"Не прощу Окуневському того, що очевидячки не хотів, щоби ми побачилися, хотя я його розумію: любов сліпа і нікого в світі не бачить, крім себе. До того ж йому, очевидно, бачиться, що я можу йому пошкодити перед Вами. Можете запевнити його, що я не конкурент йому і вважав би за недостойне таку іграшку з Вами. Ви мені дорогі не в тому смислі і не в тій цілі, що Окуневському. Тут совість моя чиста, і через те я сміливо можу повторити Вам, що не пущу Вас з рук..."
Він говорить з нею одверто і не жаліє для неї прикрих слів, якщо йому видається, що її вчинки суперечать тому ідеалові артистки-співачки, який він для неї вибрав. Він сердиться на неї, коли вона намагається вести себе відповідно до галицьких норм. "Дивіться,— пише він,— ...щоб вони своїми етикетами і всякими глупими "не випадає" не вбили у Вас людину... Ви мусите бути вищі над тими всіма штучними загородками між людьми — мусите зблизитися до типу російської образованої і вільної жінки, котрій ніхто не закине нічого негарного".
Якщо колись у листах до Італії він прагнув бути помічним їй у розширенні кругозору, то тепер він намагається дати Соломії якнайбільше знань про героїнь, котрих вона грає в опері. "Як Ви не читали "Фауста" в оригіналі німецькім або хоть у перекладі Франка... то Ви навіть не знаєте, хто така Гретхен, яку мусите співати і грати. Це есенція жіноцтва — високосимпатична, глибоко нещасна, але і досить дурна. Якби Фауст замість того, щоб побачити в ній виключно спосіб для заспокоєння своїх страстей, побачив був у ній людину-товаришку, котру треба підняти до себе — на висоту всього наукового образования, то й самому не потрібно було б робити такі дурниці, як зрікатися своїх наукових дослідів, та й Гретхен не пропала би. Та й пропадають ті Гретхен задурно — за украдення у них найпростіших людських прав".
Соломія так само переживала невдачу з першою зустріччю і, щоб не ризикувати більше і обійтися без Окуневського, запросила Павлика спочатку на виставу "Аїди", яку дуже любила. Після вистави потрапив він уперше до вбиральні співачки, а потім зустрівся із Соломією у неї вдома.
Того дня, коли він мав бути в гостях у Соломії на вулиці Домбровського, Павлик зранку не міг знайти собі місця. І коли прийшов до її будинку, довго ходив під вікнами, вичислюючи, котрі Соломіїні, а потім піднявся на другий поверх. Серце йому стукотіло десь аж у горлі, він думав, що від утоми, і зупинився перепочити. За дверима хтось старанно виспівував вправи для голосу. "Тямуща артистка",— подумав Павлик і спустився вниз, на вулицю. Він не хотів заважати.
За півгодини він знову стояв перед дверима з номером десять. Зустріла його Олена, яка мешкала разом із сестрою. Провела в кімнату, всадовила; за хвилину мала увійти Соломія, нерви Павлика були напружені до краю. "Але увійшли Ви,— згадував він пізніше,— з таким чудним виразом лиця, що я його не забуду ніколи; там було щось такого рідного, милого, що я бажав би, бодай цей один вираз перенести з собою на той світ".
Соломія була рада Павликові щиро і сказала йому про це. А він по-дитячому безпосередньо вигукував:
— Так добре, так добре! — і енергійно потирав свої маленькі долоні, захоплено поглядаючи на Соломію. Павлик нервово ходив від буфета до дверей і знову вертався до неї з тим своїм весело-розгубленим "так добре, так добре!".
— Що "так добре"? Що це вам так добре, пане Павлику? — питалася Соломія. Бачила, що подобається цьому старому, як на її погляд, чоловікові, а проте такому знаменитому і доброму.
— Ах, доле! Я по своїй нервності боявся, аби не строщила вас доля між тими вагонами, що збіглися коло Мілана.
Соломія, всміхаючися тим словам, бо хто ж то в двадцять років вірить, що може потрапити в катастрофу і загинути, накривала на стіл.
— Доля, як знаєте, сліпа, люта і невмолима. їй зовсім байдуже, чи впаде вона на такого, що мало вартий на світі, чи на такого, що був би ще чимало зробив для людськості... От російського композитора Чайковського холера вихопила в самім цвіті життя і творчості. Та й чи його одного?
— Пане Павлику, ви стверджуєте, що нервові, то мусите не говорити на такі сумні теми,— обережно зауважила Олена.
— Та що ви! Мені грізне найбільш імпонує. Знаєте, трагіка боротьби долі чи природи з людиною... мене завжди дуже вражає. Я рахую кожне людське зітхання!
— Ой горенько! — зітхнула чутлива Оленка.
— От, наприклад, я читаю все, що пишеться в російських газетах про погибель на морі корабля "Русалка" з кількомастами людьми. Люди в розпуці молили бога про поміч, так, що могли гіркими сльозами зворушити все небо,— обличчя Павлика стало таким змученим, таким беззахисно вразливим, що Соломія ненароком подумала, що живеться цій людині вельми важко,— та ба, чи поміг!.. Картина така, що мало чоловікові провалитися крізь землю, аби її не бачити. А скільки-то таких картин день у день на морі й на суші. От вам яка доля! Але, даруйте, що це я розбалакався...
— Прошу до столу,— запросила Соломія і м'яко додала:— Вам, певно, треба трохи відпочити, працюєте ви дуже багато...
— Ваша правда... Я нервовий, та не так із праці, як із слабості. Знаєте, я відколи себе пам'ятаю, мало коли відчував себе здоровим... Та й у житті доводилося проходити такі митарства, такі гори людських непорядків і притому працювати чимало... А відпочивати? Як каже Ого-4 новський, у могилі спочинемо... Та, панно Соломіє, радий працювати так, щоб за коректою прийшла тихесенько і смерть або щоб лягти на ніч і не встати. Гірш вогню боюся довго хворіти...
Соломія наливає чай, припрошує, їй хочеться звернути гостя з таких важких думок. І справді, важко повірити, що людина носить у собі всі оті страхи. Так справді можна вмерти, серце не витримає.
— Чи любите ви свою роботу, пане Павлику? Чи пишете щось нового? Уся наша родина в захопленні од вашої "Ре-бенщукової Татьяни"!
— Що можу сказати, моя робота мені таки подобається! Тільки багато сил іде на формальні речі, знаєте, переписування, виправлення чужих статей, коректура, адміністрація... А взятися до своєї праці! О! Надто — мені треба покинути все! Це в мене довга штука! Доки не вивчу всього, хто про це що написав. "Читальні" коштували мені добрих три роки праці, виписок усяких, що тільки міг найти... І то закінчив я їх на вакаціях.