На порозі смерті я почуваю обов'язок, о моя кохана Валеріє, просити у тебе пробачення за всі ті страждання, які я тобі заподіяв.
Будь мужньою і живи, живи заради любові до мене, заради нашої невинної дівчинки. Така остання воля, таке прохання вмираючого.
Мене душать сльози, я задихаюся, але мене тішить лише одна думка — що я зможу знов обняти тебе, твою безсмертну душу у кращому світі.
До тебе з останнім поцілунком лине моя думка, останній трепет серця твого Спартака".
Кінчивши читати, вона притиснула листа до уст і зайшлася нестримним риданням.
— Мамо, чому ти так плачеш? — сумно спитала дівчинка.
— Бідолашна моя дитинко! — сказала Валерія, пестячи біляві кучері Постумії, — Нічого… Нічого, не журись, моя рідна!
Вона пригорнула до себе голівку дитини, вкрила поцілунками й сльозами її лоб.
— З тобою нічого не сталося, а ти плачеш! — докірливо сказала Постумія. — Коли я плачу, ти кажеш, що я нехороша. А зараз ти нехороша…
— О, не кажи так!.. — скрикнула нещасна жінка, ще палкіше цілуючи та пестячи дівчинку. — О, коли б ти знала, як боляче мені від твоїх слів.
— А коли ти плачеш, то теж робиш мені боляче.
— Яка ти люба і разом яка жорстока, моя ти віднині єдина любов!
З цими словами нещасна жінка ще раз поцілувала листа, сховала на грудях і простягла руки до Постумії. Посадивши її собі на коліна і намагаючись стримувати сльози, вона пестила її личко, волосся, говорячи:
— Твоя правда, бідолашне моє малятко, я була нехорошою… але більше не буду. Буду завжди хорошою, думатиму тільки про тебе, тільки тебе любитиму. А ти любитимеш свою бідолашну маму?
— О, завжди, завжди, міцно, міцно!
Дівчинка підвела голову і, обнявши матір за шию, почала її цілувати.
Потім, звільнившись з обіймів матері, дівчинка почала гладити руками урну.
В кімнаті запала довга тиша.
Раптом Постумія спитала матір:
— Скажи мені, мамо, що там усередині?
Очі Валерії наповнилися слізьми, вона скорботно звела їх до неба і промовила:
— О бідолашна дитино!
Потім, ледве тамуючи ридання, тремтячим голосом відповіла:
— В цій урні, бідненька, покоїться прах твого батька.
І знову невтішно заридала.
ПОЯСНЕННЯ ІМЕН І НАЗВ
Абола — верхній чоловічий одяг.
Авгури — жерці і ворожбити, що, як вірили римляни, за польотом і криком птахів, за падінням блискавки, по нутрощах жертовних тварин уміли вгадувати волю богів і пророкували щасливе або нещасливе закінчення тієї чи іншої справи. Римські правителі зверталися до авгурів у всіх важливих випадках: перед виступом війська в похід, перед скликанням народних зборів і т. ін. При несприятливому пророкуванні ніякої справи не розпочинали.
Акведук — водопровід.
Акве Секстіле — місце, де римський полководець Марій розбив у 102 р. до нашої ери навалу тевтонів.
Акрополь — підвищена укріплена частина староримського міста, де жителі рятувались і захищалися від ворога.
Александрійська мова (поширена в Александрії) — діалект грецької мориз домішкою іудейської та єгипетської. Александрія (місто в Єгипті, засноване в 331 р. до нашої ери Александром Македонським) була протягом кількох століть центром освіти. В Александрії була найбільша для свого часу бібліотека, що приваблювала численних вчених, філософів, письменників, які з'їжджалися з різних країн.
Амфора — високий глиняний посуд для води або вина, з довгою вузькою шийкою і двома ручками.
Ангустіклав — туніка з вузькою пурпурною каймою.
Антей — за грецькими сказаннями — велетень, син богині Землі. Поки він стояв на землі, ніхто не міг його перемогти, тому що він черпав силу з своєї матері Землі. Геракл після довгої боротьби переміг його, піднявши в повітря.
Антіох Великий — могутній сірійський цар (на початку II ст. до нашої ери), який хотів поширити свої завоювання на Європу, але був переможений римлянами.
Аполлон Дельфійський — Аполлон у греків і римлян, бог сонця і світла, покровитель співів, музики і поезії. За грецькими сказаннями, Аполлон заснував у Дельфах (біля гори Парнас) святилище, в якому через оракула відкривав людям волю богів.
Аппіїв шлях — знаменитий військовий шлях від Рима до Капуї, збудований у 312 р. до нашої ери римським цензором Аппіем Клавдіем. Він був вимощений кам'яними плитами і так міцно збудований, що місцями зберігся і до нашого часу.
Арелата — місто в Галлії (теперішній Арль).
Асс — дрібна римська монета.
Атрій — центральна частина римського будинку, навколо якої розташовувались інші кімнати. В атрії стояло домашнє вогнище і священні зображення предків.
Аттічний — властивий жителям Аттіки; Аттіка (область у стародавній Греції з головним містом Афіни) була відома високим для свого часу розвитком науки, філософії та мистецтва. Прояв розуму, розвитку, дотепності у розмові називають, наприклад, "аттічною сіллю".
Аурея — римська золота монета.
Ахеронт — за грецькими віруваннями, одна з річок у підземному царстві, через яку Харон перевозив душі померлих.
Ахілл, або Ахіллес — герой Троянської війни, описаної Гомером в "Іліаді". Найхоробріший з вождів грецького війська. Мати Ахілла, богиня Фетіда, щоб зробити його невразливим, викупала Ахілла у водах річки підземного світу — Стіксу, і тільки п'ята, за яку вона його тримала, залишилася не зануреною у священні води. Під час битви при облозі Трої троянський царевич Паріс влучив своєю стрілою якраз у цю незахищену п'яту і вбив Ахіллеса. Звідси вираз "ахіллесова п'ята", тобто слабке, незахищене місце в людини.
Аякс — грецький герой у Троянській війні.
Базиліка — велика видовжена будівля, розділена на кілька частім поздовжніми рядами колон. У римських містах базиліки служили місцем для біржі, суду, критого ринку і т. п.
Баліста — облогова машина у стародавніх народів, що служила для метання каміння, стріл, списів.
Бахус — див. Вакх.
Белен — бог сонця у готів.
Букцини — римський духовий інструмент, на зразок сучасного тромбона.
Ваал — головний бог народів, які населяли Фінікію і Карфаген.
Валькірії — за сказаннями стародавніх германців, прекрасні войовничі діви, дочки Вотана (Одіна); вони розпоряджаються битвами, посилають по волі богів смерть тому або іншому з воїнів.
Вакх (Бахус) — бог вина і веселощів у римлян.