Крушельницька ставилася до свого народу, як любляча дочка ставиться до свого батька. Безперечно, були кращі батьки, безперечно, були багатші... вона не протиставляла їх якості іншим, не обманювала, підвищуючи їм ціну, і не принижувала інших, щоб возвеличити своїх. Вона працювала, щоб полегшити їхнє життя, і трудом заробляла до них повагу.
Ще в перші роки знайомства Павлик намагався спрямувати її готовність працювати на благо свого народу. У квітні 1897 року, після того, як Соломія виступила в шевченківському концерті у Львові, а потім знов подалася в Італію, Павлик звертається до неї "у одній важній справі". Для матеріального забезпечення радикального руху, зокрема пропаганди серед селян, треба було зібрати кошти в "більш-менш радикальствующих людей, що мають гроші і можуть на це давати. Між тими людьми я зважився покласти і Вас. Тому прошу Вас, напишіть Ви в цій справі док-ру Франку (Крижова, 12), чи можете Ви давати певну місячну квоту і яку? Знаю, що у Вас великі видатки, та все ж чей зможете дещо жертвувати на політичну організацію нашого народу. В конскрипції стоїть і Мишуга, від котрого Франко має добути місячну вкладку. Окрім агітації, треба і на розширення "Громадського голосу" в тижневу часо-пись, то чей і на те здобудемо гроші". Далі Павлик писав: "Агітатори вже є: Вітик і хлоп (тобто селянин.— В. В.) Петро Новаковський (далеко розумніший і завзятіший від посла). Через дві неділі вони вже стають їздити". І ще далі на полях: "Гроші прислали би Франкові... Про себе абсолютно нікому не кажіть".
Повернувшися з п'ятимісячних гастролей у Чілі, Соломія в листопаді 1897 року з Мілана надсилає І. Франкові гроші з таким супровідним листом:
"Вельмиповажаний пане!
Висилаю до Вас отсих 500 франків на ужиток нашої партії, на агітацію чи на "Громадський голос", як потрібніше.
Від часу до часу буду туди висилати, на Ваш адрес, що зможу. Не силуйте мене тільки до пунктуальної місячної вкладки, бо це б лише непокоїло мою натуру артистичну.
Поздоровляю Вас дуже щиро. Соломія Крушельницька"
А через два дні у листі до Павлика пояснювала: "Послід-ній Ваш лист я получила якраз перед виїздом до Америки, і дуже мені приємно, що Ви зачислили мене до радикалів, що буду допомагати партії матеріально, щоб могла розвиватися якнайскоріше. Уявіть собі, як я втішилася, що хоть чім-небудь можу прислужитися моїй партії..."
При першій же можливості Соломія знов і знов висилає кошти. Павлик пунктуально сповіщає про одержання. "Франко передав мені прислані Вами на цілі партії 225 гульденів, котрі я нині передам на засіданні нашому теперішньому касієрові Новаковському, Франко і я стоїмо за тим, аби їх обернути на пресовий фонд — т. з. найперше на забезпечення "Громадського голосу". Павлик дякував "поки що особисто від Франка і від себе за цей справді королівський дарунок".
Наступного дня Павлик ще додає на цю тему: "Дуже врадувався, коли Франко сказав, що Ви прислали для партії гроші, та безмірно більше, як дістав від Вас лист... Гроші я вчора передав партійному комітетові — касирові Новаковському — всі такі раді і помочі, і ще більше тому, що Ви признаєте себе радикалкою... Ухвалили написати Вам сердечну подяку... Незабаром дістанете той лист..."
Ще через деякий час вона одержала офіційну подяку.
Соломія Крушельницька всією душею бажала культурного розвитку своєму народові, мріяла про створення української опери. Заробляла гроші на будівлю українського університету і театру у Львові. Павлик просив її не тільки виділити певну суму на цю справу, але коли вона обертається серед заможних людей, то "лише поговорити з грошовими людьми різних народностей,— звісно, прихильними справі, і співати на дотичних концертах (казати, на що вони, на яку ціль, треба лише певним, своїм людям)". Він навчав її, в який спосіб можна звертатися до людей, закликав бути обережною і, як завжди, вірив у Росію.
"Я певний, що з самих концертів, де б виступали Ви, Лисенко і Мишуга, і інші, можна було б зібрати в більших містах Росії — десятки тисяч..." І далі він повідомляє її, що не лише на університет треба роздобути гроші, але й на робітничу пресу. "Незабаром тут буде виходити і руська робітнича газета... Ентузіазм у руських робітників... Пора і нам бути панами в містах і фабриках на нашій землі".
Соломія Крушельницька одна із перших підписала відозву до поляків-трудівників, яка закликала до дружби і взаємоповаги двох націй.
Коли у Львові почав виходити артистичний мистецький журнал, який видавали Труш і Охримович, Соломія Крушельницька надала і їм важливу грошову допомогу. Видавці, дякуючи їй, писали:
Львів, 28.5./18/99.
Високоповажна пані!
Субвенцію, ласкаво Вами прислану, одержалисьмо перед кількома днями і вже 15 н[ового] ст[илю] червня вийде перше число нашої часописи.
Отже, приступаючи в той спосіб до задуманого діла, вважаємо — високоповажана пані — за свій перший обов'язок подякувати Вам щирим серцем за ласкаву поміч грошову, без котрої о видаванню часописи ми б і думати не могли.
Повірте, пані, що ваша жертволюбивість для народної справи нас глибоко зворушила, і за те бажаємо Вам щоразу нових тріумфів у Вашій артистичній кар'єрі і сповнення всіх Ваших задушевних бажань і замислів.
Дякуємо єще раз і пишемося. З правдивим поважанєм
Іван Труш д-р Охримович
Павлик, як людина, що належала до революційно-демократичного табору, знав, що така відверта і щира допомога може дуже нашкодити молодій співачці, і він застерігає її: "Прошу Вас дати мені знати, як оголошувати в "Громадському голосі"—чи повне Ваше ім'я, чи як інакше... Думаю, що ліпше для Вашої кар'єри не оголошувати Вашого ім'я..." На що Соломія відповіла в листі з Парижа (січень 1898 року): "Ви питаєте, як мене звати в "Громадському голосі"? Так звіть, як мене звуть: Соломія Крушельницька — і вже!"
Це, звичайно, не мине для співачки даремно. В листі з Удіне вона пише Павликові: "Чую, що щось маркотні другі партії на мене, що я дала гроші на радикалів. Либонь, "Діло" не хоче вже більше згадувати про мене, де я співаю і т. ін. От не дураки ж то, скажіть самі! Ще, може би, хотіли мені диспонувати, куди я маю гроші дівати. Там же між ними багачі, то можуть самі утримувати "Діло". Я гадаю, що їх те укололо, що я дала на пресу радикальної партії. Бояться, бачите, конкуренції". В цьому листі Соломія ніби хоче перевести на жарти те, що потім не раз відгукнеться їй і під час перебування у Варшаві.