Він поважно відсуває на зібране в рясні зморшки чоло одноокі окуляри й серйозно, строго оглядає всіх. І доктор Рудольф не може розібрати, чи він, дійсно, поважно говорить, чи глузує; а як глузує, то з кого: з доктора Рудольфа, невдалого, жалюгідного "тріумфатора", чи з себе, чи з усіх людей?
— Отже, увага, панове! Чи то пак — істоти! Високоповажний наш великий учений питання поставив хоч не науково ясно, але по-мистецьки виразно...
Доктор Рудольф зіщулено червоніє: розуміється, це глум із нього.
— Що... Що зломив собі світ? На підставі того маленького факту, який ми маємо щастя в даний момент спостерігати в цій чудовій залі, а саме — що ми, не зовсім божевільні істоти {я не кажу "люди", бо це ще спірне питання, і я тримаюсь зовсім іншої теорії), що ми зранку покотом лежимо на підлозі й приємно філософуємо, на підставі цього вже факту ми можемо з певністю сказати, що щось таке зламалось у нас чи в усього людського колишнього світу — це все одно. Що ж зламалось, мої високоповажні істоти?
Шпіндлер гумористично-гордо закидає пуделячу голівку догори и з пафосом досвідченого оратора робить паузу.
Істоти чекають із таким лінивим вибачливим усміхом, з яким чекають глядачі багато разів чуваного ними, улюбленого актора-коміка.
— Зламалася, мої істоти, вісь, на якій крутився віз необхідності. Віз перекинувся — і людство гепнуло з царства конечності в царство свободи.
— Х-хе!
— Одначе!
— Умгу! Дякуємо красненько!
Шпіндлер зручніш складає ноги по-турецькому.
— Так, мої істоти, в царство свободи. Ваші посмішки й вигуки, не забарвлені захватом, доказують тільки те, що процес гепання був не зовсім повільний, і ваша психіка ще не зовсім приладналася до нового стану. Одначе, що ж це за стан, мої дорогі cпiвicтоти?
— От власне!
Шпіндлер поправляє окуляри й строго по черзі обводить чекаючі обличчя, немов перевіряючи самого себе.
— Моя гіпотеза щодо цього, мої любі співістоти, здається вашим мозкам, ще не зовсім звільненим од людського способу думання, трохи... сміливою. Одначе я берусь довести її математично.
— Будь ласка! Тільки швидше.
— Швидкість не завсігди ознака істини. Отже, моя гіпотеза проста й ясна! наш теперішній стан є стан... богів. Ми стали богами, мої істоти! Дозвольте поздоровити вас!
Шпіндлер поважно й серйозно хитає всім голівкою.
— І вас також!
— Бр-раво, Шпіндлере!
— Дякуємо!
— Геніальна гіпотеза!
Але Шпіндлер не задовольняється цими висловами признання своєї гіпотези. Він підносить руку й просить уваги.
— Панове, ваші надмірно веселі вигуки все ж таки доказують, що ви ще не зовсім перейшли з одного стану в другий. Але що ви — боги, то вигукуйте — не вигукуйте, а це так. І я серйозно, цілком серйозно, панове, вам повторяю, що ми — боги. Без ніяких жартів і дотепів.
— Шпіндлерчику, ради бога, не лякайте!
— Богам, колего, не личить лякатися, і постарайтеся позбавитися цього людського пережитку. Тим паче, що страшною нічого, як виявляється, в божеському стані немає. Мої панове, ви зволите все ж таки сміятися. Я ж вам без сміху ще раз заявляю, що наш стан інакше, як станом богів, визначити неможливо. І я це вам зараз математично доведу.
— О, будь ласка!
— Зараз. Прошу уваги.
Кудлатий пудель у позі Будди на мент приплющує очі й зараз же розплющує їх. І знову доктор Рудольф не знає, чи жартує він, чи серйозно говорить, і коли жартує, то з кого.
— Як вам відомо, мої дорогі співістоти, речі найкраще пізнавати з порівняння. Правда? Отже, зробимо маленьке порівняння між богами, людьми й нами. Візьмімо, наприклад, таку форму буття людей, як громада. В людей ця форма існування в цілій історії людства була така необхідна, як кругла лінія лисини бога Гана. Людина — громадська тварина, так читали ми в усіх підручниках природознавства. Держава, класи, партії, уряди, ліги, товариства — все це необхідні вияви цієї форми буття людини. Тепер я вас питаю чи чули ни коли-небудь про існування держав, парламентів, партій, товариств і яких-будь організацій у богів? Та сама думка про це вважалася в людей за глум і образу релігії. І тепер питання, є в нас держава, партії, парламенти чи які-небудь організації? Я сподіваюсь, ніхто з нас не наважиться кинути образу нашому божеському станові й не буде насилувати дійсність. У нас громади немає. Ми — істоти безгромадські, бездержавні, безкласові, безпартійні. Отже, ми — боги. Візьмімо тепер другу рису. Як відомо з пам'яток старовини, в істот, що називалися людьми, було так зване господарство: фабрики, банки, крамниці, бюро, гроші, векселі, акції й маса всяких інших кумедних речей. Дозвольте спитати: в богів коли-небудь було що-небудь подібне? Ні в одного авторитета, досконально знайомого із звичаями богів, ви не зустрінете ніякого натяку на господарство. Коли ще міг би бути який-небудь сумнів щодо акцій і ренти, то щодо фабрик і майстерень ніякого сумніву бути не може. Характеристична ознака богів! нічого не робити й годуватись нектарами чи амброзіями. І тепер прошу вас кинути погляд на наш стан чи не повна аналогія із станом богів? Включно до нектару — сонячного хліба? Ні? Чекайте, панове! Візьміть ви ще одну найхарактеристичнішу рису людини. Пам'ятки старовини нам доносять, що все світорозуміння людей вічно й скрізь, усіма віками, по всій планеті стояло під знаком етичного дуалізму — добра й зла, святості й гріха. Для боротьби з гріхом у них існували навіть цілі організації фахівців — жерці, ченці, армії спасіння, професори теології й таке інше: так само, як були цілі організації професійних грішників — проститутки, злодії, депутати. Все життя цих істот було густо обтикане заповідями, приписами, законами, правилами, судами, тюрмами, поліціями. Все це мало захищати людство від злочинств і гріха. Порівняйте ж тепер із богами ні гріхів, ні злочинств, отже, ні судів, ні поліцій, ні тюрем у них ніколи не було. А в нас? Будь ласка, знайдіть мені не то що в Берліні, а в усій Європі чи Америці хоч одного арештованого, хоч одного поліціянта, хоч одну проститутку, злодія чи депутата. Будь ласка! А потім: усі протиріччя й контрасти людей, як, наприклад, владність і підлеглість, зневага й підлесливість, гордість і пониження, нахабство й скромність, честолюбність і відреченість, шикування й злидні, обман і простодушність і тисячі всяких моральних станів і різниць, тисячі причин страждання — все це нам цілком чуже. Ні злочинств, ні чеснот ми не знаємо. Етичний дуалізм людей нам абсолютно ні до чого. Ми стоїмо по той бік добра й зла. Що таке гріх? Ми не розуміємо, що це таке. Молитва? Про що ми можемо молитися, хотів би я вас запитати, мої дорогі колеги? Бої для нас став цілком зайвий. І молитва, і бог, і релігія були потрібні людям, бо в них був гріх. Але в богів немає ні гріхів, ні молитов, ні релігії. Отже, дозвольте вас тепер спитати: хто ми такі?