— Навіть якщо все, що ти кажеш правда, Джейсоне, — сказала Мета, — ти все ж єдина людина, яка може допомогти нам. Яким буде майбутнє?
Раптом зморено Джейсон впав в крісло пілота. Він оглянув коло людей. Вони видавалися щирими. Жоден з них здавалося навіть не зауважив, що він вже не тримав руку на перемикачі насоса. Принаймні на цей мент війна між містом і фермами забулась.
— Я розкажу вам мої висновки, — сказав Джейсон, вовтузячись в кріслі у спробах знайти зручну позицію для його зболілих кісток. — Я багато думав останній день чи два у пошуках відповіди. Найперше, що я зрозумів, це те, що ідеальне і логічне рішення взагалі не спрацює. Боюся, що стара ідилія лева, що лежить поруч з ягням на практиці не спрацює. Все, що з цього вийде просто швидкий обід для лева. В найкращому випадку, тепер, оскільки всі ви знаєте справжні причини ваших клопотів, ви повинні знести обвід і містяни з лісовими людьми мали б спілкуватись з братерською любов'ю. Це виглядало б так само чарівно як і картина лева з ягням. І, безсумнівно, мало б той самий результат. Хтось пам'ятав би які корчувальники насправді брудні, чи якими дурними можуть бути лахмітники, і отримаємо свіжий холодіючий труп. Боротьба поширюватиметься і переможці будуть з'їдені дикими тваринами, що роїтимуться довкола незахищеного обводом міста. Ні, відповідь не така проста.
Слухаючи його пирійці згадали де вони і тривожно роздивились довкола. Охоронці знову підняли свої арбалети, а ув'язнені з похмурим виглядом відступили до стіни.
— Бачите про що я кажу? — запитав Джейсон. — Не минуло багато часу, чи не так? — Зі своїми несвідомими діями всі вони виглядали трохи придуркувато.
— Якщо ми збираємося знайти гідний план на майбутнє, мусимо врахувати інертність. Особливо психологічну інерцію. Те, що на вашу думку теоретично правильне, не стане справжнім у житті. Первісні релігії примітивних світів не містять і паростка наукових фактів, хоча й стверджують, що можуть пояснити все. Однак навіть якщо одного з цих дикунів позбавити всього логічного підґрунтя його переконань, він не перестане вірити. Далі він називає "вірою" свої хибні припущення, бо знає, що вони правильні. І він знає, що вони правильні, тому що він вірить. Це нерозривне коло хибної логіки не можливо розірвати. Насправді ж, це звичайна інертність мислення. Мислення в рамцях "те, що завжди було" "завжди буде". І, не бажання відкинути стереотипи мислення старими категоріями.
— Не сама лиш інертність мислення створює проблеми, є ще й культурологічна інерція. Деякі з вас у цій кімнаті вірять моїм висновкам і хотіли б змінитись. Але чи зміняться всі ваші люди? Ті, що не мислять, керуються звичками, сформовані рефлексами люди, знають те, що є зараз і, для них, так завжди буде. Вони будуть тягарем для всього, що ви заплануєте, всім вашим спробам розвитку, із вашими новими знаннями.
— Тоді все марно — для нашого світу немає надії? — запитав Рез.
* * * * *
— Я такого не казав, — відповів Джейсон. — Я просто маю на увазі, що ваші проблеми не закінчаться перемиканням якогось психологічного перемикача. Я бачу три можливості для майбутнього і вірогідно всі три будуть здійснюватись одночасно.
— По-перше, і найкраще, було б знову об'єднати міських і фермерський пирійців в одну людську спільноту, з якої вони походять. Кожна зі спільнот зараз неповна і має щось необхідне иншій. Тут у місті ви маєте науку і зв'язок з рештою галактики. У вас теж є смертельна війна. Там, в джунглях, ваші двоюрідні брати в мирі живуть із природою, однак їм не вистачає ліків та инших переваг наукового знання, а також якихось культурних зв'язків з рештою людства. Вам обидвом потрібно об'єднатися і отримати зиск від обміну. Водночас вам необхідно забути вашу забобонну ненависть один до одного. Це може бути зроблено тільки за межами міста, подалі від війни. Кожен з вас, хто спроможний повинен добровільно зголоситися щоб поділитися часткою знань. Вам не заподіють шкоди, якщо ви йдете з добрими намірами. І ви дізнаєтеся як жити з цією планетою, а не проти неї. Зрештою ви отримаєте цивілізовані спільноти, що не будуть ні "корчувальниками", ні "лахмітниками". Вони будуть пирійськими.
— Але що з нашим містом тут? — запитав Керк.
— Воно тут і залишиться, і, ймовірно, зовсім не зміниться. На початку вам знадобиться ваш обвід і обороноздатність, щоб вижити поки вас покидають люди. І відтак воно існуватиме, бо залишиться певне число людей яких ви не переконаєте. Вони залишаться і боротимуться, і зрештою вимруть. Можливо ви зможете краще виховати їх дітей. Яким зрештою буде кінець міста, я не маю жодного уявлення.
Вони мовчали обдумуючи майбутнє. На долівці застогнав Скоп, проте не ворухнувся. "Це два шляхи," — сказала Мета. — "Який третій?"
— Третя можливість це мій власний план, — осміхнувся Джейсон. — І сподіваюся, я зможу знайти достатньо людей, щоб пішли зі мною. Я збираюся витратити мої гроші і витратити все це на спорядження найкращого і найсучаснішого міжпланетника зі всім озброєнням і науковим обладнанням, яке зможу дістати. Тоді попрошу пирійських добровольців полетіти зі мною.
— Для чого? — насупилась Мета.
— Не для благодійності, сподіваюся відбити свої інвестиції і примножити їх. Бачите, по кількох останніх місяцях я не можу вернутись до мого старого фаху. Не тільки тому, що у мене зараз стільки грошей, що це буде марною тратою часу, а й, гадаю тому, що це буде безмежно нудно. Одна річ з Пиру, якщо вижити тут, полягає в тому, що тобі не до смаку більше тихі місця. Тож, я б хотів взяти згаданий корабель і заснувати справу відкриття нових світів. Існують тисячі планет, де люди хотіли б оселитися, однак вони занадто суворі й важкі для звичайних поселенців. Можете уявити собі планету, яку пирієць не зміг би освоїти після того тренування, що у вас було тут? І насолоджуватись процесом?
— Хоча передбачається більше ніж просто задоволення. У місті ваше життя було спрямоване на постійну смертельну війну. Тепер ви зіткнулися з вибором між досить мирним майбутнім або лишитися в місті і боротися в непотрібній і дурній війні. Я пропоную третій варіант заняття на якому ви знаєтесь найкраще, який до всього дозволить вам зробити водночас щось конструктивне.