Дійшло до того, що навіть її постійний переслідувач А. К— написав ось що: "Г-жа Крушельницкая, повидиму, сильно работает над уничтожением своего вокального недостатка: тремоло... Кроме того, ее величественная фигура как-то плохо мирится с египетской рабыней. Но все-таки нельзя отрицать, что публика полюбила эту артистку, а в любимом человеке приятно видеть даже недостатки".
Весною вона повернулася до Львова і тут несподівано отримала запрошення на гастролі до Парижа.
А чому б ні?.. Вона досить часто бувала в Парижі й раніше. Приїздила, щоб простудіювати французьку оперу, щоб замовити собі у Пуаре театральні костюми, відвідати музеї.
Особливо вона любила французьких імпресіоністів, вважаючи їх революціонерами живопису. Зробивши щодення, жест, якийсь мент предметом свого зображення, вони відкривали новий світ. Особливо був їй близький Вламінк. Його картини нагадували їй Україну. Колись на вулиці Лаффіт вона купила кілька його полотен.
Соломії імпонував мистецький Париж, Париж роботящий. Його вулиці, де в кінці минулого століття люди перебували, більше ніж у квартирах, Сену, Нотр-Дам, цвинтарі, що нагадували музеї. Париж легко було любити — перемогти в Парижі було дуже важко. Двадцять чотири театри працювали там щовечора, і один із них був відданий Соломії — театр "Національ дель Опера".
Газети сповістили, що 17 травня 1902 року почне свої гастролі провідна співачка "театрів Санкт-Петербурга і Варшави". Газета "Figaro" називає її в анонсах "великою російською артисткою". Перший вечір вона мала співати партію Ельзи в "Лоенгріні", до речі, не дуже любимому парижанами; її партнером мав бути Ян Решке, знаменитий співак і добрий знайомий Соломії ще з Відня.
І от цей вечір настав. Яка вона була чарівна, геніальна того вечора. І публіка це зауважила.
У Варшаві з'явилося кілька заміток про виступи Крушельницької в Парижі, в яких між іншим писалося: "В Паризькій опері учора співали "Лоенгріна" так, як не Часто співають цю оперу. Ельзою була Соломія Крушельницька, Лоенгріном — Ян Решке... Крушельницьку прийняли з нечуваним ентузіазмом, вітаючи кожну відому сцену, особливо балконову.
На коридорі, в антрактах був єдиний великий гімн похвали, але треба признати, що Ельза Крушельницької була просто натхненною постаттю, вирізьбленою в кожнім порусі з незрівнянною артистичністю.
Решке — Лоенгрін в останнім акті пройняв, зрушив, повів, розмріяв слухачів у якийсь казковий світ: повість про Грааль і пісня до лебедя були архіділом почуття, мистецтвом, викладеним коштовностями ніжності і натхнення.
П. Крушельницька в той вечір здобула собі Париж, а п. Решке додав ще один листочок до своєї світової слави. Критики з ентузіазмом і дивною одностайністю прийняли польську співачку".
Вони вперто називають її "польською співачкою", але байдуже! Соломія вибула з тої чужої для неї гри.
На загальну вимогу парижан Крушельницька і Решке співали "Лоенгріна" три вечори підряд.
Портрети Соломії вміщують паризькі журнали, а театрально-мистецький журнал "Ревю д'Арт Драматік" надрукував її портрет в ролі Аїди у виконанні одного з кращих ілюстраторів того часу С. Леві. У ньому була вміщена стаття про співачку. Рецензент підкреслює величезні акторські здібності Соломії і закінчує словами: "Як правдивий творчий талант, вона живе життям героїнь, яких відображає... Незрівнянна, обдарована величезним голосом, є, безперечно, одною з найбільших артисток сучасної доби".
Звістка про небувалий успіх Соломії Крушельницької в Парижі швидко розлетілася в артистичному світі, і Неаполь — це місто співу, де половина публіки більшість опер знає напам'ять, шле їй запрошення без жодних торгів, як сповіщає "Ле журналь де Наплес". Соломія приїжджає до Неаполя. Сімнадцятого січня 1903 року повинні початися її гастролі в прославленому театрі "Сан Карло", а за тиждень вона раптом отримує з дому картку з чорними берегами... її татунцьо помер...
Чи можна знайти слова, щоб передати безмежжя тієї прірви, яка відкрилася перед нею і називалася визначеністю людської долі? Чи можна визначити міру її горя?
Вона не змогла поїхати... Ніколи більше не торкнеться рукою його руки, ніколи не побачить його сивої голови.
Через два тижні вона пише з Неаполя, де була на гастролях, до близького знайомого: "Ви цілком вірно вгадали причину мого мовчання — глибокий сум, що охопив мене. Адже два тижні тому помер мій любий батько. В його особі я втратила ідеальну людину, вірного друга і, нарешті, безмежно близьку й дорогу мені душу.
Тепер ви розумієте, скільки мені довелося вистраждати і як я страждаю зараз. Були потрібні уся моя сила волі й енергія, щоб швидко прибути туди, куди мене кличе обов'язок. Щоденною працею в нових для мене місцях намагаюся підбадьорити себе, подолати розпач і журбу.
Я задоволена тим, що перебуваю тут і дебютую в "Аїді". На першій репетиції з оркестром мене нагороджували оплесками..."
Соломія не може порушити контракт,— але для свого першого виступу вибирає оперу Верді "Аїда". Оперу, де сила любові до батька часом домінувала у героїні над усіма почуттями. Царівна, яка стала рабинею. Чи часом не так трактувала вона свої стосунки з улюбленим мистецтвом?
Хіба не вважала вона себе дочкою приниженого і пригнобленого народу? Хіба була байдужою до його ворогів1? І хіба не стояла між звичним: "жити, як усі люди" і високою жертовністю свого прагнення "бути для людей". У ній самій було щось від Аїди.
Перед неаполітанською публікою Крушельницька співала Аїду на честь світлої пам'яті свого батька.
Публіка прийняла артистку з захопленням. Газети "Дон Марціо", "Іль пунгульо" писали: "Безконечні оплески... Крушельницька — артистка ніжна, багата почуттям і досвідом. Нехтуючи академічними прийомами, вона вносить на сцену рідкісний добрий смак в розкритті характеру... Гарна руська артистка..."
Справді, вже в перших двох діях співачка викликала подив публіки. Сміло відкинувши стереотипний, театрально-традиційний спосіб трактування цього образу, вона створила глибокий, реалістичний тип дочки ефіопського царя. Це особливо захопило тих, хто розумівся на мистецтві, примусило їх напружено слідкувати за артисткою протягом усієї опери. Щодо голосу, то всі зійшлися на тому, що "голос Крушельницької є один з найкращих, які коли-небудь чулися: теплий, сильний, звучний, дзвінкий на всіх регістрах. Вона співає натхненно, з запалом".