Нарешті Спартакові пощастило-таки переконати воротаря, та коли прийшов управитель дому, пройти до Валерії стало ще важче, бо цей здавався ще впертішим. І гладіатор не знав, як умовити його розбудити господиню в таку ранню годину.
— Ну гаразд, — сказав нарешті Спартак, надумавши вдатися до якихось хитрощів, аби домогтися свого, — гаразд, добрий чоловіче, ти розбираєш написане грецькою мовою?
— Та де там… Я й латинську ледве розумію, бо…
— То, може, на віллі знайдеться якийсь раб грек чи хто інший, щоб прочитати листа, з яким трибун Мессала послав мене до своєї сестри?
Він тривожно чекав відповіді управителя і тим часом ніби шукав під панциром пергамент. Якби на віллі знайшовся раб, здатний прочитати листа, він одразу б сказав, що загубив його.
Та Спартак мудро все передбачив: управитель тільки глибоко зітхнув, похитав головою і з гіркою усмішкою відповів:
— І греки і не греки — всі раби з нашої вілли повтікали до табору гладіаторів.
І, притишивши голос, з глибокою зневагою додав:
— … підлого, проклятущого, мерзенного гладіатора — хай спопелить його всевишній Юпітер!
Першої миті Спартака охопив гнів, і хоч це сказав старик, він мало не дав йому стусана, та, поборовши спокусу, запитав:
— А чому ти притишив голос, лаючи гладіатора?
— Чому?". — зніяковів управитель. — Тому, що Спартак належав раніше сім'ї Валерії і великого Сулли, її чоловіка, був ланістою їхніх гладіаторів… і Валерія, моя вельможна господиня — хай боги боронять її і пошлють їй радість на довгі роки — має слабість вважати цього Спартака великою людиною… І не терпить, щоб про нього говорили погано…
— О найзлочинніша жінка!.. — з тонкою іронією сказав Спартак.
— Гей ти, солдате! — крикнув управитель, відступивши на два кроки і похмурим поглядом змірявши співрозмовника з голови до ніг. — Ти, здається, насмілився брутально говорити про мою вельмишановну господиню?!
— От тобі й на!.. Я зовсім не хочу її ображати, та коли благородна римська матрона співчуває гладіаторові…
— То правда… я ж тобі сказав… що це її слабість…
— А… розумію! Та коли ти, раб, не ганиш цю слабість, то я, вільний, можу вважати її злочинною.
— Але ж у всьому винен Спартак!
— Звичайно, присягаюся скіпетром Юпітера!.. Я теж так кажу… У всьому винен Спартак. Присягаюся Геркулесом… Дозволити собі викликати симпатію у доброчесної матрони…
— Він — найпідліший з гладіаторів!
— А що поганого зробив Спартак тобі? За що ти його так дуже ненавидиш?
— Що поганого зробив він мені? Ти питаєш, що поганого він зробив мені?
_ — Я питаю тебе, бо чув, що цей пройдисвіт оголосив звільнення рабів. А ти сам, будучи рабом, здавалося б, мусив співчувати цьому крутієві.
І, випереджаючи відповідь управителя, швидко додав:
— Звичайно, якщо ти не прикидаєшся…
— Я прикидаюся?.. Мені ще прикидатись! О, хай Мінос буде милостивий до тебе в день суду!.. З чого ти взяв, що я прикидаюсь?.. Своєю божевільною витівкою цей підлий Спартак зробив мене найнещаснішою людиною в світі!.. Хоч я раб моєї господині, та мав при собі двох синів і був найщасливішим
серед людей… Двох прекрасних юнаків! Коли б ти побачив їх! Коли б ти їх знав!.. Близнята-красені, з дозволу богів, схожі один на одного, як Кастор і Поллукс…
— Так-так… Що ж з ними сталося?
— Пішли обидва до табору гладіаторів, і ось уже три місяці про них нічого не чути… І хтозна, чи живі вони?.. О великий Сатурн, покровитель самнітів! Не допусти, щоб вони загинули, мої дорогі, мої ненаглядні синочки!
І старий так гірко заридав, що вразив і зворушив Спартака.
Трохи помовчавши, фракієць сказав управителеві:
— То ти гадаєш, що Спартак зробив погано, бажаючи визволити рабів? І ти вважаєш, що твої сини недобре вчинили, пішовши до нього?
— Присягаюся всіма богами, покровителями самнітів!.. Я вважаю, що повставати проти Риму — погано. Про яку свободу базікає цей гладіатор? Я народився вільним у горах Самнія. Почалася громадянська війна… Наші вожді галасували: "Бажаємо здобути права громадянства для нас і для всіх мешканців Італії…" І ми повстали, билися, рискували життям… А потім? Потім я, вільний самнійський пастух, став рабом сім'ї Мессали. То ще й добре, що я потрапив до цієї
благородної і великодушної сім'ї. Дружина вільного самніта також стала рабинею і синів народила у рабстві, і…
Старий на мить замовк, потім вів далі:
— Це божевілля!., мрії! фантазії! Світ був і завжди буде поділений на панів і рабів, на благородних і плебеїв… і так буде завжди, що там не роби. Фантазії! безумні мрії… І в погоні за ними марно ллється дорогоцінна кров — кров наших синів!.. Заради чого?.. Що мені з того, що раби стануть вільними, коли загинуть мої сини? Навіщо мені тоді ця свобода? Щоб вільно лити сльози?.. О, тоді я став би багатим та щасливим… Адже я міг би тоді скільки завгодно плакати… Але припустімо, що мої сини лишаться живі… Припустімо, що все йде якнайкраще, і завтра вони і я стаємо вільні. А що далі? Що ми робитимемо з нашою свободою, коли у нас нічого немає? Сьогодні у нашої доброї господині ми маємо все необхідне і навіть більше — маємо зайве. А завтра ми, вільні, підемо працювати на чужих полях за таку мізерну плату, що не матимемо на що прожити… О, які щасливі будемо ми, коли дістанемо свободу… здихати з голоду!..
Мова управителя дому, спочатку неотесана й недоладна, в міру того як він наближався до висновку, набула такої мужньої сили й красномовства, що справила на Спартака глибоке враження. Він похилив голову і довго стояв, охоплений тяжкими сумними думками.
Нарешті відігнав ці думки і спитав управителя:
— То на віллі немає нікого, хто розумів би по-грецьки?
— Немає.
— Принеси мені стилос і табличку.
Незабаром управитель повернувся і подав воїнові те й друге. Спартак написав по-грецьки два вірші з "Одіссеї" Гомера:
Я з далеких країв прийшов, о женщино, люба серцю!
З тим, щоб палко обняти твої, о царице, коліна!
Простягши управителеві табличку, він сказав:
— Розпорядися, щоб служниця негайно розбудила господиню і передала їй цього листа, інакше погано буде вам обом.
Управитель поглянув спочатку на незрозуміле писання, потім на Спартака, який задумливо походжав алеєю. Старий, очевидно, вирішив виконати наказ і пішов до палацу.