Павлик пише, що задоволений нею, її щирими листами. "Та найбільш спасибі Вам за те, що впевнено бажаєте стояти на грунті щирості і правди. Радий цьому несказанно і по цьому впізнаю Вас таку, яку собі колись змалював по Ваших листах перших до мене. Тоді я питав себе, звідки в Галичині взялася така дівчина, та ще й артистка? Ну і останьтеся такою перед добрими людьми, і знайте, що ту дівчину-людину я шаную і люблю над усе. Що шаную Вас як артистку і дорожу Вашим талантом і успіхами — про то нема мені чого Вас і запевняти — та справа осібна зовсім від наших особистих відносин".
І через три роки йому доводиться стримувати себе, щоб не кинутися на проторені стежки і не почати все спочатку... Крок, на який у більшості здатні тільки щиро закохані душі. Він пише: "Зрадувався я Вашим листом і почав був відписувати Вам щиро, та дописався чорт зна до чого!— То й кинув той початок і тепер пишу благорозумно...— і далі,— благально, як і завжди:— Напишіть ще словечко, коли саме приїдете. Я вийшов би зустріти Вас..."
Ще через рік він скаржиться, що не раз написав би їй, та не знає адреси і навіть цей лист змушений посилати шва-геру Соломії Охримовичу з проханням дописати адресу. Він по минулому з подробицями повідомляє їй про свою нову працю в бібліотеці, що влаштувався "гарно і вигідно, так що мило працювати". Повідомляє про ювілей Франка, про те, що "Громадський голос" обходиться тепер їм набагато дешевше: "не платимо редакторові (редагує Франко і я — дурно), не платимо осібної хати (редакція у мене)".
І один гарячий рядочок у самому кінці листа: "Про Вас читаю (...), що робите фурор, і радію".
Соломія не забуває і свою вчительку Фаусту Креспі і час від часу подає їй звістку про себе. Фауста відповідає їй листами, сповненими турботи й уваги.
"Мілан
Дорога Соломеа! Я вже подумала про Вас погано, як раптом приносять Вашого милого листа, що сповнив мене безмежною радістю. Ваше прекрасне серце саме таке, яким я його завжди уявляла. Воно відкрите і тверде у рішеннях і вчинках; знаючи його, я цілком впевнена, що можу покладатися на Вас з повним довір'ям. Радію з цього і люблю Вас, як рідну сестру. І Ви, у свою чергу, також завжди розраховуйте на мою відданість, любов і підтримку. Мої почуття до Вас ніколи не згаснуть, присягаюся в цьому.
Як я вже писала Вам, спорідненість наших душ очевидна, їх єднає магнетична сила. Тому я впевнена, що час підтвердить обгрунтованість наших сподівань, і все замислене нами неодмінно здійсниться.
Ваші успіхи у "Фаусті" та "Аїді" схвилювали й захопили мене. Усі мої родичі та друзі також радіють з Вашого тріумфу і передають Вам щирі й гарячі поздоровлення.
Міс Александер просто на сьомому небі. Вона бажає Вам всього найкращого. Наша спільна думка — змусити Вас приїхати восени у Мілан. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб Ви були з нами, і робимо це не лише заради примхи, а й задля Вашого блага і майбутнього.
Барберіні остаточно ангажована "Ла Скала" і дебютуватиме в "Азрієлі" Франкетті. Я могла б багато чого розповісти, але це буде вже не лист, а справжня книжка. Впевнена, що Ви з великим успіхом співатимете і в "Трубадурі". Ця опера саме для Вас.
Тепер, коли Ви здобули популярність, намагайтеся й самі диктувати умови, тобто беріть участь в операх, які Вам до душі і де не ризикуєте перевтомити свій прекрасний голос. Співайте навіть менше, ніж спроможні, це тільки піде на користь.
Надішліть газети з перекладами рецензій, ми використаємо їх для реклами, що стане Вам у пригоді, коли повернетесь сюди. Ми всі, особливо родина мого дядька, тужимо за Вами і утішаємося лише тоді, коли одержуємо Ваші милі послання.
Дядько з тіткою та Андреїна передають Вам сердечні вітання і чекають на Ваше повернення. Я також весь час мрію про це, адже ми мусимо закінчити так добре розпочату і так швидко кинуту справу. Отже — до нас, а успіх тут забезпечено. Хвалю Вас за те, що так добре пишете. Ви ж ще навчаєтесь мови. Міцно цілую.
Фауста Креспі"
Соломія недарма просилася побувати у Пшибишевсько-го, все, що стосувалося мистецтва, цікавило її — література, живопис чи музика.
А знала вона вже стільки, що відчувала необхідність знати ще більше, і розуміла взаємозв'язок усього в мистецтві.
Вона дуже задоволена знайомством із Стефаником і Трушем. Молодий письменник, молодий художник і вона, молода співачка. Обдаровані, вони могли дуже багато зробити одне для одного.
При зустрічах із нею Стефаник іронізує, усміхається... Весело й Соломії. Цей красивий, розумний чоловік поруч: і де б вони не були, що б не говорили, на що б не звертали уваги — все раптом робилося значним, в усьому для Соломії він умів розкривати невидиму іпостась. Ось гуляють вони Плянтами. Хмариться. Збирається на дощ.
— Ви боїтеся дощу?— запитує Соломія.
— Я боюся тільки власного сумління і жінок.
— Жінок, але не співачок!
— Усі жінки — сирени... Моя мама мені любила співати.
Ой не коси, бузьку, сіна, Бо ся зросиш по коліна; Та най тота чайка косить, Що набакир шапку носить.
— Я цю пісню знаю.
— Для мене вона найкраща.
Линув дощ. Великі, подовгуваті, як насіння соняшників, краплини.
— Ага!— сказав Стефаник.— Панна Солоха ще й чарівниця? Буде вам за ці чари.— І штовхнув двері якоїсь кав'ярні.
У ній темно від дощу, сіли в куточку, кельнер довго не приходив. Василь не відривав од неї погляду, і стільки ласки й болю було в тих очах, що Соломія раптом почала жалітися на артистичне життя, на безконечне напруження волі... Як часом страх хапає за горло, паралізує ноги і як вона не може вийти на сцену, як боїться публіки... А та його доброта, що струмилася з його очей, розтоплювала її душу, і з неї разом із холодом виходило все болюче, важке.
Таку вдачу мав той високий, гарний чоловік. Нікого добрішого не знала вона в житті, ніхто не замінив його в її серці.
Він учив бачити світ у всіх його барвах і вимірах. Не були ті барви занадто яскраві, але відповідали життю і прив'язували до життя.
— Знаєте, пане Василю, сміються наді мною, що я знаю одну лише святу річ у житті — власне горло,— уздрівши запитальний погляд Стефаника, розтлумачила вона.— Наприклад, у ресторані я не їм гострого, не п'ю холодного, не терплю алкоголю, навіть найбезпечнішого. Не можу довго сидіти на банкетах, бо в мене режим, приходжу задовго перед виставою... після вистави ще залишаюсь у театрі, щоб відпочили голосниці.