У темряві…
— Усе це зрозуміло, — зупинив лейтенанта оберштурмфюрер. — Не затримуйте мене. Поспішаю на завдання.
— Прошу! — повернув посвідчення лейтенант.
Короткий конфлікт вичерпався. Але незнайомець зник. Фрейлейн йшла тільки з собакою. Ось вона сповільнила кроки, озирнулась і рушила до будинку.
Оберштурмфюрер кинувся навздогін.
Крістіна Бергер увійшла в двір, що був схожий на темний тунель.
Ось і потрібні двері, непримітні в сірій напівтемряві. Придивлялась, чи зелені. Озирнулась — і серце її тривожно застукотіло: у виході на вулицю, в сірому прямокутнику зупинилася чорна постать. В обрисах есесівської форми вона помилитися не могла. Вислідили? Кого? Маркова чи її? Чи просто випадковість? Як би там не було, а її звинуватити нема у чому — вона прогулюється з собакою. Зустріч відбудеться завтра, якщо доля не наготувала нових несподіванок. І вона поволі повернулася від дверей.
— Віллі, це ви? — вихопилось у неї.
— Що ви тут робите? — холодно спитав Майєр.
— Хіба не бачите? — відповіла з іронією. — Віт винюхав для себе привабливу місцинку. — Й ущипливо додала: — Ви теж щось винюхуєте тут?
Віллі Майєр і раніше помічав незвичну радість у її голосі. Це траплялося тільки тоді, коли зі своїх фронтових вояжів повертався гауптман Шеєр. Покійний Шеєр. І та її радість вмерла разом з ним. Кого ж вона зустріла тепер? Не примарилося ж йому…
— Хто з вами був? — запитав глухо.
— Ви про кого?
"Дивується, — відзначив він. — Мила Крістіно, ховатися вам од мене не можна".
— Хто до вас підходив на вулиці? — з гострою недовірою уточнив своє запитання.
— Боже мій! Це схоже на допит, Віллі. Раніше ви поступалися цим правом шефові.
— Не розумію.
— Згадайте нашу першу зустріч. Коли ви повезли мене до Хейніша…
І сама згадала той день, а надто повчальні слова штурмбанфюрера:
"Краса — найособливіша прикмета, що кожному впадає в око, отже, й найнебезпечніша… Мата Харі і загинула через свою красу, бо не мала можливості й кроку ступити без чужого нагляду… А ревнощі невдатних коханців породжують найфантастичніші версії, часом — дуже вірогідні. Вони й призвели красуню до страти…"
Похмура сентенція, але вірна. Вона на межі провалу. Якби на місці Майєра опинився Кеслер… Кеслер! Ще одна небезпека. Як міна з годинниковим механізмом. Коли спрацює — не знати… Вона примусила себе усміхнутись:
— Віллі, невже ревнощі?
— Якби ревнощі, було б добре нам обом, — відповів похмуро. — Мені ви можете сказати! — На слові "можете" наголосив.
— Звісно, можу. Якийсь вуличний залицяльник. На жаль, вони атакують мене щодня. їх навіть Віт не відлякує!.. Признайтеся, Віллі, ви за мною стежили? Чому?
— Ви мені не відповіли. Не відповім і я. — Подумавши, він тихо докинув: — Те, до чого можу додуматись я, ви уже знаєте…
Фрейлейн Бергер похолола: Майєру відомо забагато… І все ж скористалася з двозначності мовленого:
— Повірте, Віллі, окрім Шеєра, у мене нікого не було і нема. Я кажу вам це лише тому, що дуже ціную ваші щирі дружні почуття до мене. Погодьтеся, я не зобов’язана перед вами звітувати…
— Облишмо! Краще вже мовчати, аніж…
— Я кажу правду!
— Вірю, бо знаю. Але ви кажете не ту правду, яку я хотів би почути.
— Ви про що, Віллі?
— Я ж запропонував: облишмо! А щоб ви заспокоїлись, я вам дещо поясню. Так само правдиво, як це робите ви. Ви пам’ятаєте повітряного аса Густава Готтфріда?
— Ще б пак! Цей гульвіса справляє незабутнє враження…
— Гадаю, тепер не впізнаєте в ньому колишнього безтурботного гульвісу…
— З ним щось трапилося?
— Висновки зробите самі.
— Хіба я його побачу?
— Сподіваюся. Він тут, у Ставрополі, свіжозаморожений в степу під Сталінградом.
— Ой лишенько! І отаке з Густавом…
— Отаке… Сьогодні він влаштовує вечірку і запрошує на неї колишнє наше товариство, у тому числі й вас.
— Вельми вдячна.
— Виконуючи його маленьке доручення, я робив відповідне замовлення у казино. У вікно побачив вас… А ви одразу — стежу, винюхую, допитую… Ех, Крістіно, я до вас з запрошенням на веселу вечірку, а ви до мене — їжачком. Негаразд, фрейлейн!
— Самі винні! — знайшлася Крістіна, вчувши в словах Майєра ледь приховану іронію. — Слід було починати з вечірки, а не із залицяльників. Тепер нарікайте на себе.
— Гаразд, нарікатиму на себе. Вам — жодного докору. Поспішаймо — часу лишилося обмаль.
Наближалося різдво. В казино було людно. Крістіна вже вкотре дивувалася із, здавалося б, неприродної натури німців — беззастережно слухняні навіть без прямих наказів. Стан на фронтах був фатальний — настрій німців, принаймні зовні, оптимістичний, навіть бадьорий. Ніби з часу вдалого літнього наступу нічогісінько не змінилося. Секрет простий: похмурий вигляд розцінювався як вияв поразницьких настроїв. Відомо: фюрер залізною рукою веде рейх до перемоги. Трапляються окремі незначні поразки. Не без цього. На війні — як на війні! Виникають і тимчасові труднощі. Але ж опісля морозного грудня вже видно і теплий, ласкавий травень. А якщо виникають сумніви, дави їх в собі у зародку, інакше ворог прочитає у твоїх очах зневіру до фюрера і потяг до зради. То де ж краще можна виявити свій веселий, хай навіть і удаваний, настрій та істинно нордичний непереможний оптимізм, як не за пляшкою?
Фрейлейн Крістіна Бергер раділа так щиро, сміялася так, що на серці в кожного, хто дивився на неї, ставало тепліше. Чому б їй не радіти? Під Сталінградом знищені ще дві італійські дивізії — "Равенна" і "Коссерія". Залізне кільце навколо армії Паулюса щодня вужчало, наближаючи кінець. Недарма фон Клейст віддав наказ про "планомірний вихід" з Кавказу: він теж міг опинитися в оточенні…