Та ці маневри не були ще закінчені, як гладіатори вже атакували римських пращників, зламавши їхній одчайдушний опір, і ті мусили відступити до підніжжя горба, де Фурій ледве встиг вишикувати в бойову лінію свої чотири когорти. Засурмили наступ римські букцини, і на чолі з Фурієм легіонери так завзято кинулися на ворожих велітів, що примусили їх відступити. Але цієї миті Спартак і сам звелів подати сигнал відступу, і дві тисячі легкоозброєних гладіаторів, кинувши у ворога останні дротики, злилися з наступаючими гладіаторськими когортами. З громоподібним "барра!", якому вторували навколишні долини, гладіаторські когорти кинулись на римлян. Незабаром на полі бою не було чути нічого, крім брязкоту зброї і лютих вигуків бійців.
Близько півгодини противники билися з однаковою мужністю і завзяттям, але римлян було надто мало порівняно з гладіаторами, щоб вони могли довго опиратися такому шаленому натискові. Незабаром гнані й атаковані з різних боків легіонери Фурія похитнулися. Саме в цей момент із засади вийшов з своїм легіоном Крікс. В одну мить повністю оточені римляни зламали свій бойовий порядок і кинулися тікати. Врятуватися пощастило небагатьом: затиснуті в кільце ворожих мечів, майже всі вони, серед них і сам Фурій, загинули почесною смертю.
Так менш ніж за дві години завершилася битва під Казіліном, яку скоріше можна було б назвати побоїщем.
У цій переможній битві гладіатори зазнали невеликих втрат, порівнюючи з римлянами, які загинули майже всі. Наступного дня Спартак зняв табір і після важкого переходу узгір'ям Апеннін через Кали попрямував до Теану Сидицінського. Тут стали табором, і Спартак негайно послав кінноту на відстань кількох миль звідси, в Теан, щоб роздобути новини відносно претора Публія Варінія. За розрахунками Спартака, претор пройшов тут у напрямку до Алліф два-три дні тому.
Розвідка незабаром повернулась, і Спартак зрозумів, що не дуже помилився, бо Публій Варіній лише напередодні пройшов через Теан до Алліф. Тоді гладіатор після довгого обмірковування ретельно зважив усі свої можливості, вирішив перерізати дорогу претору Варінію й вступити з ним до бою раніше, ніж допомога від його союзників і від навколишніх міст, а також можливі вигідні позиції утруднять перемогу над когортами Варінія.
Тому наступного дня фракієць вирушив з Теану Сидицінського правим берегом Вультурну, дійшов за вісім годин до Кавдінського міжгір'я і став табором на березі річки. Ранком він наказав зрубати багато великих дерев, перекинути їх через обмілілу річку і цим мостом переправитися на лівий берег. Тут поблизу Кавдінських гір зайняв на височині вигідну позицію, яка панувала над Латинською дорогою, і став чекати ворога.
Ворог не забарився: наступного дня опівдні Публій Варіній з'явився з своїми когортами з боку Алліф на висоти, що замикали долину Вультурну напроти Кавдінських гір. Спартак уже вишикував свої легіони, і незабаром розпочалася битва.
Запеклим і кривавим був цей бій. Билися аж до вечора. Римляни трималися з незрівнянною доблестю, але перед заходом сонця змушені були безладно відступити. Під натиском гладіаторів відступ перетворився на втечу. Спочатку їх переслідували піші бійні, але коли втікачі, в яких від страху виросли крила, набагато випередили своїх переслідувачів, букцини, за наказом Спартака, просурмили збір піхоти, за римлянами ринула гладіаторська кіннота і завершила розгром справжньою різаниною.
Понад дві тисячі римлян загинули в битві у Кавдінському міжгір'ї і понад півтори тисячі було поранено. Серед поранених були сам Варіній і трибуни Коссіній, Фабій Максім та Бібул. Більшість поранених потрапили до рук переможців, але Спартак, обеззброївши їх, відпустив на волю, бо вирішив не брати полонених, поки не володітиме кількома містами; за певних обставин присутність полонених у таборі могла стати небезпечною.
Чимало втратили і гладіатори: полягло двісті п'ятдесят чоловік і вдвоє більше було поранено.
У безутішному відчаї подався Публій Варіній до Алліф, де протягом ночі зібрав значну частину своїх утікачів, і тут почув ще одну лиховісну новину про повну поразку свого квестора.
Побоюючись нового нападу переможця, з яким уже не міг змагатися, проклинаючи всіх небесних і пекельних богів, свою нещасну долю і осоружного гладіатора, він швидким маршем рушив через міжгір'я Апеннін, пробрався до Самнія і сховався в Бовіані.
Дві блискучі перемоги, здобуті Спартаком протягом трьох днів, принесли йому ще більшу повагу його війська і зробили його ім'я ще грізнішим у всіх провінціях південної Італії.
З Кавдінського міжгір'я Спартак, не гаючи часу, спустився до Кавдія, де знайшов Брезовіра (з цим гладіатором-галлом читачі познайомилися ще в таверні Венери Лібітіни в Римі того дня, коли верховний суд Спілки пригноблених засудив на смерть шпигуна Гая Верреса). Брезовір з п'ятдесятьма товаришами щойно втік з Капуї до табору Спартака.
За його порадою фракієць вирішив зробити маневр, з допомогою якого сподівався добитися вільного виходу з Капуї для п'яти тисяч гладіаторів, що лишалися ще в школі Лентула Батіата.
Через три дні після битви в Савдінському міжгір'ї Спартак на чолі свого десятитисячного війська з'явився під стінами Капуї. Він послав у місто гінця з вимогою, щоб префект і Сенат дозволили п'яти тисячам беззбройних гладіаторів школи Лентула вийти з міста. В разі, якщо міська влада відмовиться задовольнити цю вимогу, Спартак загрожував штурмувати, спалити й пограбувати місто, а всіх жителів вирізати без розбору віку й статі.
Чутки про перемогу Спартака, та ще й перебільшені поголосом, уже досягли Капуї і страшенно приголомшили всіх жителів. А поява грізного ворога під стінами міста ще збільшила переполох серед них. Вимоги й загрози Спартака довершили справу, і почалася загальна паніка. Сенат зібрався в храмі Діани, а на Форумі, біля храму, зійшовся величезний натовп громадян. За якісь півгодини всі крамниці позачинялися. Жінки з розпущеним волоссям бігли до храмів благати у богів допомоги. На вулицях лунали крики простого люду, який голосно вимагав від сенаторів погодитися на умови гладіатора, аби врятувати місто від повного знищення.