Парубки зійшлись, дівчата,
З їми й уродлива
Русокосая Снігурка,
Та смутна й журлива.
— Гей, чи чуєте, дівчата,
Час уже почати
Через цей вогонь Купалів
Нам усім плигати!
І стають одна по одній...
Перша вже плигнула,
Далі друга над багаттям
Швидко промайнула.
Третя, п'ята... Вже й Снігурці
Черга наступає.
— Ох, не хочу я, дівчатка,
Сили щось немає,
Щось моє згнітило серце,
Мов на лихо й горе...
Так Снігурка всім дівчатам
Подругам говоре.
Засміялися дівчата:
— Лихо нам з тобою!
Вперше вийшла погуляти,
Та і тут з журбою!
Ну-бо, ну, плигай, сестричко!
І усі дівчата
До вогню Снігурку білу
Почали штовхати.
Одмогтись немає сили...
— Ну, плигай, не бався!
А вогонь вже дужче й дужче
Вгору розгорався...
І вона через багаття
Кинулась щосили;
Пасмо з полум'я гаряче
Її обхопило,
І вона одразу, бідна,
Парою взялася
І угору над землею
Високо звилася —
Тільки бачили, у небі,
Де зоря мигтіла,
Тихо-тихо пролинула
Хмарка чиста й біла
І потопла у безодні
Синій і глибокій...
Так зостались дід та баба
Знову одинокі...
1886