Сьомий хрест

Сторінка 106 з 109

Анна Зегерс

Проте через годину у бараці один Сказав другому, не розтуляючи рота, бо говорити було заборонено:

– Ти віриш, що вони його справді спіймали?

І другий відповів:

– Ні, я не вірю.

Перший був Шенк, той самий, до якого даремно приходив Редер, а другий – новачок, робітник з Рюссельгайма, що його, як тільки привезли, зразу ж посадили в карцер.

Шенк додав:

– Ти бачив, які в них розгублені обличчя? Ти бачив, як вони переглядались? А старий і голосу не підвищив. Ні, це неправда. Вони не спіймали його.

Лише найближчі сусіди могли розібрати, про що ці двоє шепотілися. Але цього ж вечора зміст їх розмови знав увесь барак.

Бунзен поїхав у відпустку і взяв із собою двох молодих приятелів. Це були ставні дотепні хлопці, хоч і не такі вродливі, як він сам, тому вони саме й годилися для його почту.

У той час, як Фаренберг виголошував свою промову, Бунзен і його супутники під'їхали до готелю "Райнішер гоф" у Вісбадені. Бунзен у супроводі свого почту пройшов до танцювальної зали, де поки що людей було не дуже багато. Оркестр грав якийсь старий вальс; не більше десяти пар кружляли на вощеній підлозі. Маяли білі й барвисті сукні жінок. Більшість чоловіків була в мундирах, і все це справляло враження свята перемоги або вечірки на честь укладення миру. За одним із столиків Бунзен помітив свого майбутнього тестя і вклонився йому. Це був комівояжер фірми Генкеля, "Шампанський консул", як він сам себе називав, додаючи, що він колега Ріббентропа, який колись займався тим же. Серед пар, що кружляли, Бунзен помітив і свою наречену. Засліплений ревнощами, він тільки згодом пізнав її кавалера – худого новоспеченого лейтенанта, – її брата у перших. Коли танець закінчився, вона підійшла до Бунзена. Це була дев'ятнадцятирічна дівчина, смуглява, млосна, із зухвалими очима. Обоє вони почували, що всі милуються ними, і це тішило їх.

Бунзен відрекомендував своїх приятелів. Зсунули столики. Низенький кельнер квапливо розколював коротеньким молоточком лід. Ганні, наречена, сказала, що це її прощальний вечір, бо завтра в неї починаються півторамісячні курси для наречених есесівців.

– Що ж, похвально, – сказав Бунзен.

Батько Ганні, розумний, дотепний удівець, уважно розглядав Бунзена і його приятелів. Йому не дуже подобався цей вродливий хлопець, в якого закохалася його дочка.

Посада Бунзена у Вестгофені теж здавалася йому не дуже підходящою для його зятя. Але Бунзенові батьки були звичайні, цілком порядні люди. Старий Бунзен служив чиновником у Пфальці. Коли батько Ганні під час офіційного візиту сидів у тісній вітальні Бунзенів, він подумав, що ці люди змогли породити такого незвичайного нащадка лише з примхи "генія раси".

Тим часом зала заповнилася. Після вальса залунала старовинні райнлендери і навіть польки. Батько Ганні та й усі літні люди в залі посміхалися, коли оркестр грав старі, давно знайомі їм мелодії, що нагадували їм розваги довоєнних років. Такої справжньої святковості, безтурботно легкої веселості тут давно вже не бачили. Здавалося, це святкують ті, хто уникнув великої небезпеки – або принаймні уявляє, що уникнув. Сьогодні ввечері тут ніхто не порушить веселощів, ніхто не затьмарить радості. Про це вже подбали. По Рейну пливе ціла флотилія човнів "Сила через радість"; на кожному човні від фірми батька Ганні була достатня партія сухого шампанського. Біля входу немає жодного невдоволеного глядача; хіба, може, маленький кельнер, який з байдужим виглядом розколює лід коротеньким молотком.

На зупинці автомашин перед кургаузом, в тому ж місті, Кресси поставили свій "опель". Георг вийшов у Костгаймі.

Він мав переночувати в якогось човняра, бо своїми документами він мало пасував до їхнього блакитного "опеля".

Дорогою Кресс був такий же мовчазний, як і тоді, коли віз Георга до Рідервальдського селища, наче його гість, що так поволі втілювався, набираючи реальних форм, тепер мав знову от-от розтанути у повітрі і недоцільно було б заводити з ним балачки. Ніякого прощання не було.

Кресси і потім довгенько ще мовчали. Так, мовчки не змовляючися, вони під'їхали сюди; їм хотілося побути серед людей, побачити яскраве світло. Вони сіли в куточку, щоб не привертати увагу відвідувачів своїм запорошеним дорожнім одягом.

Вони уважно оглянули публіку. Нарешті пані Кресс урвала мовчанку, що тривала вже мало не годину.

– Він хоч щось сказав тобі на прощання?

– Ні. Тільки спасибі.

– Дивно, – зауважила дружина, – у мене таке відчуття, наче це я мушу йому дякувати – хоч би чим ця історія нам загрожувала – за те, що він побув у нас, за цей візит.

– Так, у мене теж, – жваво озвався чоловік.

Вони здивовано глянули одне на одного з новим, досі незнаним почуттям взаємного порозуміння.

VI

Попрощавшись з Крессами біля пивниці, Георг, трохи подумавши, не зайшов туди, а рушив униз, до Майну.

Він блукав набережною серед людей, що вийшли в неділю потішатися сонячною погодою, про яку говорили, що вона, як сидр, довго не продержиться. Георг пройшов повз міст, на якому стояв поліційний пост. Берег став ширший. Він дійшов до гирла Майну значно швидше, ніж думав. Перед ним був Рейн, а за ним місто, по якому він ходив кілька днів тому. Вулиці й площі, де він страждав, злилися в якесь сіре громаддя, що віддзеркалювалось у воді. Зграя птахів чорним гострим трикутником вирізьблювалася на червонуватому вечірньому небі, між високими шпилями, і це нагадувало міський герб. Пройшовши ще кілька кроків, Георг побачив на даху собору, між двома дзвіницями, статую святого Мартіна на коні, що хоче поділитися своїм плащем із жебраком, який йому привидівся уві сні й сказав: "Я той, кого ти переслідуєш".

Георг міг би просто перейти один з найближчих мостів і в квартирі якого-небудь човняра найняти кімнату, щоб переночувати. Навіть нічна облава була йому не страшна, бо паспорт у нього був цілком надійний, Проте він боявся, що його почнуть розпитувати. Було б краще переночувати на правому березі, а завтра рано-вранці сісти на пароплав.

Георг вирішив ще раз усе продумати, поки не стемніло.

Він повернув назад і пішов лугом понад берегом Майну.

Маленьке містечко Костгайм, заросле ліщиною й каштанами, милувалося своїм відображенням у річковій воді.