— Ми юні, в нас майже немає власного досвіду. А нам конче треба дізнатися про минуле.
— Визначайте конкретніше: минуле Всесвіту?.. Планети?.. Корабля?.. Молекули?..
Хоч вони змалку звикли до цих голосів, проте цей чимось вражав їх. Усвідомлення того, що цей ком-плекс "пам’ятає" безмежну кількість знань, якось ніби пригнічувало хлопців. їм і невтямки було: супроти того, що криється в Природі, навіть Універсальним Знанням відома лише крапля з океану.
— Я хотів би дізнатися про свою матір,— ступив до екрана сливоокий юнак.
— Її символ?
— А-Я.
— Клас біологічних, група мрійників, сектор Б-13.
Коли були замовлені відомості під шифром Б-13, відповідний блок УЗ буквально тої ж миті почав давати інформацію про екіпаж космічного корабля.
…В неймовірно далеку міжгалактичну експедицію вирушило 160 осіб, з них 80 жінок. Року 50918 (за планетним часом) народилося 32-є дітей; далі кількість народжень зростала неухильно. Коли населення ракети досягло максимуму, року 50938 (36-го місяця) за пропозицією А-Я було прийнято Закон Стабільності, який не дозволяв приросту. А-Я порушила цей Закон. 50939 року вона стала матір’ю хлопчика із символом Р-Ч. На за-сіданні Ради Впровадження Законів А-Я попросила катапультувати її в космос…
В юнака Р-Ч наче збурились якісь струми, то проймаючи тіло вогняними вихорами, то обвіваючи холо-дом. Це ж заради нього, заради його життя мама… Он чому батько уникає розповідати про неї!
Образ матері заполонив його душу, викликаючи терпкі жалі. Але він не відходив від екрана.
— Було вирішено піддати А-Я анабіозу до завершення експедиції.
— Отже, вона є! — несамовито вигукнув Р-Ч.
— Так, А-Я перебуває в камері П-654, — відповів спокійний голос екрана.
— Вона жива?
— Не жива і не мертва… — УЗ виголосив цілу лекцію про анабіоз — стан, при якому життєві процеси в організмі майже цілковито припиняються.
— Отже, А-Я, перебуваючи на межі життя і смерті, зовсім не старіє! До рідної планети вона повернеться такою ж молодою, як і була колись.
Р-Ч якось невесело усміхнувся і у відповідь на здивований погляд свого друга сказав:
— Як же вона житиме, втративши своє покоління? Адже ні батько, ні інші Мислителі до того часу не доживуть, — вони ж самі про це говорили. Та й ми, їхні діти, будемо, певне, зовсім старими… А можливо, ес-тафету до фінішу принесе аж наступне покоління. І от моя мама розплющить очі і побачить… незнайомців. По-кличе батька, а всі вже й ім’я його забули; покличе мене, коли навіть пороху мого вже не буде…
Друзі вийшли із залу Мудрості сповнені сум’яття.
Космічний корабель нарешті досяг силового поля невеликої самотньої зірки, яка утримувала біля себе і зігрівала дев’ять планет. Мислителі вирішили використати тяжіння цієї зірки, щоб поступово зменшити швид-кість і перейти на кругову орбіту. Корабель зробився ніби десятою планетою цього спокійного світила.
Спостереження підтвердили теоретичні передбачення: часточки матерії в цих сотах Всесвіту мають про-тилежний заряд. На обшивці корабля все частіше і густіше зблискували іскорки — то вже давала про себе знати анігіляція дуже розрідженої матерії середовища. З кожним днем, як відзначали прилади, таких мікровибухів ставало все більше. Було цілком зрозуміло: коли не вжити запобіжних заходів, то корабель, увійшовши в прос-тір, щільно заповнений газом, зруйнується, сліпучий спалах вибуху стане звісткою про його загибель.
Рада Мислителів вирішила переключити всі енергетичні ресурси на перезарядку атомів корабля, кожна краплина енергії була взята на облік. Політ спрямували до третьої від світила голубуватої планети.
В цей напружений час, коли розв’язувалися такі складні науково-технічні проблеми і всі Мислителі буквально не відходили від спостережних приладів, молоде покоління, позбавлене належної опіки, зітхнуло вільніше. Розваги, ігри, всілякі втіхи не припинялися. Панувало загальне піднесення — адже нарешті вони знайшли планету, може, схожу на рідну! Тільки Р-Ч зі своїм другом не поділяли отих веселощів. Мати… Рідна мати! До болю хочеться почути її голос, вловити погляд її очей. Хіба він може спокійно жити, коли вона… не живе?
Удвох вони надумали повернути до життя А-Я: хай і вона буде свідком тріумфу. Готувалися до цього в глибокій таємниці: вивчили електронну апаратуру, яка контролювала камеру П-654, зібрали всі відомості, не-обхідні для цієї операції, роздобули навіть шифр, підкоряючись якому Контрольна Установка відімкне двері камери. Домовились: Р-Ч зайде до камери, щоб на власні очі бачити, як проходитиме процес оживлення, а його друг чергуватиме в залі Мудрості, щоб дати команду про енергетичне постачання.
Минав час, планета, до якої наближався корабель, збільшувалась в розмірах, росла на очах. На екрані вже добре було видно її фази, блакитну газову оболонку і срібно-білого супутника неподалік.
Друзі розсталися біля екрана Внутрішнього Зв’язку. Р-Ч приклав долоню до правої половини грудей сво-го товариша, а той свою притулив до нього — звичайне прощання.
— Як тільки я кивну, відразу вмикай! — наказав Р-Ч, відсмикнув руку, наче серце товариша припекло долоню, і, не оглядаючись, пішов із залу.
Через кілька хвилин на екрані з’явилося його обличчя. Деякий час голова його була непорушна, ніби хлопець вагався. А потім — кивок. Товариш не гаючись заклав невеличку картку в програмний пристрій Енергетичного Ланцюга. То був наказ спрямувати енергію на об’єкти камери П-654.
…Мати лежала в прозорому саркофазі — чорне одіяння, бліде лице, заплющені очі. В кришталеву тишу камери тонюсінькими прожилками проникло дзижчання: запрацювали численні пристрої Контрольної Устано-вки, щоб повернути життя А-Я!
Довго стояв Р-Ч, пронизуючи поглядом саркофаг. Були хвилини, коли на нього находили сумніви і серце стискував страх. А що, як вони чогось не передбачили?.. Та ось нарешті ворухнулися повіки, обличчя пороже-віло, сіпнулась рука… Ну, прокидайся, прокидайся ж, мамо!
А-Я розплющила очі. Наче зі сну, вона дивилася і нічого не бачила.
— Це я, твій син! — кинувся до неї Р-Ч, простягаючи руки. — Здрастуй, здрастуй, мамо!..
Люди Землі побачили в небі дивовижний спалах.