Досконала трель твориться гортанню. Той, хто не має трелі, ніколи не буде великим співаком!— сказала рішуче і уважно придивилася до Соломії.— А тепер давайте я вас прослухаю і після цього продовжимо обговорення нашої програми,— ніби і справді Креспі радилася, а не виголошувала непорушні принципи своєї школи.
Після прослухування Фауста Креспі, певно, лишилася задоволена. Та нічого не сказала, тільки перепитала:
— Ви гадаєте, у вас меццо-сопрано?
— Так.
— Ну що ж, намалюю вам картину нашої подальшої роботи. У чому полягає краса пасажів? Краса пасажів полягає у вірності інтонації, уривчастості, рівності, точності і легкості. І тільки після того, як ви оволодієте треллю і пасажами, ми перейдемо до навчання вимови слів. Повторюю, це буде не раніше ніж через півроку. Потім я вас учитиму правильної емісії звуку, чіткого фразування, речитативу, вокальної техніки, яка не знатиме труднощів за будь-яких пасажів... Прошу запам'ятати, ви повинні дуже добре і калорійно їсти! Ви граєте на фортепіано?
— Я маю освіту піаністки.
— Я забороняю вам грати.
Соломія дуже швидко призвичаїлася до Мілана і мілан-ців. Навкруги була справжня консерваторія. Рідко з якого дому не линули співи або музика. Крушельницька відчувала себе легко і вільно. Навіть архітектура міста була просякнута музикою. Вона поки що не помічала бідності, бруду і жебрацтва. Мешкаючи в центрі і навчаючися по шість годин тільки одного співу, Соломія мала обмаль часу, щоб так одразу побачити й інші вулиці. Вона працює надзвичайно багато, з запалом.
Та одного разу Фауста Креспі сказала:
— Дорога Mea, ви маєте лірико-драматичне сопрано, а не меццо-сопрано. Ви розумієте, що це значить?
Соломія добре розуміла, що то значить. Це була катастрофа. Треба було починати все спочатку... Якщо голос, який розвивали в неналежному напрямкові, ще не втратив своїх природних якостей.
Того дня вона довго тинялася вулицями Мілана, поки вони знову не вивели її до трапезної церкви Санта Марія делла Грація. Христос на знаменитій фресці видався їй цього разу трагічно самотнім. Тільки з більш мужнім виразом обличчя, як у людини, котра знає, що на неї чекає, але мусить пройти свій шлях до кінця.
"Господи, чому ти такий одинокий?"— хотіла вона спитати цього нещасного чоловіка і знала, що їй відповість голос самого Леонардо да Вінчі. Так, він говорив їй те, що не побоявся сказати свого часу князю Моро: "Бо ніхто не може йому допомогти!"
Наступного дня вона прийшла до своєї вчительки, як завжди, в призначений час. Була спокійною, підтягнутою і рішучою. Саме в цей день Соломія полонила серце Фаусти Креспі, котра, крім поваги до таланту своєї учениці, додала ще й захоплення нею як людиною. Вона називатиме все життя цю українку своєю найкращою ученицею і передаватиме їй всі свої знання натхненно, з любов'ю. Але вона ніколи не хвалитиме Соломію в очі. Єдине, що вона дозволить собі сказати:
— Mea, ви старанна учениця, ви ніколи не повторюєте зробленої помилки. Це дуже похвально, ви розумниця, Mea Крушельницька.
Мистецтво співу, як і кожне мистецтво, становить сплав важливих компонентів. Відсутність одного з них знецінює усі інші. Та тільки один із них такий, який обумовлює велич артиста, без нього артист не загине, але нестача цього компонента на все життя залишить його просто досвідченим професіоналом. Називають це геніальністю, а в звичайному житті вона означає внутрішній вогонь, який освячує і освітлює творчість. Це та пульсуюча, вічно схвильована емоційність, яка заражає людей, дає їм незрівнянну насолоду від прекрасного. Бернард Шоу, малюючи театральний портрет Елеонори Дузе, так писав про цю якість: "Елеонора Дузе утамувала мою жагу за прекрасним... Досягти досконалості їй допомогла сама природа, яка, на щастя, була до неї сувора і наділила її одним даром — геніальністю... Дузе без своєї геніальності просто пересічна маленька жінка, яку б не взяв жоден театр..."
Великих співаків у світі було не так уже й багато, значно менше, ніж драматичних акторів. Мабуть, тому, що сплав якостей потребується тут ще точніший, ніж у будь-якому мистецтві. "Один співак має хороший голос, а не має доброї вокальної школи, інший має одне й друге, а не має музикальності або пам'яті, чи не вистачає йому працьовитості, навіть здоров'я. Чогось не вистачає. А щоб стати відомим співаком-артистом, треба всі ці риси мати разом, та й ще до того сприятливі обставини. Необхідно вміти відмовитися від життєвих радостей, бо праця на оперній сцені для співачок у головних ролях триває коротко, звичайно приблизно до сорока років. Тож треба поспішати і розумно жити, щоб до того віку зробити так звану кар'єру". Ці слова належать Соломії Крушельницькій. їй же належить найпростіший і найгрунтовніший вислів про творчість: "Там, де кінчається техніка, там починається мистецтво".
Все це вона говорила значно пізніше, коли її життєвий шлях добігав кінця, а тоді, у свій перший приїзд до Італії, зазнавши такої невдачі з голосом, вона змусила себе почати все спочатку.
Самостійно вивчала історію мистецтв та історію музики. Ця велика необхідність для кожного митця знати історію свого фаху поставала перед нею з усією необхідністю і наочністю. Сучасні їй музичні корифеї і музична мода ставали більш зрозумілими, і вона могла вгадувати напрямок їх розвитку. Тоді дуже багато говорилося і писалося про Вагнера. Наскільки віддано його захищали прихильники, настільки затято лаяли вороги, і розібратися в цьому Соломія змогла, коли дізналася, що іще в XVI столітті композитор і співак Пері шукав органічну форму для музичної драми, щось середнє між простою мовою і співом, як він вважав, таким мав бути музичний елемент грецької драми. "Я переконаний,— писав Пері,— що древні греки і римляни, які, на думку багатьох, співали свої трагедії в театрах, користувалися особливим підвищенням голосу. Останнє хоч і перевершувало звичайну мову, але було не значнішим, ніж у мелодії, являючи собою щось середнє між розмовою і співом. Тому я відкинув усе, що мені досі було відомо з співу, і прагнув у музиці до наслідування мови, гідного драматичного вираження. Я звернув увагу на кожну зміну тону і сили голосу, притаманні скаргам, радості і подібним вираженням почуттів".