— Здорові, пане Білинський!— кричу до нього по-русь-ки. Се він і був. Духом пізнав я земляка... п. Білинський з Тернопільщини... доробився тут на чужій землі поважного становиська".
Та Білинський не був шукачем доброго заробітку або тільки наживачем капіталу. Йому огидне життя без вищої мети. У листі до свого приятеля в Тернопіль він пише: "Я гадав, що, вернучися, наберу нових сил, крепку мисль до дальшої праці, тим часом коли мені ведеться добре, але бачу, що життя без якоїсь глибокої мислі, якого ідеалу — марне". Він намагається найти собі ужиток і починає через свого друга посилати різні суми для навчання бідних дітей: "Других сто франків прошу'тебе дати для руської бурси на Тернопільщині, то найбільший вже час".
Своєю власною освітою він займається самотужки, любить музику. Коли йому вдається побувати у Відні, він обов'язково йде в оперу.
Білинський дуже тужив за рідними краями і, коли вирішив одружитися, поїхав на Тернопільщину — бодай дружина буде рідна — українка. Галичанки не сміють виходити за дивного, екзотичного жениха. По-перше, страшно покидати рідну землю, по-друге, хто його знає — раптом у нього там цілий гарем! І комусь прийшло в голову: "Знаєте, пане, тут, у Білій, є родина Крушельницьких, одна сестра їздить із Соломією — співачкою — по світі, то, може, вона і віддасться за пана. Якраз є зараз за границею у Трієсті..."
Білинський вирушає в Трієст і застає сестер дома. Двері йому відчинила Соломія. Зачарований її красою, Білинський сватається до співачки.
Соломії сподобався ставний, милий чоловік. Вона дуже радо і привітно приймає хлопця, співчуває йому, але заміжжя... сміється чисто, дитинно, не образливо. З цим вирішено раз і назавжди. Вона — співачка...
Білинський розуміє її, з сумом просить дозволу бути просто її другом.
Сам Білинський зустріч із Соломією описує так: "...3 газет вичитав, де наша землячка Саломея Крушельницька мешкає. Написав їй, що в моїм переїзді через Трієст мило мені було б її пізнати. Вона була ласкава мене прийняти. На третьому поверсі скромного дому увійшов до її салону. Переді мною стала висока жінка з волоссями блонд, гладко зачесаними догори, обличчя миле, очі прекрасні, але меланхолічні. Це була Саломея.
По минутній балаканині були ми вже старими приятелями. Була також її сестра Оленка.
Говорили про Галичину, про її кар'єру артистичну... говорила мені, що у світ поїхала, щоб не чути більше про нужду.
В Трієсті була задоволена публікою, співала мені пару кусників, але її голос був засильний для малого салону..."
Через два дні сестри мали їхати до Одеси. Влаштувавшися на пароплаві, вони запрошують Білинського на прощальну вечерю, яка відбулася на борту.
Цей вечір Соломія і Олена запам'ятали назавжди. П'янке морське повітря, вечірні ліхтарі, море, далекий спів... Сумний, закоханий хлопець... Зворушливий настрій.
Вони вели довгу бесіду про своє життя. Складали плани на майбутнє. Соломія мала віддавати все мистецтву, а він — допомагати талановитим.
Оленка нічого не говорить, але з запалом думає про свою участь — бути підмогою Соломії.
На другий день зранку Соломіїн пароплав вирушає в Одесу, а пароплав Білинського — в Каїр. "Корабель рушив, а з ним зникає і мій останній зв'язок з вітчизною. Тисячі мислей надходило мені, я був страшенно знервований, щоб мисль вільнішу зробити, писав на корабель до моїх приятельок Крушельницьких. По писанню легше мені зробилося".
Як мало вони зналися, як мало сказали одне одному, але виникла між ними якась дивна спорідненість. Не знала Соломія, як її назвати — може, мандрівна доля, може, жаль, що по чужих краях блукає її талант, не знаходить ужитку дома. Як довго майоріла прощальна хустина Соломії, як гаряче тріпотіла його біла хустка у відповідь.
Потім почалося листування. Скільки років воно тривало — невідомо. Час від часу він присилав на день народження Соломії подарунки. Брошку — скарабея, усіяну перлинами, перстень із уреусами, килимок перед ліжко. "Щоб Ваші босі ніжки не торкалися зимної підлоги..." Соломія у свою чергу також віддячує сувенірами.
Крім того, Білинський виконує свою обіцянку, через довірених людей посилає кошти бідній молоді для навчання. До Білинського звертається Леся Українка допомогти їй, хворій, влаштуватися на лікування в Єгипті. І він допомагав, але вже ніколи не приїздив на Україну. Згодом Соломія побувала і в Єгипті. Чи зустрічалася там із Білин-ським? Що сталося з ним самим, чи мав він спадкоємців?
Може, й досі в Каїрі десь зберігається його листування з Соломією Крушельницькою, з Лесею Українкою?
Що справи його батьківщини йому не були байдужі, свідчать такі слова з книжки Я. Окуневського: "Довго ми з п. Білинським говорили про наших спільних знайомих і про всяку всячину з нашого далекого краю. "Що діє той, а другий?"— авжеж і без того не було: "Чи ся панна вийшла заміж, чи ні?"— і т. д. Жаль, що я сам уже давно не бував на рідній землі, то не міг зовсім заспокоїти ураганної цікавості свого земляка... Коли прийшла година прощання, ми якось не могли розстатися. І у п. Білинського заблисло в очах, і мені щось зціпило в горлі. Чи побачимося ми знов коли в життю?.."
А в душі Соломіїній теж залишився щемливий слід від зустрічі з тим тихим хлопцем — слід людяності.
Ще напередодні від'їзду до Одеси Соломія мала листа від Павлика. Вірний учитель, дізнавшися про її мандри у великий світ, не міг відпустити її без напутніх слів. Він писав до неї, як завжди щиро, з любов'ю: "...Прощаюсь оце з Вами... перед Вашим від'їздом на широке море. Прощайте ж, і не потратьте суспільних ідеалів, і не забудьте нашу Рутенію і ще бідніших її синів, старайтеся якнайбільше захопити культури і просвітити свою душу; усе Ваше пропаде, зів'яне, мов ті букети, що їх дістали і ще дістанете, а лишиться те добро, що собі надбаєте для своєї душі — людськість і просвіта — і з ними Ви не загинете, після всього, і ще другим поможете злегшити долю. А як так вийде, то тоді згадайте теплим словом і мене, котрого доля дуже незавидна".
Восени 1898 року виступами в Одесі Соломія розпочала свої перші гастролі в омріяній Росії, так щиро пропагованій Павликом. Росії революціонерів, Росії високоосвіченої інтелігенції. Ці його розповіді про світлих, відданих батьківщині людей були такими чистими, просякнутими таким особистим захватом, що Соломія забула про Росію — монархічну, реакційну.