Коли поглянув всі вони пішли – крім Мети. У неї було те ж саме кровожерливе піднесення як і в решти, проте воно зникло, коли вона на нього глянула.
— То що, Мето? — гірко запитав він. — Жодних сумнівів? Ти теж думаєш, що знищення єдиний спосіб скінчити цю війну?
— Я не знаю, — сказала вона. — Я не певна. Вперше в своєму житті у мене більше ніж одна відповідь на питання.
— Вітаю, — сказав він. — Ознака дорослішання.
XXII.
Джейсон стояв осторонь і спостерігав завантаження смертоносного вантажу до корабельного трюму. Пирійці були в доброму гуморі укладаючи гвинтівки, гранати і газові бомби. Коли на борт доправили заплічник з атомною бомбою один з них затягнув похідної пісні, а решта підхопили. Можливо вони були щасливі, однак очікування кривавої різанини сильно гнітило Джейсона. Він почувався якимось зрадником життя. Можливо, знайдене ним життя потрібно було знищити, а може й не потрібно. Без здійснення хоч би найменшої спроби до порозуміння, знищення буде відвертим вбивством.
Керк вийшов з операційної будівлі й всередині корабля чулось гудіння пускових насосів. Вони вирушали з хвилини на хвилину. Джейсон змусив себе поспішно перейняти Керка на півдорозі до корабля.
— Я лечу з вами, Керку. Принаймні це ти мені винен, за те що я їх знайшов.
Керк вагався, не схвалюючи таку думку. "Це бойова місія," — сказав він. — "Немає місця для спостерігачів і додаткової ваги... і вже занадто пізно нас зупиняти, Джейсоне, ти це знаєш."
— Ви пирійці найгірші брехуни у Всесвіті, — сказав Джейсон. — Ми обидва знаємо, що корабель може підняти в десять разів більший вантаж ніж той, що він несе нині. Отже... ти дозволиш мені летіти чи заборониш без всякої на те причини?
— Залазь на борт, — сказав Керк. — Лиш не плутайся під ногами, бо розтопчуть.
Цього разу, оскільки точка призначення була достеменно відома, політ тривав набагато менше. Мета підняла корабель в стратосферу високою балістичною дугою, що закінчувалась на островах. Керк сидів у кріслі другого пілота, Джейсон сидів позад них, звідки міг бачити екрани. Десант з двадцяти п'яти добровольців був в нижньому трюмі зі зброєю напоготові. Всі екрани корабля переведено на фронтальний показ. Вони спостерігали як з'являвся і здіймався зелений острів, тоді він зник прихований полум'ям гальмівних ракет. Старанно маневруючи кораблем, Мета посадила його на плоскім уступі поблизу входу в печеру.
Цього разу Джейсон був готовий до психічного вибуху ненависті, проте як і раніше було боляче. Стрільці сміялись і радісно вбивали всіх тварин острова, що наближались до корабля. Їх вбивали тисячами, а вони перли далі.
— Хіба ви мусите це робити? — запитав Джейсон. — Це вбивство, різанина, отак просто забивати цих звірів.
— Самозахист, — сказав Керк. — Вони на нас нападають і їх вбивають. Що може бути простіше? А тепер стули писок, бо кину тебе до них.
Минуло з півгодини, перш ніж стрільба стихла. Тварини й далі на них напали, однак масові напади, здавалося, скінчились. Керк сказав через внутрішній лінію.
— Штурмова група виходьте і обережно там. Вони знають, що ми тут і спробують за можливості влаштувати нам пекло. Несіть бомбу в цю печеру і перевірте наскільки вона глибока. Ми завжди можемо підірвати їх з повітря, однак з того не буде нічого доброго, якщо вони сховалися у твердій скелі. Тримайте екран відкритим, залиште бомбу і відходьте щойно я скажу. Тепер рухайтесь.
* * * * *
Чоловіки роїлися вниз сходами і утворюючи стрій для відкритого бою. Незабаром їх атакували, проте тварюк знесли, перш ніж вони змогли б підібратися ближче. Небавом чоловік з бомбою дістався печери. У нього на грудях була змонтована камера, тож спостерігачі на кораблі могли бачити поступ штурмового загону.
— Велика печера, — пробурчав Керк. — Заглиблюється і простягається до низу. Цього я й боявся. Скинута бомба просто завалила би вхід. Без жодних гарантій, що щось не змогло б зрештою вибратись звідти. Мусимо переконатись як глибоко простягається печера.
В печері було досить тепло щоб використовувати інфрачервоні фільтри. Кам'яні стіни жорстко відсвічували чорно-білим з перебігом наступу.
— Жодних ознак життя, відтоді як увійшли до печери, — повідомив офіцер. — Обгризені кістки на вході і трохи посліду лиликів. Поки скидається на природну печеру.
Крок за кроком наступ тривав, щораз сповільнюючись. Навіть не чутливі до псі випромінювання пирійці відчували безперервний потік ненависті спрямований на них. У Джейсона, на кораблі, головний біль замість послаблюватись, повільно зростав.
— Стережись! — закричав Керк, з жахом вдивляючись в екран.
Печера від стіни до стіни була заповнена блідими, безокими тваринами. Вони сипались з крихітних бічних проходів і, здавалось, буквально з'являються з-під землі. Їхні передні ряди, розчинилися в полум'ї, проте ще більше продовжували натиск. Спостерігачі на кораблі побачили на екрані як печера хитнулась перевертаючись — оператор впав. Бліді тіла накрили і поховали об'єктив.
— Зімкнути ряди... вогнемети і газ! — закричав в мікрофон Керк.
Після першого нападу вижило менше половини чоловіків. Ті хто не загинув, під прикриттям вогнеметів метнули газові гранати. Їх захищена бойова броня захистила їх коли частина печери заповнилась газом. Хтось викопав з тіл нападників камеру.
— Лишайте там бомбу і відступайте, — наказав Керк. — Ми вже достатньо втратили.
В об'єктиві був инший чоловік. Офіцер був мертвий. "Вибачте, сер," — сказав він, — "однак це те саме що й рухатися вперед поки тримають газові гранати. Ми занадто близько, щоб відступати.
— Це наказ, — кричав Керк, проте людина зникла з екрану і наступ продовжився.
Пальці Джейсона боліли у тому місці де він затис підлокітник. Він відпустив і розім'яв їх. На екрані чорно-біла печера постійно насувалась на них. Так спливала хвиля по хвилі. Щоразу, коли тварини атакували знов, застосовувались ще кілька газових гранат.
— Попереду бачу щось дивне, — стихаючий голос вирвався з динаміка. Вузька печера повільно перейшла в гігантську порожнину, настільки велику, що стеля і протилежні стіни ховалися в далечі.
— Що це? — запитав Керк. — Скеруй прожектор отуди правіше.