— Чого ще я міг би тебе навчити? — мовив учитель, відхиляючи прохання кандидата. — Ти ж бо вже дійшов до самого серця мудрості: у мистецтві, яким володієш, криється будь-яке інше, в тому числі й мистецтво володіння мечем і стріляння з лука.
Звертаючись до своїх учнів, учитель додав:
— Хто знає смерть, знає життя. А хто легковажить смерть, легковажить життя.
МОНАХ БІДНИЙ I МОНАХ БАГАТИЙ
В одному місті було два монастирі: один дуже багатий, а другий страшенно бідний. Якось бідний монах прийшов до багатого монастиря, аби відвідати свого приятеля.
— Мій друже, певний час ми не зможемо бачитись, — сказав бідний монах. — Я-бо постановив відбути тривалу прощу, аби відвідати сто великих святинь. Будь зі мною у молитві, бо мені належить здолати стільки гір і стрімких рік.
— Що ти візьмеш зі собою у таку довгу й небезпечну подорож? — поспитав багатий монах.
— Хіба горня на воду і мисочку для рису, — з усміхом відповів бідний монах.
Другий монах дуже здивувався і суворо глянув на нього:
— Ти такий недалекоглядний, мій друже! Не можна бути аж таким нерозважним. Я також вибираюся на прощу до ста святинь, але не рушу з місця, аж доки не упевнюся, що маю при собі все необхідне для подорожі.
Минув рік. Бідний монах повернувся додому і поспішив відвідати свого заможного приятеля, щоб поділитися з ним великим і багатим духовним досвідом, який здобув під час прощі. А багатий монах признався:
— На жаль, я ще так і не зібрався в дорогу.
Один чоловік сидів у купе потяга. На кожній станції він уставав і заклопотано виглядав у вікно, потім знову сідав і зітхав, повторюючи назву станції.
Коли потяг минув уже чотири чи п'ять станцій, супутник занепокоєно спитав його:
— Щось не так? Мені здається, що Ви чимсь дуже схвильовані.
Чоловік глянув на нього і сказав у відповідь:
— Я вже давно мав би пересісти, бо їду не в тому напрямі. Але ж тут так зручно й тепло!
БИБІР ХУДОЖНИКА
Великий Леонардо да Вінчі погодився виконати фреску у трапезній монастиря Санта Марія делле Ґраціє у Мілані. Це мала бути сцена Тайної вечері Ісуса з апостолами.
Майстер хотів, аби ця фреска стала його найкращим твором, отож працював довго і старанно. Братія монастиря уже втрачала терпіння, проте праця просувалася дуже повільно.
Щоб зобразити лик Христа, Леонардо місяцями шукав натурника, чиє обличчя виражало б силу і чар, духовність і міць. Нарешті знайшов: художник надав ликові Ісуса рис Агнелла, щирого і чистого хлопчини, якого випадково стрів на вулиці.
Минув рік, і Леонардо знову міряв міланські вулиці у районі, що тішився недоброю славою, заглядаючи до сумнівних і підозрілих кнайп. Тепер-бо майстер шукав натурника для образу Юди-зрадника. Йому потрібне було обличчя, позначене неспокоєм і розчаруванням, обличчя людини, що здатна була зрадити найближчого друга. Провівши багато ночей серед різношерстих волоцюг, Леонардо знайшов-таки чоловіка, що був досконалим взірцем для Юди.
Він привів його до монастиря і взявся до малювання. Та ось майстер зауважив в очах натурника сльози.
— Чого ти плачеш? — спитав Леонардо, вдивляючись у його похмуре обличчя.
— Я — АҐНЄЛЛО, — прошепотів чоловік. — Той самий, з якого Ви малювали Ісуса.
• Нова революція у сфері косметики: гарна душа робить гарним і обличчя.
ЯКІ СЛОВА?
Один чоловік, стурбований критичним станом свого подружжя, звернувся за порадою до відомого психолога.
Психолог вислухав його і сказав:
— Тобі треба навчитися вислуховувати свою дружину.
Чоловікові та порада запала у серце. Він повернувся через місяць і повідомив, що вислухав кожне слово, яке говорила дружина.
Тоді психолог мовив, усміхаючись:
— А тепер повернися додому і вислухай те, чого вона не вимовила.
Які слова треба вповісти, аби викликати радість?
Які слова треба вповісти, аби подарувати щастя?
Чи треба вповісти дружбу і згоду?
Чи треба вповісти свободу?
А може, взяти тебе за руку?
Які слова вповісти, аби дарувати Любов?
Які слова вповісти, аби виявити співчуття?
Чи треба казати: "Кохаю тебе"?
Чи треба завжди говорити?
Чи треба казати так само: "Діти"?
А може, взяти тебе за руку?
Які слова треба вповісти? Які слова?
Коли ж нічого не кажу, коли ж мовчу?
Коли ж бо просто дивлюся на тебе,
Коли ж бо просто сміюся до тебе,
Тоді моя рука сама бере твою.
I ти почуєш ці слова в моїм мовчанні.
Блондайн
(19 років, померла від раку кістки)