— Ну, звичайно, це була б страшенна дурниця. Значить, у нас нічого не було?
— Нічого, Масі. Стекла я вже маю. Вчора приніс Фріц Всю ніч після... тебе, як затихло, робив. Дурниці, Масі. Просто отруйні стекла, їх треба на ніч покласти в сулему — і вони будуть невинні, як усяке звичайне скло.
— Та що ти кажеш?!
Труда не може втриматись і підставляє вухо близько до вуха Макса. Він із посмішкою ділиться з нею руркою.
— Абсолютна дурниця. Це треба тільки широко оповістити — і кінець. Потім неодмінно треба оповістити, що в справжньому... ти розумієш, ну, в хлібі, у справжньому повинні бути зелено червоно фіалкові переливи. Коли таких переливів нема, значить — фальшиве. Це неодмінно треба якнайшвидше й якнайширше оповістити.
— Урра, Руді! Сьогодні ж буде зроблено! Що б там не було! Ти читав газети? Що там? Я ще не встиг.
— Повні арештів Інараку. Заарештовано п'ятдесят три чоловіка.
— Всього п'ятдесят три?! Ну, ну, що ще?
— Викрито три майстерні Сонячної машини, забрано багато гелюнітового порошку. Ну, ще зброю.
— А друкарні?
— Про друкарні нічого не пам'ятаю.
— Урра! Руді, сьогодні все буде зроблено. Чуєш? Про побачення сповіщу. Тепер бувай. Мушу поспішати.
— Бувай. Телефонуй, щоб я знав, що з тобою.
— Неодмінно. О, зі мною прекрасно! Тепер я вже...
Труда вириває рурку з рук Макса й злегка відпихає його.
— Руді, милий, дорогий, прекрасний Руді, добридень! Це я, я. Труда! Страшно, страшно від усього серця обнімаю вас. І дякую безмірно, Руді. Безмірно! До побачення. Що?.. Ну, розуміється, швидкого! Бувайте!
Макс підхоплює Труду під лікоть і майже несе до їдальні.
— Трудо! Негайно мені зараз же купити фарби для волосся. Золотистого блондина, чорт забирай! Га?
— Ви хочете фарбуватись?
— Ну, розуміється. Мушу ж я вільно рухатись. У мене маса справ.
— І невже очі?.. Чи той, і брови, і вії?
— Хм! Хіба лишить "очі". Очі, мабуть, лишу, а вії й брови таки пофарбую.
— Ну, шкода! А блондини із чорними очима, чи той, бровами й віями, — це зовсім не така рідкість.
— Хм! Ви думаєте? Шкода, кажете? Ну, в такому разі ні очей, ні брів чіпати не будемо. Згода? Але, Трудо, Ерда повинна за десять хвилин усе купити. Через півгодини я мушу бути готовий. Трудо, ви чули? Все ж дурниця, всі їхні провокації. На ніч у сулему — і цілком невинне скло. І щоб зелено-червоно-фіалкові переливи були в хлібі. От і все. О ні, чекайте, ми ще покажемо тепер!.. П'ятдесят три чоловіка? Ну, ще трошки лишилось їм на радість! Нехай не трублять так про перемогу. Трудо, ради бога, швидше Ерду посилайте. Через півгодини я мушу вийти з дому. А я тим часом зроблю тепер хліба собі. Тепер можна!
Не через пів, а через півтори години з дому Гертруди фон Елленберг виходить гарний, поставний блондин із темними віястими очима й густими чорними бровами. Він легенько покручує ціпочком і весело відкидає всією головою золотистого чуба назад.
З вікна вілли крізь завісу з тривогою милуються ним дві дівочі голівки.
***
Граф Адольф фон Елленберг почуває себе футбольною опукою; його б'ють ногами всі учасники страшного матчу.
Пан президент вимагає рішучої ліквідації Сонячної машини. Сонячна машина повинна бути стерта, знищена з лиця Німеччини. За всяку ціну, всякими засобами! Що? Га?
Але це завдання подібне до завдання знищити пожежу, поливаючи її маслом. Бо всякі засоби з цією проклятою химерою є тільки масло. Дивом якимсь усе, що робиться проти неї, через якийсь час іде їй тільки на користь. Отруйні стекла віджахнули від неї юрбу. Але ця отара тепер тим із більшою силою кинулась до неї, як знайшла спосіб розрізняти справжнє скло від підробленого. Вона тепер хапає все, вона готова кинутись у безодню, аби вхопити за хвіст жар-птицю.
Розгром Інараку. Тріумф громадянства. Знищення банди розбишак, убійників і отруйників. Здається, Машині від цього тільки шкода. Навпаки, тепер, коли банда отруйників сидить у тюрмі, коли вона знищена, чого ж далі йде труїння? Хто, значить, тpyїть?1 Хто труїв увесь час? Значить, не Інарак?
А пан президент нічого цього знати не хоче й безмилосердно в гарячці боротьби б'є його ногами, вимагаючи надприродного, вимагаючи подвигів Геркулеса чи казкового королевича, який побив дракона з тисячею голів. Сонячна машина дійсно є дра кон, що в нього замість одної відтятої голови виростає зараз же десять. Але він не є королевич, а просто собі футбольна опука.
Інарак знищений. Але хто друкує далі відозви, ширить їх, хто невпинно роздає стекла, хто їх робить, у яких майстернях?
Значить, не в Інараці суть, а в цій отруйності самої химери. Берлін же сказився, отруївся, збожеволів. Тепер, коли він не боїться виздихати, він тільки про це й говорить. Республіка Землі, загрози Азії, війна, доля Німеччини — все це на другому плані.
Хто знає, чи немає в кожному домі по майстерні? Хто знає, чи нема майстерні в самому палаці Мертенса? Перетрусити мільйони будинків? Висадити в повітря весь Берлін, Німеччину?
А пан президент цього не хоче бачити, не хоче розуміти й б'є його з усієї сили ногами й вимагає.
А друга партія також гатить ногами, теж вимагає.
Робітничі організації, професійні спілки, партії, клуби службовців, різні ліги, об'єднання, всяка шушваль — усе щодня, щогодини преться з делегаціями, петиціями, заявами, вимогами, ультиматумами: свобода Сонячній машині!
Всі вони пруться до райхсканцлера, до міністрів, до депутатів. Але райхсканцлер, міністри й депутати кого б'ють? — опуку, його, графа фон Елленберга, праву руку пана Мертенса. Бо самого Мертенса вони не сміють бити. І всі вимагають!
Принцеса лютує, як Мертенс, і вимагає за всяку ціну знайти Рудольфа Штора. В ньому все лихо. Його треба схопити й лютими муками добитися виступити проти його ж Машини. Тільки так може бути зліквідована ця зараза божевілля.
Батько вимагає дати йому Сонячну машину. Він хоче мати Сонячну машину, він хоче знати правду про своїх дітей.
Мати вимагає виселити з Німеччини Труду, бо те Страховище нахабно демонструє в театрі Сонячну машину (А в дійсності, чи не боїться вона, що те Страховище з'явиться до батька з Машиною?).
Анна вимагає лікувати Отто Сонячною машиною. Тільки Сонячна машина може помогти хлопцеві.