— Отже, ви питали, чому він повернувся?
— Можливо.— Жінка ледь усміхнулася, блиснувши зубами, але в її очах не зникла тривога.— Я завжди розмовляю сама з собою... вибачте, це в мене така звичка... Коли розмовляєш наодинці з собою, то хоч скільки повторюй, ніхто тобі нічого не скаже... Якась там скріпка — дурниця... я завжди так думала... Але те, що він повернувся по неї,— хіба це не доказ, що мав намір дотримати обіцянки зустрітися?.. Всі мене питають, тому нарешті я звикла це повторювати...
— Що означає — всі?
— Ну, мої уявні співрозмовники, коли я розмовляю сама з собою... Скріпка — мізерна річ... Щоб скріпити документи, вона, може, й годиться, але ж нею треба скріпити і моє єдине, найзаповітніше бажання... розумієте?..
Я поволі йду, зупиняюся, обертаюсь і знову йду... Пощерблений асфальтований тротуар... Від краю будинку номер З звичних тридцять два кроки... Поглядаю вгору: низка ліхтарів, схожих на штучні очі, що дивляться незмигно, стоїть ніби зачарована й кличе на святкову процесію, яка ніколи не відбудеться, прямокутники блідого світла, у вікнах — наче постаті людей, що давно зреклись і відвернулися від того свята... Вітер хльоскає в обличчя ніби мокрою ганчіркою — піднімаю комір пальта і знову йду...
Якщо повірити жінчиним сподіванням або розмовам, що їх вона веде сама з собою, то на цьому відтинку в тридцять кроків його спіткала якась незвичайна пригода... І тому в і н зрікся не тільки своєї обіцянки зустрітися з кимось на станції 8, але й відвернувся від людей і сміливо переступив розколину, яка не дозволить повернутися назад...
— Ну гаразд. Досить мати трохи фантазії і тоді, гадаю, можна багато чого собі уявити. Скажімо... тільки ви не гнівайтеся на мене... шантажист скористався якимось промахом вашого чоловіка... Приміром, натякнув на колишню коханку або дитину від неї... таке часто трапляється... Бо помилки молодості, яких не вдалося поховати, з'являються несподівано, як привиди,— в цьому нема нічого дивного... Тим більше в серпні... Вони люблять прогулюватися саме в таку пору року. Та хіба тільки жіночі привиди непокоять? Чудовим кандидатом на привида може бути колишній співучасник розкрадання чужих грошей, тепер уже кволий стариган. Або ж прийшов відомстити злочинець, якого напередодні звільнили з ув'язнення... До речі, ви часом не чули про запеклого шантажиста, якого арештували за доносом вашого чоловіка? Правда, могло статись і так, що пастку розставила цілком стороння людина. Бо останнім часом інтелектуальні злочини стали надзвичайно витончені й досконалі. Вельми популярний зараз такий спосіб заробити гроші: зовсім чужій людині від свого імені таємно страхують життя, а згодом її збивають автомашиною. Щоправда, такі хитрощі не вдаються, якщо труп виявлять, але ім'я загиблої особи не буде встановлено. Так-от, оскільки з поліції нема жодного повідомлення, то, мабуть, треба виключити смерть від нещасного випадку або внаслідок злочину, схожого на такий випадок. Якщо сталося вбивство з метою щось приховати, то труп міг опинитися десь на дні морському, в бочці з-під цементу... В такому разі розслідування ускладнюється... Може, ваш чоловік попав у якесь кубло контрабандистів або фальшивомонетників...
Жінка надпила півсклянки й поставила її на стіл. Вона сиділа непорушно, стежила, як бульбашки піни лопаються і перетворюються на каламутну осугу. Важко сказати, чи вона задумалась, роздратувалась, чи просто збайдужіла? Нижня губа в неї відкопилилась, як у маляти, ще не відлученого від материних грудей. Ніс у неї був маленький, зухвало задертий.
— Та, мабуть, нікчемний, не вартий дірки з бублика випадок страшніший за таку банду. Як кажуть, чорт спокушає. Ось послухайте одну бувальщину. Директор однієї банківської філії, найстатечніший з-поміж статечних банківських службовців, вийшов якогось дня на пенсію, а ввечері знічев'я забрів на танцювальне ревю в нічному кабаре й несподівано по самі вуха закохався в одну з танцівниць. Звісно, їх була ціла трупа, та він обрав собі таку, що мала звичку гризти нігті — кажуть, навіть у перерві між виступами на сцені, де показувала жалюгідну подобу танцю, не переставала — і, мабуть, тому нікого не приваблювала. Однак, мабуть, того директора на пенсії саме ця звичка й зацікавила. Бо після трьох відвідин кабаре він послав їй прихильного листа, в якому висловив захоплення її талантом, а на четвертий день запросив її на обід і начебто був дуже щасливий. Та на п'ятий день раптом, як грім з ясного неба, нещастя: в кімнаті дівчини обоє вчинили самогубство. Життя — як лезо безпечної бритви, що тим швидше ламається, чим твердіше.
Жінчине обличчя немов скам'яніло. Піна в склянці майже розтанула. Збоку вона нагадує джунглі, сфотографовані з літака. Що бачить жінка? Зненацька вздовж нижньої повіки ллється щось схоже на смужку блискучого лаку... Невже сльоза?.. Я розгубився... Адже я зовсім цього не хотів...
— Дозвольте все-таки запитати про ту скріпку... Можливо, як ви сказали, той випадок із скріпкою свідчить, що ваш чоловік мав серйозні наміри щодо тих документів... Та от виникає запитання, чи він збирався передавати їх комусь на станції 8? Звичайно, це залежить від їхнього змісту...
— Ніхто цього не знає.
її швидка відповідь повернулась до мене, як відбитий від стіни м'ячик, але в голосі не з'явилося нічого, чого не було перед тим, як вона замовкла.
— То, напевне, було якесь доручення фірми?
— Гадаю, не дуже важливе.
— Мені потрібна не ваша думка, а факти. Ну що ж, про ті документи я розпитаю завтра у фірмі... Та мені ось що незрозуміло... Можна примиритися з тим, що у вас немає жодних припущень,— це ваша особиста справа і нічого тут не вдієш, але ніяк не вкладається у мене в голові, чому ваш чоловік, завжди такий акуратний, не залишив після себе нічого — ні записів, ні щоденника, ні візитних карток або списку адресатів,— що допомогло б натрапити на його слід... Кінці з кінцями не сходяться... Ви нічого не підозрюєте, а тому готові наполягати на тому, ніби ваш чоловік зник зовсім випадково. А може, все сталося якраз навпаки? Мені здається, що тут доречно нагадати прислів'я: "Коли птах відлітає, то свого гнізда не кал я є".