Сонячні кларнети (збірка)

Сторінка 4 з 5

Тичина Павло

Над Нею колосочки
"Ой радуйся!" — шептали.
А янголи на небі —
Не чули і не знали.

[1918]
По блакитному степу

По блакитному степу
Вороний вітер!
Пригорнув раз та й подався —
Вороний вітер…

Вийшла жита жати я.
Громова хмара!
Ой не всі з війни додому —
Вороний вітер…

Гляне сонце, як дитя,
А в селі голод!
Ходять матері, як тіні, —
Вороний вітер…

На чужині десь ген-ген
Без хреста; ворон…
Будьте прокляті з війною! —
Вороний вітер…

[1917–1918]
Колискова
З Анатоля Ле Браза

Засни, дитинонько, засни! Хай бризнуть сни квітками!
Прийми під захист. Боже, тих, чий шлях прославсь морями!

Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…

Як підеш ти на корабель — тоді вже погуляти!
Колиску зробить вітер з хвиль і буде колисати.

Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…

В твоїй душі хвилює спів, безмежний спів, як море,
Синам на втіху любу він, а матерям на горе.

Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…

У фьордах батенька твого зла хвиля поховала!
В той час родився, синку, ти — і я не заридала.

Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…

Громадить хмари буровій над фьордами потворні.
Під заколисанку твою колише трупи чорні.

Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…

Засни, дитинонько, засни! Хай бризнуть сни квітками!
Прийми під захист. Боже, тих, чий шлях прославсь морями

Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…

Бо ми вас родимо, — о глум! — а глибина поглине!
Гей, хто бретонцем уродивсь — той моряком загине:

Співай, стара, лий серця біль в пісні безкраї, чулі
Про море те, що блискотить при місяцю: ой люлі…

Хор лісових дзвіночків
Уривок із поеми

Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.

Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.

Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, —
Ясний день.
Окропіте,
Нас благословіте:
День!
День.

Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться —
Жито усміхнеться;
Тінь!
Тінь.

1917
Зелена неділя

Із золотих своїх дворів
Свята Неділя вийшла.
Тихо. Сумно.
Ніщо не пролетить, не заспіває.
— Пошли, о Боже, пташку в світ!
Хоча б і без голосу — аби кукала.
І Бог послав зозулю.
— на віку
пий музику
муку
випадковий цього віку
потопельнику —
Сумно.
Зелена Неділя.

[1920]
Війна

І

Кладусь я спать.
Три янголи в головах стоять.
Один янгол — все бачить,
Другий янгол — все чує.
Третій янгол — все знає.

І приснивсь мені
Син.

Наче він сам проти ворога ставає.
А той обступає, просто в груди рубає!
(Перший янгол вид свій закриває).

І ніби поле рівне, рівне та зелене.
І вітер стеле спів: "Прощайте, нене!"
(Другий янгол із хрестом до мене).

І вітер стеле: "Не сумуйте, смерті той не знає,
Хто за Вкраїну помирає!"
(Третій янгол серце звеселяє).

І приснився мені
Син.

II

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

— Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю моя!
Немає, каже, ворога
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог —
Наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля,
Шукати зілля на людське божевілля.
Звела я руку до хреста —
Аж коло мене нікого нема.
Тихо, лиш ворон: кря! кря!..

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

[1918]
Дума про трьох вітрів

На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.

Ой за горами, за високими,
Там за морями та за глибокими,
Ще Й за шляхами несходимими —
Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило,
Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало,
До них словами промовляло:
"Брати мої!
Вітри мої!
Брати мої любі, милі,
Вольні, прудкокрилі!
А станьте ви на рівні ноги:
На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги —
Летіть-співайте,
Про мене, вашого брата старшого, Ясного Сонечка,
Людям повідайте.
А уже ж я та не по-зимньому грію:
Зоря з зорею перемигнутися не вспіє, —
Як я поломенію".

Теє Вітри зачували,
На рівні ноги ставали,
На різні сторони свої дужі крула розправляли.
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.

Що перший Вітер молодий —
Лукавий Сніговій —
Та так собі подумав, так помислив:
"А чи не краще б було,
Коли б ти, братіку мій, Ясне Сонечко, та по-зимньому ісходило?
Бо цю землю тільки пригрій —
То вже й клопіт імій".
Тож перший Вітер — Сніговій-Морозище —
Летить, гуде, свище,
Снігом хати обкидає,
З людей насміхає:
"Це вас, — каже, — Сонечко веснянеє вітає".

Тоді теє люди зачували,
Одне д'одного словами промовляли:
"Ой не буть, видно, весні, як об Різдві грому,
Коли до нас говорять по-чужому".

На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.

Що другий Вітер молодий —
Безжурний Буровій —
Та так собі подумав, так помислив:
"Хай собі Сонечко як завгодно сходить —
Чи по-зимньому,
Чи по-весняному,
Аби мені було можна пити-гуляти,
Свою душеньку потішати".
Тож другий Вітер налітає,
Людям хати перекидає,
Гірко так насміхає:
"Це вас, — каже, — люде, весна та воля вітає".

Тоді теє люде зачували,
Одне д'одного словами промовляли:
"Як отака весна, як отака воля —
Проклята ж наша доля!"