Смок Беллю

Сторінка 29 з 31

Джек Лондон

— Якось виплутаюсь! — крикнув Малий у вухо товаришеві. — А ти бережи кістки.

Як вони вибрались з цього виру, Смок не міг пригадати. Чийсь кулак поцілив його у щелепу, чийсь дрюк огрів його по плечу. Тепла кров юшила з ноги, куди зубами вчепився собака, рукави парки були подерті на шмаття. Наче уві сні, він допомагав Малому перепрягти собак; один пес здох. Вони відрізали посторонки і в темряві полагодили пошкоджені ремінці.

— Тепер лягай та відпочивай, — звелів Малий.

І собаки знову щодуху помчали у темряву вниз по Моно ДО Юкону. Там, де річечка впадала до великої річки, хтось розіклав багаття, і тут Малий попрощався. При світлі вогню, коли санки знову розігнались, Смокові довелося побачити ще одну незабутню картину. То був Малий; він йшов, похитуючись, провалюючись у глибокий сніг, і жваво давав поради товаришеві; одне око у нього почорніло й заплющилось, руки були побиті й покалічені, з ліктя юшила кров.

V

— Скільки санок попереду? — спитав Смок, зупинивши своїх потомлених собак і скочивши на санки, що вже чекали його на першій зупинці.

— Одинадцять! — гукнув йому вслід погонич.

Ця упряжка мала пройти п'ятнадцять миль і довезти його до гирла Білої річки. Собак було дев'ять, але це була найгірша запряжка. Двадцять п'ять миль між Білою річкою і Шістдесятою Милею, загромаджених торосами, він розбив на два перегони і вибрав для цього дві найдужчі запряжки.

Смок ліг на санки долілиць, міцно тримаючись обома руками. Як тільки собаки стишували хід, він ставав на коліна і підганяв їх, цьвохаючи батогом. Хоч яка квола була ця запряжка, але він ще до Білої річки випередив двох суперників. Та ось і Біла. Тут під час льодоставу крига утворила бар'єр, а тому вода на цілих півмилі нижче замерзла рівно. Ця гладенька поверхня давала спроможність міняти собак на ходу, і тут стояли напоготові свіжі собачі підстави.

Поминувши бар'єр, Смок почав голосно гукати:

— Біллі! Гей, Біллі!

Той почув і відповів. При світлі багатьох вогнищ на кризі Смок побачив санки, що під'їжджали збоку. Свіжі собаки випередили його. Коли санки порівнялися, Смок перескочив, а Біллі швидко од'їхав.

— Де зараз Черевань Олаф? — закричав Смок.

— Веде перед, — відповів Біллі, і Смок знов полетів у темряву.

На кризі, де шлях лежав серед хаосу гостроверхих брил, Смок зіскочив з санок, щоб керувати стерновим собакою, і випередив ще трьох суперників. Тут і там траплялися пригоди; Смок чув, як люди одрізали посторонки із загублими собаками і лагодили упряж.

На найважчому перегоні до Шістдесятої Милі він залишив позаду ще дві запряжки. І наче для того, щоб він міг дізнатися, що трапилось з ними, одна з його власних собак звихнула собі лапу. Інші собаки, роздратовані цим, вп'ялися в неї іклами, і Смокові довелося розганяти їх важким пужалном. В той час, як Смок випрягав покалічену тварину, він почув ззаду собачу гавкотню і знайомий голос. То був фон Шредер. Смок гукнув, щоб не сталося лиха. Барон стримав своїх собак і, налягаючи на жердину, проскочив мимо футів за дванадцять. Було так темно, що Смок чув його гук поруч, але нічого не міг угледіти.

На рівній крижаній поверхні, біля факторії на Шістдесятій Милі, Смок випередив ще двоє санок. Тут всі тільки-но перемінили собак й перші п'ять хвилин їхали поруч: кожен стояв навколішках, махаючи батогом та грізно гукаючи на своїх осатанілих собак. Але Смок добре вивчив цей відрізок шляху і знав, що зараз, за тією маленькою сосною, освітленою вогнищами, дорога знов стане вузькою, і нею зможуть їхати лише одні санки. Висунувшись наперед, він піймав мотуз і підтягнув санки до стернового собаки. Потім схопив його за задні ноги й потяг до себе. Собака, розсердившись, загарчав і хотів учепитися своїми іклами, але решта собак запряжки потягла його за собою. Це, одначе, загальмувало рух, а двоє інших санок ринули в темряву на вузький шлях.

Смок тільки почув, як щось гепнуло й затріщало. Відпустивши стернового собаку, він наліг на жердину і погнав свою запряжку незайманим снігом, де собаки вгрузали по вуха. Це була каторжна праця, але, обігнавши дві запряжки, він виїхав на вторований шлях.

VI

Перегін після Шістдесятої Милі мав усього п'ятнадцять миль, і Смок залишив для нього поганеньку запряжку. Найкращих собак він беріг для двох останніх перегонів. Вони довезуть його до контори інспектора в Доусоні. Сам Сітка Чарлі чекав на нього з своїми вісьмома малемутами. На останні п'ятнадцять миль він приберіг свою власну запряжку, ту саму, що була з ним у пошуках озера Несподіванок.

На цьому перегоні йому не пощастило випередити жодної з трьох запряжок, що йшли попереду. Але й ті погоничі, що наскочили один на одного на Шістдесятій Милі, не наздогнали його. Собаки бігли охоче, досить було гукнути, і вони мчали щодуху. Смок лежав долілиць, міцно тримаючись за передок. Знов і знов виринав він із темряви, потрапляючи до ясного кола вогнищ, біля яких грілись собаки і закутані у хутра люди чекали на своїх втомлених хазяїв. Миля за милею летів він уперед, і тільки скрип санок та гавкіт собак лящав у нього в вухах. Майже автоматично тримався він свого місця, коли санки то хилилися набік, то вдарялися передком або підстрибували на пагорках. Іноді в його свідомості виринало троє облич: усміхнене й мужнє лице Джой, лице Малого, побите, виснажене змаганням по струмку Мано, і непохитне лице Джона Беллю, покарбоване й суворе, ніби викуте з криці. Смокові хотілося співати і кричати, коли він згадував редакцію "Хвилі" і всю оту мороку свого колишнього пустого життя.

Уже сіріло, коли він поміняв потомлених собак на восьмеро свіжих малемутів. Ці собаки були легші і швидші на ногу, ніж важкоступи з Гудзонової затоки; вони бігли невтомно, наче справжні вовки. Сітка Чарлі назвав Смоку всіх його конкурентів, що йшли попереду. Черевань Олаф, за ним Арізона Біл і третій — фон Шредер. Це було троє найкращих гонщиків країни. І справді, коли Смок покидав Доусон, всі люди закладалися на них. Вони мчали наввипередки, щоб здобути мільйон, а принаймні півмільйона було поставлено на заклад, хто з них виграє. Ніхто й не думав ставити на Смока, бо, незважаючи на його усім відомі подвиги, хлопця досі вважали за чечако, якому ще багато треба вчитися.