— Ви, товаришу, про що?
— Я про бандитизм,— відповів байдуже, під впливом недавньої завірюхи махновщини, що пронеслась над повітом, волвоєнком.
— Першого випустіть мене... Не забудьте ж тільки, пожалуста, сказати: "Слово дається (Шийка підкреслив) райпродкомісару 4-го району..." —підскочив і вперся довгими руками в стіл голови.
— А це через віщо Шийці першому?— висунувся хтось із гурту.
— Та потому, що продработа повсіда на первому місці, вона ударная! От, і більше нічого. Лизнув? — огризнувся, усміхаючись, Шийка, далі хтось персь до голови із залізниці й здалека кричав:
— Я — про транспорт! Транспорт—чуєте? А Шийка знов до голови:
— Так не забудьте ж: райпродкомісару...
Завіса заскрипіла, запищала і поволі на двох мотузках полізла вгору.
■— Мітинг на тему "допомога хворому та раненому червоноармійцю" вважаю одкритим. Слово...
Шийка великими кроками вже гримів на сцені. Переповнена зала, мокра від поту, принишкла, але враз залилась оплесками та сміхом.
Заклавши руку в кишеню галіфе, задоволений Шийка усміхнувся. Далі хапонув ніздрями побільше повітря і саркастично кинув:
— Ич, пролетаріят вийшов говорить, а буржуазєя смейоться!..
Раптом стрибнув на місці, мов цап, змахнув рукою і, простерши до зали кулака, гримнув:
— А я вам ставлю ультиматум! Єслі продразвьорстка не буде спольнена до врожаю, так я вас зажену туди... (якийсь голос із далеких дитячих забутих літ під рідною стріхою допоміг) куди Макар телят не ганяв! Потому що, єслі яз красною винтовкою добиваюся прав...
Шийці давно вже припало до вподоби "кровавая", "красная", і він, почувши їх десь у городі, тулив у кожній своїй промові. "Треба ж про Германію",— пригадав.
— Потому що в нас ніззя по-хорошому, це не то, що тобі Германія, скажемо: там народ зробив собі революцію і заспокоївся, вездє і скрозь — порядок. А в нас — необ-разовані, темні... Говориш йому: сполняй розвьорстку, а він тобі: "Не можу, скостиліть трохи"... Так як же скостилить, када в нього даже морда не пролетарська! Понімаєте?..
Питання про розкладку ніби вичерпалось, але на поміч Шийці прилетіла задумана ще в райпродкомі промова:
— А тому, товариші, соєдінімся в тесную Антанту й розіб'ємо всіх врангелів! Да здравствують красниє про-доргани!
Зала заревіла від оплесків, вигуків та сміху. Шийка з піднесеним високо кулаком, побідною ходою ступав за лаштунки.
І виступали чередою один за одним борімлянські промовці, але так ніхто й не сказав про допомогу хворому та раненому червоноармійцеві. Забули.
В антракті діловод Петька з улесливою посмішкою підбіг до Шийки:
— Сашка вже передав листа, Степане Кондратовичу...
— Ну, що ж, покрасніла, каналія?
Шийка задоволено дзенькнув острогами й закурив цигарку. Відкись із розпареної людської,маси виринув Сашка. Кинувши довкола метким, прищуленим оком, він зразу ж помітив Шийку, засмикав позаду бганки на сорочці й винувато підійшов.
— Степане Кондратовичу, я...
— Справився, Сашок? Молодець — хвалю!
Сашка переступив з ноги на ногу й знову розкрутив на сорочці бганку:
— Я оце зараз підслухав... Шийка дриґнув.
— Ну? Так хто це говорив —"непутящий"?
— Ні. Я не те... Голова сполкому...— Сашка не втримався, і його широкі губи ледве-ледве тільки спинили готовий уже пирснути сміх: — голова сполкому казав, що з города привіз бумажку, щоб вас, значить, іскинути з райпродкому...
Сашка одвів набік очі й посміхнувся.
— Що-о?! — Шийка спалахнув і, спохопивши Сашчину руку поверх ліктя, щосили труснув: — Ти знов мені, Сашка, заливаєш! Заприсягни, що не брешеш!
Кволе Сашчине тіло затремтіло й скорчилось, Сашка затулив рукою голову й силкувався випорснути. До них почали наближатись дехто з цікавих.
— Уб'ю гада! — Шийка добрим стусаном одштовхнув від себе Сашку, висунув наперед кобур "нагана" й пішов до голови пояснятись.
Збентежені глядачі, поки ще не пізно, один по одному, нишком тікали з вистави: хтось пустив чутку, ніби Шийка викликав міліцію й буде перевіряти документи.
Секретар комосередку, покинувши мітинг, прийшов додому й, щоб не проминути чого, знову уважно розглянув "Діло".
"Треба було б ще промову Шийчину записать,— подумав.— Теж партач найшовся — про Германію розказувати! Тільки мітинг спортив..."
Секретар дописав свої враження й пришив до "Діла" поданого потихеньку від дяка Романіки вранці Шийчино-го листа.
Надворі від секретарської хати до школи сунули в ніч отарою байдужі, патріархальні верби й, не вважаючи на блиск далеких зір, ліньки спускались до річки, заглядаючи в чорне мулке дно і по-старечому мовчки мріяли.
Про що могли мріяти старі борімлянські верби?..