Сніг у Флоренції

Сторінка 9 з 9

Костенко Ліна

Другий монах

Давай сюди, оно густіші віти.
Дограєм хутко. Де твій фоліант?

Перший монах

Але чому розсипані тут квіти?
У нас в саду нема таких троянд.

Другий монах

А й справді, глянь, ще навіть не зів’яла.
І лілія. І пахне. Ну й діла!

Перший монах

Колись ми у Флоренції стояли,
там отака в гербі у них була!

Другий монах

Ти звідки знаєш? Ти бував у битвах?
Ти воював? За кого з королів?

Перший монах

Ні. Я чернець. Я хоронив убитих.
Святий Мартин жаліти всіх велів.

Другий монах

То гарний герб, якщо на ньому квітка.

Перший монах

Вона давно вже скупана в крові.

Другий монах

Але оця, посеред саду, звідки?!
А що ото блищить у кропиві?

Ой, знак лихий,— то дзеркальця уламок.
Чого він тут, між яблунь і між слив?
Закинуть треба. Хто тут був під ранок?
Ні, не дістану, руки пожалив.

Перший монах

Та кинь його! Постав свічу в каплиці.
Який туман піднявся з низини!
Тут, може, ті луарські чарівниці
вночі кисіль варили з бузини.

Другий монах

А де старий? Бувало, сторожує.
Було б не зайво завести і пса.
Наш монастир із кручею межує,
тут можуть бути різні чудеса.

Хтось уночі малину поколошкав.
На риштуваннях сходи поваляв.
Ти бачиш — повиламувані дошки,
хтось уночі тут дошками шпурляв!

Що тут було? Які нічні події?
Чи сили зла вчинили цей погром?
Чи привиди блукали? Чи злодії
проникли в сад ділитися добром?

Перший монах

Та це нічні пригоди Домініка,
робив з чортами місячний пікнік.
Ну, так і є. Диви, шматок туніки!

(Сміється)

Невже котрусь ловив? Ну, брат, ну, Домінік!

Другий монах

Давай заляжем біля того лазу,
підстережем та й схопим за рукав:
ага, попався! Присмиріє зразу.
Щоб нам за шахи більш не дорікав.

Перший монах

А далі що? Покличемо абата?

Другий монах

Ні, лиш злякаєм. Щоки як надму!

Перший монах

Коли ти так заліг підстерегти собрата —
то чи, бува, не заздриш ти йому?

Другий монах

Ну, бог із ним. Хай жде на божу кару.
А ми ще зробим декілька ходів.
Ще поки він перепливе Луару!
То де ж старий, що завжди тут сидів?

Перший монах

В коморці теж, я йшов, його немає.
Розтанув, щез, так наче й не було.
Такий був добрий дід, сидить собі, дрімає.
Нещасний чоловік, самотній був зело.

Другий монах

А ти, а я… Чи він такий тут перший?
Ми всі прийшли, щоб тихо проминуть.

Перший монах

Не дай господь, ні живши так, ні вмерши,
нема кому старого й спом’януть.

Другий монах

А може, він і сам у цьому винний?
У чомусь винні завжди ми самі.
Що є життя? Це — проминання тіней.
Так у святому сказано письмі.

Перший монах

А хтось казав, що бачив його в славі.
Ще говорив там про якісь сади.

Другий монах

То, може, шахи розкладем на лаві,
якщо старий тут більше не сидить?

(І раптом перелякано спинився — за клаптями летючого туману
помітив мармурову Маріеллу, що мов надгробний пам’ятник стоїть)

А це ще що?! Мир-мур-мар-мрова…
Мана… мене… о господи!.. спокут…
Іди сюди, тут жінка мармурова!
Ой, гріх який, і звідки вона тут?!

Перший монах

Ну, я тобі скажу, ти не монах, ти містик.
То жінка, то чорти, то в кропиві те скло.

Другий монах

Ми ж грали в шахи ось на цьому місці.
Але її тут вчора не було!

Перший монах

А й справді, гм, із нами хресна сила.
І наче ж не пили, а стільки страховіть.

Другий монах

Ти ж подивися, тут нема могили.
Чому ж вона навколішках стоїть?

Перший монах

А уяви, яка ж була натура!

Другий монах

Але ж, даруй, ми люди не старі.
Хіба можливо, щоб така скульптура
стояла тут у нас в монастирі?

Перший монах

Вона скорбить. Вона така побожна!
Вона цнотлива з голови до ніг.

Другий монах

Вона прекрасна, і тому не можна.
Франціск Ассізький безвісти б забіг!

Перший монах

Дай надивитись. Припини дебати.
її не можна бачити без сліз.

Другий монах

Ти б не хотів, щоб хто-небудь абату,
що ми її тут бачили, доніс?

(Монахи, ошелешені, виходять)

Пливе туман. З-за старовинних мурів ледь прозирає золотаве сонце.
І з легкістю ковзнувши, наче змій, із бузини виходить безшелесно брат Домінік.
Скрадаючись, проходить мимо статуй,— вони від нього скрушно відвернулись.

Брат Домінік

(склав руки шанобливо)

А головне, що встиг я на молебень.
Лиш другі півні піють з-за ріки.
Такий туман, вже ходиш як у небі.
І яблука знімаєш, як зірки.

Хвалити бога, на душі не хмарно.
Прекрасен світ крізь дірку в бузині.

(Помітив мармурову Маріеллу)

Та що я бачу? Фьєзоланський мармур!
Яка краса відкрилася мені!

(Підходить ближче, вражений, спинився)

О женщино! Мовчу в зачаруванні.
І як же ти змогла сюди пройти?

Далекий голос

(як антична флейта, загубленим у просторі відлунням)

Де ти подівся, Рустичі, Джованні?
Джованфранческо Рустичі, де ти?!.

1983-1985