Макс нетерпляче й іпонуро дивиться до гроту. Забула, чи що? Власне, якого чорта він, йолоп проклятий, приплівся сюди? Порвати з Сузанною? Та для цього треба неодмінно бачити її, та ще в час біскаї? Вияснити? Що вияснити, лицеміре, паскуднику? За любовника свого вона його брати не хоче. їй треба чоловіка, хазяїна її маєтків, які розкрадають управителі. Вона хоче прилаштувати його на цю посаду. Ясно ж не раз казала, чого ж йому ще? Він теж не хоче її мати тільки за любовницю. Значить, що ж тут виясняти? Чи не сподівається він, що вона все ж таки відмовиться від усіх своїх маєтків, стане його жінкою, "другом", "товаришем", піде на службу до якогось бюро, буде носити дешевенькі капелюхи, на які іплює її покоївка? А він за це одкриє їй, що він член Інараку, член страшної банди розбійників, що за саму участь у ній — смертна кара. Божевільний він чи просто мерзенний, жалюгідний лицемір?
Сузанна виходить із грота і, кругло піднявши повну руку, легкими дотиками пальців поправляє зачіску. Цілував її там хто? Лице спокійне, очі привітно-насмішкуваті повертаються то до одної, то до другої Але хіба пізнаєш що-небудь по її лиці?
Підходить до групи голої Мадонни. Чогось, видко, просить у Мадонни. Обидві дивляться в його бік. Мадонна нерішуче знизує голими рожевими плечима. Сузанна, очима сміючись, часто, певно хитає їй головою й іде через круг до лопуха.
Макс поспішно відхиляє тіло в другий бік, закладає ногу на ногу й напівприплющує очі.
— Я була більше, ніж хвилинку? Сердився? Га?
О, дурниці. Він собі трошки задрімав Надворі така спека, а іут такий чудесний холодок.
— Ну, так Я так і знала, що ти задрімаєш. Я умовляла на ших дам затанцювати біскаю. Спеціально для тебе. Цих ти ще не бачив. Одна відмовилась, — шкода! — а друга, здається, буде. Ти зробив на неї враження.
Гм. Біская — річ, розуміється, непогана, естетична з усіх поглядів, але перше те, що він абсолютно не має часу, по-друге він має до неї справу, яка ніяк не підходить до біскаї, а третє, нарешті, танцювати біскаю перед твором Адел трош ки... неестетично. І навіть непристойно.
З іусіх аргументів вона, розуміється, почула тільки трсгій. Вона, Сузанна Фішер, може зробити що-небудь неестетичне?
Вона, якій найвищі митці, найтонші, найчуліші знавці краси щодня співають хвалу і славу за її власну красу й за найкраще розуміння всякої естетики?! О, як зараз вона за це вишкірить зуби!
Сузанна сідає поруч із Максом, швиденько, непомітно проводить ніжною й теплою долонею по лиці йому и просто, лукаво, пошепки говорить:
— А от ти зараз побачиш, чи пристойно. А за те, що не поголився, укушу Чуєш?
І зараз же підводиться і, подивившись кудись угору, хитає головою.
Після руки на щоці Макса лишається атласистий теплий слід і свіжий, ніжний запах, од якого на губах виступає почування м'яких, вогких і таких хвилюючо-податливих уст Сузанни.
Макс прибільшено зітхає, перекладає ногу на ногу й схиляє голову на плече з виглядом людини, яка дожидається потягу.
Раптом звідкись ледве чутно просочується до гомону голосів трошки гунявий, металічний і ніжний звук. За ним другий, сміливіший, виразніший, хвилястий. Перші ноти біскаї! Гомін майже зразу затихає, поспішно дзвякає посуд, по залі проходить шелест шовку, і з-за дерев, кущів, лапатого листя, з синіх іприсмерків закутків з'являються різнофарбні плями облич, як химерні живі квітки.
Мадонна з синіми очима ліниво, неохоче підводиться й байдуже поправляє на клубах легенький рожевий пояс, який не зовсім точно виконує своє призначення. Знизнувши одним плечем, вона зітхає й повільно, дивлячись собі під ноги, взуті в легенькі рожеві черевички, дрібними кроками виходить у круг і стає перед мармуром.
Макс із ворожим, гидливим усміхом слідкує за нею. Яка вона здаеться тут незграбна, важка, м'ясиста в порівнянні з іим незаймане дівочим, зворушливо чистим тілом каменя. (Хоча збудована Мадонна досить гарно, це треба признати, і окремо взяте тіло її може претендувати на вистанці на першу премію).
Мелодія біскаі все густіше, виразншіе заповнює залу. Здається, вона виходить не з одного місця, а з усіх боків, зі стін, зі стелі, з кожної щілини. Гунявий звук, як голос дівчини, якій затулено носа, веде перед, тамтам обережно час од часу робить два удари й замовкає, неначе легенько підпихає у спину дів чину.
Мадонна з синіми очима стоїть лицем до статуї, все нижче й нижче похиляючи перед нею ясно жовту голову. Потім стає на одне коліно й витягує врівні з похиленою головою рожеві молоді руки Тамгам голосно, віадно б'є два рази. І зараз же дзвенить мідь, вихром здіймаються скрипки, гунява дівчина розкриває уста, випускаючи вільні, металічні, ніжні звуки.
Мадонна схоплюється з колін, підкидає руки і, легко, гордо несучи груди вперед, іде назустріч коханому.
1 з перших же кроків її, та, власне, з перших рухів, усередині в Макса щось легесенько клацає, наче тихенько розчинилися замкнені досі двері до якогось переділу душі. І стає легко, затишно, цікаво хвилююче. Та сама біская, яка своєю розхристаною похітливістю, своїм гунявим, сифілітичним цинізмом викликає раз у раз почування зв'язаності, ніяковості й полового роздратування, тепер легко, ніжно проходить усередину, вростає, зливається з усім Максом. Вона вже перестала бути біскаєю, модерним танцем салонів і кабаре. Це чудесна, зворушлива поема, що розповідає про вічне в людині. Нічого нового не каже Мадонна, все те саме: зустріч: захват, страх, потяг, віддавання. Але все, що вона каже, є таке необхідне, таке одверте, природне й таке невинно чисте, як це може бути тільки в тварин і в великому творі мистецтва. І вже вона не здається важкою в порівнянні з "Красою", навпаки, здається, що вони обидві мають щось надзвичайно спільне й рідне між собою. Одна сестра, кремово-біла, непорушне застигла в русі екстазу, а друга, рожева, дихаюча, переказує її мовчазну жагучу мову.
Макс увесь витягується наперед і не зводить поширених очей з рожевого ритмічного тіла. Ах, так! Ах, мила, голубко, так! Ну, ще, ради бога, ще! Ото, от так! І це так.
Кожний її рух, поворот, вигин тіла, кожна лінія наче розв'язує вузлик за вузликом у душі, розвя!зує легко, дивно, ніжно, викликаючи щоразу внутрішній крик полегкості, увільнення й ритмічної, все ширшої та ширшої радості.