Єпископ на мент зупиняється, повертається до зібрання і тим самим повільним, строгим, урочистим голосом питає.
— Але, мої панове, хто посміє тепер сказати, що подвиг Юдіти був нелюбий богов?
Герцог бравншвайзький перестає сумно кивати головою й непорозуміло дивиться на строге, з загнутим носом і чорними бровами лице. Принцеса швидко зиркає скоса вгору до єпископа й так застигає.
— Хто, мої панове, крім бога, посмів би був зупинити руку Авраама? І чи не був син самого бога принесений у жертву за людей? Чи не був це протиприродний, богозневажний, страшний і неймовірний учинок? Але хто сміє сказати, що він був непотрібний? Так, ваша світлосте, страшну, неймовірну жертву ви збираєтесь принести свойому народові. Але дозвольте мені, смиренному слузі всевидного, з болем, горем і побожним сумом благословити вас на неї. Дозвольте схилити мою посивілу голову перед вашою великою душею, перед вашою великою силою, даною вам од бога, і возрадуватись усім старим серцем своїм, що може бути й за наших страшних часів таке чудо геройства і святої самопожертви.
Однотонне, рівно-біле, як із матової порцеляни, лице князівни з кожним словом єпископа наливається життям, тепліє, відтає, м'якшає, вкривається тінями рум'янцю.
Єпископ так само строго, повільно, врочисто-низько схиляється перед принцесою, торкнувшись пальцем підлоги. Принцеса швидко встає і, вся змінена, блискаючи вогкістю очей, палаючи волоссям і рум'янцем, така вся зразу молода, юна, піднята, простягає руки єпископові. Вона така вдячна йому. Вона така рада. Ах, вона така рада!
Він побожно й повільно цілує цю руку, а срібно-сива голова його різко вирисовується на фоні чорного шовку принцеси.
Зібрання ошелешене. Князь Шванебах перестає штрихувати папір і мовчки, непорушне дивиться на єпископа й князівну — апарат цілком зіпсувався і став. Герцог бравншвайзький, одвісивши долішню губу, часто кліпає жовтовіїми телячими очима, як від порошинки.
Голови тривожно, схвильовано шепочуться, і в князя Шванебаха по лобі рясно-рясно зібралися здивовані, розгублені зморшки.
Старий граф Елленберг із закладеними назад руками, зігнувшися, стоїть і суворо, роздумливо дивиться поперед себе, неначе не знаючи — ступати йому на небезпечну кладку чи ні.
Але князь Шванебах направляється й функціонує далі. Він обережно стукає олівцем об стіл і просить до порядку. Принцеса сідає на своє місце, а єпископ вертається до каміна. На хвилину настає тиша.
Але трудно бути порядкові там, де мова мовиться про такий неймовірний, страшний непорядок.
Ні, зібрання не може згодитися з його преосвященством паном єпископом. Розуміється, Юдіта, Авраам, Ісаак, — все це зворушливе, величне з погляду релігії, намір принцеси дійсно заслуговує на всякий подив і пошану, але, на жаль, біблійні часи давно минули і, взагалі, справу треба розглядати не з релігійного, а з політичного й сучасного погляду. Зібрання взяло б на себе незмірну відповідальність, коли б не зважило всіх можливих наслідків од цього (безумовно, героїчного, надзвичайного, але мало обгрунтованого!) плану.
Принцеса знову вирівнюється, знову підборіддя стає гостре, знову повіки гордовито й холодно лягають на очі. Вона слухає всіх по черзі й уже нікому не відповідає. Потім підводиться і, злегка торкаючись рожевими пучками з обточеними довгими нігтями краю столу, тихо каже:
— Як так, то я сама беру на себе відповідальність перед богом, моїм народом і моїм родом. Прощайте, панове. Дуже мені шкода, що ми не могли сьогодні порозумітись. Але я певна, що колись ми ще порозуміємось.
Вона велично хитає всім головою, окремо тепло і привітно посміхається до єпископа і, скляно пошелестуючи шовком сукні, виходить із кабінету. Голови низько й поштиво схиляються перед нею.
І тільки зачиняються за принцесою двері, князь Шванебах сухо, твердо стукає олівцем по столу і просить обміркувати ситуацію, яка може скластися у зв'язку з наміром принцеси.
Але що ж можна міркувати? Можна зіщулитись перед ударом і ждати його Можна вгадувати всю страшну шкоду, але що зробити, щоб одвернути іі?
Герцог бравншвайзький озирається на двері, грайливо тарабанить круглими, твердими нігтями по столу й недбало півголосом бурмотить:
— Єдиний рятунок. забрати з дороги "нареченого".
Єпископ суворо, негативно крутить головою. Але всі вдають, що не помічають того. А граф Елленберг, важко звісивши величезні руки ч поруччя фоіеля, зовсім нічого не чує і не бачить.
— Так, панове Це єдиний рятунок. Іншого не бачу. Що там робить той Інарак? Що ваш той Ріндель чи Рінкель, що він робить у Інараці? Він нам досить багато коштує, а щось результатів мало.
Шванебах ізнизує плечима. Хто ж то може знати, що він там робить? Хоча деякі результати його роботи все ж таки були, цього відкидати не можна. Але "забрати" Мертенса при тій страшній охороні його — справа зовсім не така легка. І коли Інарак не може до цього часу справитися з нею, то ясно, що на неї треба багато натуги й сил покласти.
— Зараз готов пів свого маєтку покласти на стіл! І куценький герцог з силою б'є короткою в рудому волоссі рукою по столу.
— Півмаєткуі
І він дивиться на всіх поглядом, який каже— ми теж можемо жертви приносити: хто за мною?
Але за ним більше ніхто не йде. Насамперед сама справа ще не зовсім ясна, скільки саме треба на неї: півмаєтку, чверть, а то й увесь. Князь Шванебах повинен це вияснити з тим Рінделем чіи Рінкелем. Але зазначити йому виразно, що гонорар буде виданий після виконання роботи. Коли він дійсно має вплив у Інараці, нехай зробить усе, щоб ця справа якнайшвидше посунулась.
Єпископ строго, непохвально крутить головою. Помилка. Велика помилка. Принцеса вибрала вірніший шлях. Не тільки з погляду морального, але й тактичного. Не треба їй перешкоджати. Не в Мертенсі річ, — що заслужив, то він однаково дістане. Річ у справі. Принцеса підходить до неї реально, практично й активно. Активно! А вони хочуть обмежитись пасивними мріями. Так, розуміється, ці мрії — чисті, великі, святі, а принцесина активність тяжка, болюча.
Але віра без діл мертва есть.
Слова єпископа розкривають тугу шкуринку пригнічення, за-мішаннч А, ні, нехай його преосвященство вибачить! Е, ні, коли справа ставиться так, то принцесина активність є ще більша мрія, утопія, дитяча фантазія, але з тою різницею, що страшно, непоправно шкідлива. Ні, ні, а чи іпан єпископ думає про інші сторони справи? А чи пан єпископ передбачає, яку це деморалізацію внесе в ряди аристократії? А чи пан єпископ думає так, а чи він підходить отак?