– Ти чула по радіо про втечу з Вестгофена?
– Я? По радіо? Ні.
– Кілька в'язнів утекло, – сказав Кресс.
– Он як.
– І всіх піймали.
– Шкода.
– Крім одного.
Очі жінки заблищали. Вона підвела обличчя. Таким ясним воно було тільки один раз – на початку їхнього, спільного життя. Але й зараз, як і тоді, це світло швидко згасло.
Вона окинула чоловіка поглядом від голови до ніг і сказала:
– Ти диви! – Він мовчав. – Цього я від тебе не чекала.
Він відхилився назад і спитав:
– Чого? Чого н? чекала?
– Цього! І взагалі… Отже, все-таки… Пробач мені.
– Про що ти говориш? – спитав Кресс.
– Про нас обох.
Георг, сидячи у кімнаті, яку йому приділили, думав: "Я хочу вниз. Чого я прийшов сюди, нагору? Нащо мені сидіти самому? Навіщо мучитися в цій жовто-голубій тюрмі з доріжками ручної роботи, з водою, що тече з нікельованого крана, із дзеркалом, в якому ти бачиш те саме, що й у темряві: себе самого".
Від низького білого ліжка пахло свіжою білизною. Але Георг, смертельно втомлений, ходив туди й сюди, від дверей до вікна, наче не мав права лягти. "Може, це мій останній притулок? Останній – перед чим? Треба спуститися вниз, до людей". Він відімкнув двері.
Уже на сходах Георг почув голоси чоловіка й дружини – тихі, але виразні. Він здивувався. Обоє здалися йому якимись німими або принаймні дуже мовчазними. Георг нерішуче став біля дверей. Кресс сказав:
– За що ти мене мучиш?
І Георг почув низький голос дружини:
– Хіба це тебе мучить?
Кресс відповів трохи спокійніше:
– Я тобі ось що скажу, Гердо. Тобі однаково, яка небезпека загрожує цій людині; і тобі байдуже, хто він такий. Головне для тебе – небезпека. Що б воно не було: втеча чи автомобільні гонки, – ти одразу оживаєш. Такою ти була, такою ти й лишилася.
– Це напівправда і напівнеправда. Можливо, колись я була такою, а зараз знову стала така. А хочеш знати чому? – Вона трохи помовчала. І, чи хотів чоловік знати все, чи не хотів знати нічого, вона рішуче продовжувала: – Весь час ти говорив: тут нічого не вдієш, треба чекати. "Чекати? – думала я. – Він хоче чекати, поки знищать усе, що він любить і шанує". Наповажся зрозуміти мене. Коли я пішла від батька до тебе, мені ще не було й двадцяти років. Я пішла з дому, бо там мені все остогидло: мій батько, мати, брати, ця нестерпна тиша кожного вечора в нашій вітальні. Але останнім часом така сама тиша запала і в нашому домі.
Кресс слухав, мабуть, з іще більшим подивом, ніж Георг. А скільки вечорів йому доводилося мало не силою виривати в неї кожне слово! А вона вела далі:
– І потім ось що: дома усе було непорушне. У нас пишалися тим, що все в домі споконвіку стоїть там, де стояло. А тут з'явився ти! І сказав мені, що навіть у камені жодна дрібочка ні на мить не кам'яніє, не кажучи вже про людей… Але, очевидно, за винятком мене! Ти ж сам тільки що сказав про мене: "Такою ти була, такою й лишилася".
Він трохи виждав, чи не скаже вона ще чогось. Він поклав їй руку на голову. Обличчя її знову стало байдуже, навіть уперте. Він не погладив її волосся, а тільки скуйовдив його своїми пальцями. Вона була така лагідна і разом з тим непіддатлива – на любов, на навчання, а може, й на зміни. Він легенько струснув її.
Георг увійшов. Кресс і його жінка швидко відійшли одне від одного. На якого біса Кресс розповів усе жінці? Її байдуже обличчя набрало виразу холодної цікавості. Георг промовив:
– Я не можу заснути. Можна мені посидіти з вами?
Кресс, що стояв біля стіни, пильно подивився на нього.
Так, гість тут, запрошення уже не можна скасувати. І він спитав тоном гостинного господаря:
– Що вам хочеться випити? Чаю? Горілки? Фруктового соку чи, може, пива?
Жінка сказала:
– Він голодний.
– Чаю й горілки, – сказав Георг, – і чого-небудь поїсти.
Чоловік і жінка заметушилися. Вони накривали на стіл, ставили на нього маленькі й великі тарілки, відкорковували пляшки. Ах, попоїсти з семи тарілочок, попити з семи шкляночок! Усім трьом трохи ніяково. Кресси тільки удають, ніби їдять. Георг запхнув у кишеню білу серветку – хороша пов'язка для пораненої руки. Потім знову витягнув і розгладив. Він наївся і мало не падав від утоми.
Тільки б не залишитися на самоті. Він відсунув виделки, ножі й тарілки і поклав голову на стіл.
Минуло багато часу, поки Георг знову підвів голову. Зі столу давно уже прибрали, по кімнаті слався тютюновий дим. Георг довго не міг опам'ятатися. Його морозило.
Кресс знову стояв, спершися на стіну. Георг бозна-чого усміхнувся до нього; на обличчі господаря теж з'явилася усмішка – така сама крива й вимушена. Кресс запропонував:
– А чи не випити нам іще?
Він знову приніс пляшки. Налив собі й Георгові. Його рука злегка тремтіла, і він пролив вино на стіл. Саме ця тремтяча рука і заспокоїла Георга: "Порядна людина.
Йому, мабуть, було нелегко взяти мене до себе, але все-таки він зробив це".
Повернулася пані Кресс, вона сіла за стіл й мовчки закурила. Чоловіки теж мовчали.
На доріжці зарипів гравій під чиїмись швидкими легкими кроками. Кроки зупинилися біля надвірних дверей.
Було чути, як хтось обмацує рукою двері, очевидно, шукаючи дзвінок. І коли дзвінок задзеленчав, чоловіки здригнулися, хоч і чекали цього.
– Ви мене випадково зустріли біля кіно, – тихо, але твердо сказав Георг. – Ви познайомилися зі мною на вечірніх курсах. – Кресс кивнув. Як майже всі боязкі люди, він був спокійний перед лицем реальної небезпеки.
Пані Кресс підвелася й підійшла до вікна. На її обличчі світилася легенька гордовита усмішка, як завше в хвилини небезпеки. Вона підняла штору, виглянула з вікна й сказала:
– Жінка.
– Відчиніть їй, – сказав Георг, – але не пускайте сюди.
– Вона хоче поговорити з тобою особисто. Вона здалася мені цілком пристойною людиною.
– Звідки вона знає, що я дома?
– Знає. О шостій годині ти розмовляв з її чоловіком.
Кресс вийшов. Його жінка знову сіла за стіл. Вона курила і час від часу поглядала на Георга так, наче вони зустрілися на крутому повороті або на заледенілому гірському схилі.
Повернувся Кресс. Глянувши на нього, Георг зрозумів, що сталось якесь лихо.
– Мені доручено переказати вам, Георге, що ваш Пауль у гестапо. Чоловік цієї жінки про всякий випадок пішов з дому. Треба їй зараз сказати, куди ми підемо… або ви самі, Георге. Вони хочуть знати, де вас можна буде знайти.