Соломія Крушельницька

Сторінка 40 з 119

Врублевська Валерія

Крушельницька настільки завоювала симпатії публіки, що дирекція вдруге запрошує її на гастролі, які мали початися в січні 1895 року.

У той перший рік знайомства Соломії з Павликом сталося і перше непорозуміння між ними. Воно було тим прикріше, що йшлося про Ліліан Войнич, яка того року приїжджала до Львова.

Павлик, вірний собі, хотів познайомити Соломію з Войнич, добре знаючи, що спілкування з непересічними людьми доби збагатить Соломію, надасть їй більшої впевненості у життєвій боротьбі. І слід визнати, що Павлик не марно дбав, його зусиллями був розширений світогляд молодої співачки.

Отож він не міг поминути такої нагоди, як перебування у Львові Ліліан Войнич, талановитої, розумної, освіченої подруги революціонера, яка й сама була революціонеркою.

Розповівши їй про Соломію, він викликав зацікавленість Войнич до артистки і почав прихиляти до цієї зустрічі Соломію, маючи на увазі не тільки особистий інтерес співачки. "Із нею і Вам було би що говорити — вона інтере-сується і українською народною музикою — дуже любить літературу (перекладала Шевченка...) —та не тільки те: Ви, бувши в Росії, могли б зробити їй не одне добре діло, т. з. не їй, а свободі в Росії і на Україні, бо вона тою свободою дуже займається. При тому я й сам попросив би Вас не одно — не для себе — взагалі увів би Вас в діло, познакомив би з діячами в Росії, щоб Ви там не тільки співали і нудилися, але й робили діло — по змозі (а то досить легко, та ще вам, що на верху жіночого життя)".

Войнич, як відомо, була зв'язківцем між швейцарською групою російської еміграції і Петербургом. Під впливом Степняка-Кравчинського і за його допомогою вона вивчила українську і російську мови. В роки свого знайомства і дружби із Степняком-Кравчинським вона робила переклади Гаршина, Лєрмонтова і видала томик віршів Тараса Шевченка, в тому числі і знаменитий "Заповіт". Ліліан Войнич була тісно зв'язана з російськими політичними емігрантами в Лондоні і за їх завданням їздила в Петербург, де спілкувалася з народовольцями. її чоловік М. Войнич вирішив самостійно організувати переправлення нелегальної літератури в Росію через Галичину. На це були певні причини, і одна з найголовніших полягала в більш-менш слабкій охороні кордону. Крім того, М. Войнич мав у Львові друзів, на поміч яких сподівався.

Ось чому, опинившись восени 1894 року у Львові, Ліліан перш за все відшукала Павлика. Зустріч Войнич із Крушель-ницькою, здається, мала от-от відбутися, але не відбулася.

Точних даних про причини, з яких зустріч не відбулася, на жаль, немає. Можна лише у зв'язку із цим згадати, що в стосунках Соломії з Павликом виникали певні ускладнення, коли енергійний її вчитель надто заповзятливо захоплювався різними настановами, ба навіть щось-таки вирішував, не запитавши попередньо її згоди. Скажімо, посилав до неї початкуючих співаків, щоб вона перевірила їхні здібності. "Щоправда, я не дуже радо даю поради в таких справах тому, що не так добре розуміюся, а по-друге, тому, що важко сказати людині, що вона не має чого братися до співу, бо не має голосу або слуху. Сказати комусь знов — давай вчися, а з цього нічого не вийде — не мала б совісті. Я зробила б то для Вас..."

Або накидав їй, звичайно з найкращих намірів, знайомства, які обтяжували Соломію, порушували вироблений нею спосіб життя; чи заперечував проти деяких її знайомств: "А я все думаю кріпко, як би добре для вашого суспільного розвитку, якби Ви познайомилися з гарними і серйозними людьми з росіянок і українок, бо багато галицьких знайомств можуть вплинути на Вас фатально. У більшості їх немає серйозної цілі знайомства — а забирають вони час і енергію, котрі Вам потрібні на загальнолюдську освіту. Гарна книжка в тисячу раз важливіша таких знакомих".

Можливо, тут стався саме той випадок, коли навіть турбота й опікування, якщо вони надмірні, призводять до наслідків, протилежних сподіванням. Бо ж слід згадати знову про надміру перенапружене життя Соломії в тодішній приїзд до Львова: справді нелегкі, як для перших кроків, випробування в театрі, болісні, навіть трагічні родинні обставини,— щоб зрозуміти, що Соломія не могла не почати ухилятися од темпу і ритму іншого життя, яке їй у своїй щирості і щедрості душевній програмував Павлик. Тобто надто щільна опіка з боку Павлика вже викликала у Соломії, з її незалежним характером, певний опір.

Звичайно, можна пошкодувати, що "вирівнювання" і коректування стосунків із Павликом, якого вона, безперечно, високо цінувала і шанувала, припало саме на той час, коли Павлик намагався познайомити її з Ліліан Вой-нич. Але так чи інакше Соломія навідріз відмовилась знайомитися з "англійкою", і ніякі вмовляння не могли зарадити справі. Павлик образився — місяць мовчав. Згодом Соломія відійшла, і коли дала знати про себе, Павлик не забарився з докорами: "Ви можете собі уявити, як я страдав душею, почувши Ваші звісні слова на мою пропозицію познайомити Вас з англічанкою. Проклинав я Вас сильно, бо не могло мені поміститися в голові, що Ви таке могли мені зробити. Нарешті мушу допустити в Вашім поступку якісь благородні поводи, бо то було б страшно, якби ви поступили так без них — отак собі. А все-таки скажу, що образили в мені людські почуття та образили людину, яка не валяється на дорозі і з яких Вам могла бути тільки користь моральна. Це високообразована і високо-ідеальна жінка, а притому видний політичний діяч на користь свободи в Росії. Я мав до вибору: або людськість, або Ви. Людськостю я не можу жертвувати ні за що, але і Вами не можу, бо надто Ви мені були дорогі — через то я страшно бився і б'юсь між двома крайностями. Ріжете Ви мене без ножа, і не можу я зміркувати причин, окрім амбіції. Але ж вірте, що то фальшива амбіція..."

З гіркотою, ба навіть розгубленістю додає: "Сюди кожен день можуть приїхати і Леся Українка, і т. д. Я їй про Вас писав найбільше. Що ж тоді мені робити? Йти до Вас, просити про знайомство і знову винести крайнє приниження, відмову Вашу, як по поводу англічанки! їй-богу, це для мене гірше смерті. Відома річ, якби то зробив який простий рутенець або рутенка — я махнув би рукою — бо це все в звичаї рутенськім — ані в голові мені б було; але Ви, Ви, така зразу не похожа на все рутенське?! Ви дійсно чудо в Рутенії!"