Оскільки Соломія поклала собі взяти до репертуару кілька вагнерівських опер, вона виїхала до Відня, де мешкав знаменитий професор Генсбахер — знавець Вагнера.
Соломія, як і всі співаки, була добре ознайомлена з твердженням, буцімто опери Вагнера псують голос. Вона так не вважала і була впевнена у своїх силах.
— Ви хочете остаточно зірвати свій голос,— сказав їй якось один із львівських доброзичливців.
— Боже збав! — віджартовувалася Соломія.— Навпаки, прагну укріпити його!
— Це далеко не такі безпечні жарти, як вам здається, панно Соломіє. Відомо дуже багато випадків, коли сильні співаки псували голоси бурхливою музикою Вагнера.
— Вибачте, що ж то за сила, яка зривається на середньому діапазоні?..
Бернард Шоу, перебуваючи в ролі музичного критика, дозволяв собі іронічні роздуми:
"Верді писав просто не по-людськи для співаків і страхітливо для оркестру. В мистецтві творити для вокалістів немає нічого темного або важкого. І справа зовсім не в тому, що їх силують брати найвищі або найнижчі ноти. Гендель і Вагнер, які, безперечно, були найдосвід-ченішими і уважними композиторами драматичної вокальної музики, зовсім не цуралися крайніх нот, коли мали співаків, здатних узяти їх. Але обоє вони ніколи не псували голосів. Навпаки, генделівський і вагнерівський співак процвітає, тренуючися на їх вокальних партіях, і так довго тримається на сцені, що іншим разом починаєш думати: "Ох! Заспівати б йому раз "Трубадура" та й забратися на той світ".
Уся таємниця вмілого творення вокальної музики полягає в тому, щоб пристосуватися до природних якостей голосу і, отже, використати переваги середнього його діапазону. На жаль, середня теситура не найкрасивіша у незрілих або кепських співаків, а в недостатньо тренованих голосів вона часто буває найблідішою ділянкою діапазону. Тому композитори впадають у спокусу користуватися лише його верхньою квінтою; власне так без всяких докорів сумління і чинив Верді. Фактично він розглядав цю верхню квінту як увесь голос і втискав у неї свої мелодії замість того, щоб приділити їм середину всього діапазону, внаслідок чого голос піддавався крайньому перенапруженню. Це перенапруження не мало відпочинку — співак без перерви співав від початку і до кінця номера, між тим як Гендель допомагав голосу, часто вносячи в партію один-два такти паузи і вводячи музикальні ритурнелі.
Якщо говорити про голоси не дуже високі, то для вердів-ських співаків справи кінчалися погано — зривом голосу, втомою, нестерпним перенапруженням, надмірною вібрацією і, врешті, повною втратою голосу... Генделя він (такий співак.— В. В.) і не намагається співати, а в драмах Вагнера провалюється з тріском; ось чому такий співак розносить по всій Європі чутки, що музика Вагнера руйнує голос".
Соломія добре знала якості свого голосу і відчувала, що середня частина його досить досконала і сильна, щоб витримати і перемогти в операх Вагнера. Переконана в цьому, вона у травні 1895 року прибула у столицю Австрії.
Відень вразив Соломію перш за все своїм дивним розташуванням і красенем Дунаєм з гранітними берегами. Зі східного боку місто оточував знаменитий ліс, а на півдні тягнувся величний ланцюг Альп. Десь там губився шлях до Італії.
Соломія і Олена оселилися на Строгштрасе у старого оберста-чеха і його дружини-німкені. Вони найняли кімнату з окремим входом, у просторім салоні стояло фортепіано. Харчувалися у господарів, але їжа була настільки кепською, що після вечірньої кави сестри часто ходили іще до кав'ярні Штадтпарку.
У Відні мешкало досить значне українське студентське земляцтво. Ті, хто знав Соломію з часів львівських виступів, не забарилися з візитами. Серед них були Йосиф Кос, Зенон Левицький, які вчилися на медичному; дівчата із задоволенням фліртували, а хлопці влаштовували Соломії концерти. Одначе це не заважало Соломії кожного ранку рівно о дев'ятій з'являтися у професора Генсбахера. Вони почали з розучування "Лоенгріна".
Прогулянки вечірнім Віднем, бесіди з друзями в затишних кафе компенсували їй напруження робочого дня. Соломія знов відчувала у собі сили й енергію... Дуже часто відвідувала оперу, що містилася в прекрасному Бург-театрі. Святкова атмосфера перед початком спектаклю стимулювала в ній бажання вчитися. Цей чужий світ, що оточував її, ці сніжно-білі прикраси величних залів, пишно розмальовані стіни ніби підкреслювали Соломіїну відчуженість і бідність. їй жагуче хотілося щось протиставити цьому блискучому світові, щоб не втягнутися у його вир і не забути про його фальшиву вартість. Вона оборонялася усім, що мала, а були в неї тільки талант і працьовитість... Власне цього було досить.
Нове місто, нове життя не змінює Соломію. Вона майже в кожному листі до Павлика згадує про літературу з різних питань або просить книжок. Він не забуває про її інтереси. Лесі Українці, яка мала намір саме в цей час повертатися з Болгарії на Україну, радить зупинитися у Відні, щоб познайомитися з Крушельницькою, і навіть подає віденську адресу Соломії.
Павлик, як і раніш, намагається бути їй помічником у її сценічних навчаннях, а часом навіть намагається розпалити в ній честолюбство. "Тут гостила Д. Беллінчіоні. Я чув її спів давніше і говорив Вам, що якби Ви так вміло виправили свій голос і запанували над ним — то б геть закасували її, бо матеріал у Вас прекрасний. Тепер я не був на її виставах, але всі в один голос кажуть, що вона краще грає, ніж співає. Всі з ума сходять від її гри. А я в душі жалів, чому Ви ще не майстер? У Вас і тут матеріал прекрасний, але Ви і досі не знаєте йому ціни — не вмієте взяти в руки свого організму і сказати йому: мусь! Ради цього осмілюся Вам сказати ще, що Вам не-премінно треба піти в драматичну школу і видресируватися в грі. Зробіть це, поки Ви в Мілані — N. В., коли позволять матеріальні засоби... Зробіть же ласку— послухайте мене бодай у цім однім, а воно вийде на користь Вам і штуці. Зрештою, може, Ви й самі це зробите — в такім разі звиніть за моє "дерзновєніє".
Соломія визнавала, що Павлик має рацію, сама добре відчувала свої недоладності. Найбільш турбувала її ота неможливість для неї узгодити спів і драматичну гру. Щоправда, коли бувала, як то кажуть, в ударі, те якось виходило само собою. Вона це добре відчувала. Але в інших випадках, якщо слідкувала за співом, тіло наче дерев'яніло; коли намагалася грати, збивала дихання і втрачала ритм співу. Соломія вирішила обов'язково пройти ще раз курс сценічної гри. Павлик, як завжди, нагодився вчасно, хоча на той час у їхніх особистих стосунках знову з'явилася шпаринка.