Крушельницька оселилася в триповерховій віллі на березі Тірренського моря. Вранішнє сонце з'являлося над віллою "Саломея", освітлювало перш за все маленький садочок у внутрішньому дворі, саме туди виходили вікна Соломіїної спальні, потім перекочувалося через дах й заливало фронтон із широким балконом. Звідси Соломія часто дивилася на море. Воно було завжди в русі, не знало спокою. Все змінювалося навколо неї: люди, міста; зазнало змін її серце... лише море було постійно прекрасним.
Чи була вона задоволена своїм подружнім життям? Чи не розчарувалася? Душа Соломії, що завжди закрита для стороннього погляду, тепер наче відгороджується суцільним муром. Зрештою вона добре знала життя і його можливості, щоб мати забагато ілюзій. Усі свідчать про їх нерозлучність. "Крушельницька і Річчіоні були нерозлучною парою і лишилися такими до самої смерті, хоч і не мали дітей". Чого більше в цьому: точності вибору чи цільності її характеру...
Мовчать Соломіїні вуста... і ми вмовкаємо разом із нею.
"Тодішнє Віареджо,— згадує один із тогочасних знайомих Соломії,— райський куточок. Містечко простягнулося уздовж моря широкою смугою охайних і привітних, переважно одноповерхових будиночків, де кожна сім'я мала свій скромний і затишний маленький світ. Смугу перетинали бездоганно рівні лінії вулиць: короткі — поміж морем та гаєм, довгі — поміж рядами осель (тепер серед сучасних осель вони здаються вузькими). Лише де-не-де силуети розкішних готелів порушували точну геометрію садиб. У чистому, широкому просторі панувала від блакитного моря до синіх гір атмосфера радості і краси".
Та не тільки природна краса місцевості надавала Віареджо виключної привабливості. Але й своєрідна атмосфера створювана мешканцями, якийсь дивний аромат чужорід-ності, не схожий на космополітичну задуху Монте-Карло чи Лазурного берега.
Знаменитості заповняли Віареджо, наче хвилі прибою; на пляжі прибували і виїжджали з них, створюючи найди-вовижніші соціальні комбінації; Марконі, двадцять чотири нащадки Барбоне-Парма, серед яких королева Болгарії, майбутня імператриця Зіта, граф Сісто, граф Ксавер, дочка дона Карлоса — претендента на трон Іспанії, донна Франка Флоріо, математик Енрікес, Айседора Дункан, Джіно Рокка, Джоакіно Форцано, Романо Романьєллі, численні дами з Квіріналу...
Соломія одразу ж знайшла своє місце в цьому оточенні. Здавалось, вона народилася і сформувалася для нього або тодішнє Віареджо було створено саме для неї. Висока, вродлива, бездоганно одягнена дама з іще золотавим і густим знаменитим волоссям Валькірії, вона щодня з'являлася на набережній, роблячи свої незмінні ранкові прогулянки, "її зустрічали з ентузіазмом, краще сказати, з гордістю навіть прості і бідні люди — господарки і рибалки, звичні до важкої щоденної праці. Надвечір вона ходила до причалу спостерігати за поверненням рибальських човнів. Червоні, блакитні, жовті паруси майоріли в морському просторі. Якщо з кінця молу повернутися обличчям до берега, погляду відкривалася чудова арка пляжу і зарості піній, над якими височіли, наче купа смарагдів, химерні скелі Апуанських гір". Так описував Віареджо один з італійських сучасників Соломії Крушельницької, якого знала вона ще з дитячих літ. Він залишив спогади про співачку, про ті часи і про мешканців міста. Соломію Крушельницьку він характеризував так: "Пройнята почуттям надзвичайної гідності, вона була вдячною, люб'язною, а в характері її легко вгадувалися риси слов'янської щирості. Вона зразу ж зайняла належне місце у Toppe дель Лаго, і Пуччіні з Елеонорою Дузе були завсідниками Віареджо... Пуччіні об'єднував навколо себе численну групу: Енріко Пеа, віолончеліста Моранді, художника Лоренцо Віані... всіх друзів Соломії та її чоловіка Чезаре Річчіоні. Щоправда, не вона шукала їх товариства, бо відзначалася стриманістю і нелегко зав'язувала нові знайомства, але водночас була сердечною, люб'язною і ставилася до людей з надзвичайною теплотою і розумінням, що в недалекому минулому сприяло правдивому відтворенню нею на сцені життєвих характерів і подій, а тепер спонукало її допомагати іншим в їх прикрощах і невдачах. Чутлива і прониклива за натурою, вона уміла безпомилково вгадувати таємні бажання людей, про які вони не наважувалися говорити.
Одного дня вона поїхала до містечка Лайатіко в провінції Вольтера і зупинилася у відлюдному будинку неподалік лісу. Господині дому — сестри Готті — були фанатичними прихильницями "Валькірії".
Якось, коли Крушельницька пішла на прогулянку в ліс, до них долинув її чарівний голос, що вимовляв, як, мабуть, ніякий інший голос у світі, епічний поклик войовничої амазонки: "Го-йо-го-го!"— квінтесенцію усієї "Тетралогії".
...Природа обдарувала її умінням розкривати з допомогою незвичайної артистичності, сприйнятливості всепро-никливого розуму таємниці характерів найрізноманітніших театральних персонажів, і вони, іноді зовсім не схожі один на одного, з незмінним блиском оживали на оперній сцені.
Та ж сама чутливість і проникливість давала їй змогу добре розуміти почуття бідняків, маленьких, знедолених людей. З ними, справжніми героями життєвих драм, вона, виконавиця вигаданих театральних трагедій, була лагідною і привітною.
— Знаєш,— сказала вона одному безтурботному хлопчиськові,— слід виявляти доброзичливість до слабких та нещасних і завжди допомагати їм. Навіть найменші світу цього потребують ласки і страждають, якщо їх ніхто не кохає.
Соломія досить часто приймала гостей. Ні, маємо на увазі не ті галасливі банкети і численні офіційні прийоми, які вона разом із Чезаре була змушена давати, зважаючи на її становище співачки зі світовим ім'ям. А ті прекрасні елегійні вечори, що вона проводила в товаристві своїх подруг. Слід зауважити, що Соломія мала ще один талант — приваблювати до себе людей, а з жінок робити подруг... При близькому знайомстві все в ній вражало уяву. І спосіб життя: енергійний і романтичний; одежа, припасована, здавалося, не до тіла, а до стану душі. Приймаючи найближчих друзів, вона часом сама готувала їм українські страви.
Ці прекрасні вечори, як правило, закінчувалися піснями. Співала, звичайно, Соломія, і частіше в таких випадках свої, рідні українські пісні. Друзі розуміли її тугу і неспокій.