А тоді в Одесі, коли вона прочитала Шевченка на вечорі в одному товаристві, гості враз порозбігалися. Шевченко був заборонений. Пізніше у певних колах ходив анекдот про те, що коли Крушельницька почала читати Шевченка, то кіт, який до цього часу мирно спав на лежанці, прокинувся од страху і вискочив у вікно, вибивши шибку. Соломія розумнішала.
У сім'ї Крушельницьких було добре відоме ім'я Марка
Лукича Кропивницького — відомого театрального й літературного діяча. В часи Соломіїного дитинства він з тріумфом виступав на сцені Тернопільського театру, а пізніше про нього постійно писала галицька преса. Особисте знайомство, яке відбулося між Соломією та Марком Лукичем, було для неї великою духовною радістю і честю. Якраз в ті листопадові дні громадськість Одеси відзначала 25-річчя його сценічної діяльності. Соломія була на ювілейному вечорі і зачитала своє вітання, яке тепло зустріли присутні. Через кілька днів Марко Лукич наніс Соломії візит разом з дружиною і восьмирічною донькою. Вечір вдався на славу. Марко Лукич разом з Соломією співали народні пісні, розмовляли про театральні справи, плани на майбутнє. Домовилися, що через рік сестра Соломії Емілія, яка була закохана в театр, поступить в трупу Марка Лукича.
Одеськими гастролями Соломія була задоволена. Перш за все їй сподобався оперний театр. У західній Європі не було жодного знаменитого співака, який би не співав у ньо-му. На італійській і міжнародних театральних біржах він вважався за театр першої категорії. Російський співак Лєвік, згадуючи Одеський оперний театр кінця минулого століття, писав: "Одеса являла собою цікавий музичний центр, де пропагувалася не російська, а італійська опера, до речі, одеські спектаклі загальним художнім рівнем були вищі не тільки від київських, але, я пізніше в цьому переконався, і петербурзьких... Одеські сезони відрізнялися відносно великою кількістю новинок. Успіх новинок в Одесі вирішував питання про життєдіяльність їхню і на інших оперних сценах, в тому числі і на зарубіжних..."
Одеська преса пише про Крушельницьку з прихильністю, ба навіть із захопленням. В газеті "Одесский телеграф" писали про те, що в опері "Дочка кардинала" Крушельницька вразила своїм великим обдаруванням. "У другій дії в арії "Il va venir" артистка, незважаючи на те, що їй довелося співати три вечори підряд, показала себе справжньою драматичною співачкою з вогнем, електризуючим і захоплюючим публіку. В усіх інших сценах гра пані Крушельницької... свідчила про те, що в талановитої артистки сценічні особливості не поступаються її надзвичайним голосовим ресурсам".
Інші газети звертали увагу на вміння артистки захоплюватися своєю роллю так, що це захоплення передається й публіці.
Відгуки про Соломіїні успіхи доходять і до Павлика. "Знав я дещо про Вашу вдачу в Одесі з "Діла" і від Вашого батька, але то було тільки зразу, а тепер я нічого не читаю і не знаю. Коли ласка — напишіть про себе й світ одеський. Мене врадувало особливо те, що ви дуже поступили в грі. Чай же дістанетеся на сцени петербурзьку, московську або хоть київську, де могли б пройти школу Лисенка. В усякому разі, раджу скористатися з побуту в Одесі і попрочитувати важніше з російської літератури..."
Між іншим повідомляє її, що Окуневський хоче одружитися, і далі пише, ніби те, про що він хоче їй сказати, розуміють вони тільки удвох: "Може, там кого такого знаєте, то скажіть, що вдовиця приятеля дуже в гіркім стані: вже стали чіпатися за переписку і т. д. Конче треба було б мені поїхати туди для впорядкування всього — та нема грошей на дорогу..."
Незабаром Соломія відповідає йому: "Про горе жінки приятеля я кому можна було розказала, я зі всіма знакома, так що і про Вас інколи говориться. О тих средствах для виборів Ваших тепер уже подумали. От хороші люди тут, аж любо побалакати". Важко точно стверджувати, про що ідеться тут, але можна припустити, що Павлик і Крушельницька говорили на теми, котрих вони не торкалися в листах і котрі полягали в добутті коштів для радикальної партії Франка і Павлика.
"Про мої артистичні подвиги нічого й казати. Поступи великі я зробила, всі те кажуть, та й я сама те виджу, не лише під взглядом вокальним, але також щодо гри драматичної. Представте собі, що зі всіх артисток, що тут разом зі мною виступають, мене ославили за таку, що наилучше грає. По газетах так і розхвалюють за таку реальну та правдиву, відчуту гру. Я ні при чому і не знаю, чи воно правда, чи ні. Та хто його знає.
Жаль мені, що у Київ тепер не можу поїхати, бо там на разі нема відповідного театру, старий погорів, а нового ще не встигли покласти".
Далі снується нитка її планів, серед яких чільне місце займає устремління в Москву і Петербург. "У Петербурзі або Москві я надіюся бути на другу зиму, а тепер кінчу сезон тут 6 марта і призивають мене до Варшави (поки то хай буде секрет)...
Ось я Вам дещо описала, а решту доповім, бо може 10/111 приїду до Львова..."
З усіх далеких подорожей Соломія обов'язково приїздила на батьківщину, на всі дорогі для свого народу події. З Одеси вона спішить на концерт, присвячений Т. Г. Шевченку. Він відбувся за участю Соломії Кру-шельницької та Яніни Королевич. У програмі було оголошено ще й ім'я Олександра Мишуги, але він через хворобу не виступав. Газети на другий день писали:
"Але пальма першенства у вчорашнім концерті припала панні Крушельницькій, бо вона, заступаючи (хворого) п. Мишугу і виступаючи у власній точці, просто очарувала всіх своїм співом. Публіка кричала "браво", домагалася повторення відспіваних пісень та докинення ще надпро-грамових. А пісні ті народні в Лисенковім укладі виходили в інтерпретації п-ни Крушельницької та при її феноменальному голосі так чудово, що годі було їх наслухатися.
Крушельницькій було вручено лавровий вінець в признанню патріотичної готовності, з якою вона причиняється П-ні до звеличення Шевченкового свята.
На цьому святі виступила і Яніна Королевич, яка з великим успіхом і дуже проникливо заспівала Лисенкову пісню "Нащо мені чорні брови".
Після шевченківського концерту Соломія з Оленкою вертаються до Італії. Фірма "Гранд компанія де опера Ліріка Італіана" запросила Крушельницьку на гастролі до Південної Америки.