Стукіт у двері перервав її роздуми. Із-за прочинених дверей сказали:
— Перепрошую, пана оберштурмбанфюрера кличуть з СД!.. Черговий вимагає пана Хейніша негайно!.. Прошу до телефону…
— Можемо перемкнути на мій, — послужливо запропонував редактор.
— Так! — Хейніш зміряв його поглядом. З глузливою посмішкою запитав: — Хочете почути, про що йдеться?
Редактор знітився, ніяково пробурмотів:
— Я лише бажав…
— Гадаю, мова поки що не про вас! — урвав його Хейніш. — Де телефон? — І він стрімко вийшов з кабінету.
Шниряєв розгублено поглянув на Майєра і Бергер, важко зітхнув і повів, як і належить гостинному господареві, "світську" розмову:
— Чаю, кави? Ні то й ні.— Силувано пожартував: — Моє діло — запропонувати, ваше — відмовитись. — Гречно звернувся до Крістіни: — Фрейлейн дозволить запалити?
— Прошу.
— Красно дякую!
Витяг пачку "Біломору", чирконув сірником, жадібно затягся — хотів угамувати нерви.
— Звідки у вас радянські цигарки? — спитав Майєр.
Шниряєв, не глянувши на нього, присунув до себе попільничку і спроквола відповів:
— Із старих запасів… Але не подумайте, що я утворив цигаркові поклади на весь час війни, як це зробили деякі… Пригадую, з початком війни скуповували все — сірники, гас, мило, сіль, тютюн, борошно… Адже в Росії не було карткової системи, як у рейху…
— Добре, що вас не чує пан Хейніш! — з чарівним усміхом дошкулила йому Крістіна. — Малюєте такі великі переваги…
Шниряєв зиркнув на неї.
— То звідки ж цигарки? — не відставав Майєр.
— Це — просто: іноді підрозділи РОА удають із себе партизанські загони і приходять в села, що на підозрі… Камуфляж від кирзяків та вушанок до "Біломору" і махорки. Усе до нитки — справжнє, радянське. Ото й збереглися…
— Отам, у партизанських селах, і хрест заробили? — спитав Віллі і значуще глянув на Крістіну.
— Добре, що не осиковий кілок на могилу, — знехотя зронив редактор.
— Чому так похмуро?
— А ви самі хоч раз брали участь в каральних акціях, в ході яких села спалюють, а населення знищують? Я мав таку сумнівну честь, аби заслужити довіру…
— Сміливо кажете! — знову втрутилась у розмову Крістіна.
— А чого лякатися? — Він втупився у неї важким поглядом. — Після тих акцій мені все одно… Тільки навіжений полізе добровільно у зашморг… До того ж я не з породи страусів, щоб під піском ховати очі. Єдине, чого побоююсь, — довершив галантно, — що порушена тема для вас, фрейлейн, зовсім не цікава.
— Можете запропонувати цікавішу?
— Якщо є таке бажання, спробую.
— Чекаємо!
— Що ж! — прийняв виклик редактор. — Приміром, вам, фрейлейн, до вашої форми бракує гарної оздоби. Безумовно, до чорного найкраще пасує золотий партійний значок[12], але ж ви не належите до когорти "старих бійців".
— Неважко дійти до такого висновку.
— Так, молодість зраджує, — мовив і сам злякався двозначності, тому заспішив: — Я лише хотів сказати, що вам би личило золото. Але золоте шитво на вашому мундирі теж є надто проблематичною перспективою.
— Кажіть прямо: для німецької жінки — неможливою.
— Так, це точніше. Життєве коло німкені окреслене трьома "К": кюхе, кірхе, кіндер[13]… Хоча ви особисто зараз далеченько від цього.
— Слухайте, пане! — осмикнув його Віллі Майєр. — Що ви варнякаєте? Чи уявляєте, до чого вас призведуть ці теревені?
— Гм, уявляю… Але маю також надію, що ви зараз, пане оберштурмфюрер, зміните думку щодо мого глузду. Річ у тім, що у нашого редакційного перекладача з кримських фольксдойче є стародавній златник часів Володимира Святого, уславленого князя Київської Русі. Ця золота монета була виготовлена в обмеженій кількості з єдиною метою — звеличення новоствореної держави. На одному боці її зображено самого князя, на зворотному — карбовано родовий знак Рюриковичів. Нині златник воістину ціни не має — по музеях і приватних колекціях усього світу цих монет налічується лише десяток. Отже, у нашого перекладача є одинадцята. Але й це ще не все! Златник підвішено по центру на звичайнісінький ланцюжок. Навколо нього — по шість з кожного боку — всі дванадцять зодіакальних монет середини другого століття нової ери. Монети зі знаками Зодіака теж унікальні, бо теж були виготовлені в Александрії єгипетській в обмеженій кількості — на ознаменування шістдесятиріччя з дня народження римського імператора Антонія, який над усе вірував у гороскопи. І хоч монети карбовано з міді — золоті і срібні виготовлялися монопольно в Римі, вони мають величезну вартість. Оце намисто носить наш фольксдойче під білизною, на голому немитому тілі, бо не наважується роздягатися в солдатській лазні, а до іншої йому — зась…
— Звідки ж ви дізналися? — недовірливо запитав Майєр. Було видно, що історія монети його зацікавила.
Заслухалась і Крістіна.
Шниряєв відповів ухильно:
— Пощастило… Випадково побачив… Та суть не в цьому…
Майєр не дав йому уникнути прямої відповіді:
— Точніше — де і як?
Але хто не дасть збрехати людині, коли вона прагне щось приховати?
— На медичному огляді! Підходить? — відкараскався Шниряєв. — Але повторюю: суть не в цьому. Я спитав, звідки у нього таке оригінальне намисто. Він навіть злякався. А потім почастував мене баєчкою для невігласів, бо не знає, що я розуміюся на історії і працював у музеї. "Така собі дрібничка, — каже, — типова оздоба. у кримських татарок… От і виканючив у одної старої відьми, що в могилу дивилась… як сувенір на спогад про східний похід". — "Скільки ж та річ коштувала?" — питаю. "Страшенно дорого! — поскаржився він. — Тій скаредній відьмі я віддав свій місячний харчовий пайок, хоч і міг дешево обміняти на свинцеве намисто з автомата… Воістину для цивілізованої людини гуманне поводження з унтерменшами — завада?" Хоча, — сумно завершив Шниряєв, — гадаю, що було інакше…
— Невже? — спитала Крістіна.
— Навіть — певен! Одарував стару намистом з автомата! Недарма ж каже, що в могилу дивилась.
— Скільки ж златник коштує насправді?
— Важко сказати… Мабуть, не менше, аніж відомий унікум — марка "Маврікій". А може, й більше, бо "Маврікіїв" збереглося двадцять шість штук, зареєстрованих златників — лише десять.
— Яка ж вартість марки? — Майєр тяжів до точності.
Шниряєв споважнів і навіть набрав лекторського тону: