— Почекай! — Відчайдушно сказав Джейсон. — Ти не розумієш.
Сокира гойднулась додолу.
— Я прибулець і...
Його обдали дрижаки коли сокира встромилась в дерево поряд з його головою. В останню мить чоловік сіпнув її вбік. Він схопив Джейсона за барки і потягнувч його, поки їх обличчя не торкнувся.
— То правда? — закричав він. — Ти прибулиц? — Він розтулив руку і Джейсон впав перш як зміг відповісти. Дикун перестрибнув його до тьмяної задньої частини хатини.
— То має знати Рез, — сказав він, вовтузячись із чимось на стіні. Засяяло світло.
Все що міг зробити Джейсон це спостерігати. Волосатий, вкритий хутром дикун послуговувався комунікатором. Мозолясті пальці з брудом під нігтями спритно налагодили зв'язок і набрали числа.
XVI.
Це було якесь безглуздя. Джейсон намагався поєднати сучасну машину з варваром і не міг. Кому він дзвонить? Існування одного комунікатора означало, що був принаймні ще один. Рез був людина чи річ?
Зусиллям розуму він позбирав свої думки і зупинив їх. Це було щось нове, чинники яких він не врахував. Він продовжував себе переконувати, що всьому є пояснення, щойно збереш усі факти.
Джейсон заплющив очі, перекриваючи разючі промені сонця, що пробивались крізь крони дерев і переосмислював наявні факти. Вони рівномірно розділились на дві групи: ті, які він бачив сам, і почуті від містян. Він спробував зіставити отой другий клас "фактів" з тим, що він бачив на власні очі. Існувала велика ймовірність, що більшість або й всі з них виявляться хибними.
— Вставай, — голос втрутився у його думки. — Ми йдемо.
Його ноги все ще оніміли і навряд чи придатні для ходьби. Бородатий чоловік відразливо пирхнув і підняв його на ноги, притулив його до зовнішньої стіни. Коли його залишили самого Джейсон вчепився у вузлувату кору колод. Він роздивився довкола, збираючи враження.
Вперше, він був на фермі відтоді як втік з дому. Инший світ з иншою екосистемою, та для нього схожість була досить очевидною. Поле з новим посівом простягнулося вниз схилом перед хатиною. Зоране добрим фермером. Навіть борозни були добре зроблені вздовж схилу. Инша, більша будівля з колод була поруч з цією, ймовірно, хлів.
Позаду почувся звук сопіння і Джейсон швидко повернувся... і завмер. Його рука викликала пістолет, якого не було, а його палець тягнув спусковий гачок, якого не було.
Створіння вийшло з джунґлів і тихенько підкралося ззаду. У нього було шість товстих ніг з кігтистими лапами, що вгризалися в землю. Двометрове тіло було вкрите скуйовдженим хутром жовтого і чорного відтінків, все окрім голови і плечей. Вони були покриті роговими пластинками. Джейсон міг це все бачити бо звір був дуже близько.
Він чекав смерті.
Рот розтулився, жабоподібно розділяючи безволосу голову, виказуючи подвійний ряд щербатих зубів.
— Сюди, Фідо, — сказав бородатий чоловік, підійшовши до Джейсона ззаду, водночас клацаючи пальцями. Істота стрибнула вперед, потираючись об приголомшеного Джейсона і потерлась головою до ноги чоловіка. — Хороший песик, — сказав чоловік, чіхраючи пальцями під краєм панцира, де той приєднувався до плоті.
Бородатий чоловік приніс двоє в'ючних тварин з хліву осідланих і загнузданих. Джейсон ледь помітив подробиці гладкої шкіри і довгих ніг, коли вже колихався на одному з них. Його ноги швидко прив'язали до стремен. Коли вони рушили черепоголовий звір подався за ними.
— Хороший песик! — сказав Джейсон і засміявся без жодної причини. Бородатий чоловік повернувся і сердито подивився на нього, поки він не заспокоївся.
* * * * *
Заки вони увійшли до джунґлів стемніло. Було неможливо щось побачити під густим листям, до того ж вони не використовували світла. Тварини, здавалося, знали дорогу. Було чутно дряпання і пронизливі вигуки з джунґлів довкола, та це не надто турбувало Джейсона. Можливо спокійна манера подорожування иншого чоловіка заспокоювала його. Чи присутність "собаки", яку він швидше відчував, ніж бачив. Поїздка була довгою, проте не надто незручною.
Розмірена хода тварин і його втома здолала Джейсона і він задрімав уривчастим сном, прокидаючись кожного разу коли падав вперед. Зрештою, він заснув сидячи в сідлі. Так минули години аж він розплющив очі і побачив попереду квадрат світла. Поїздка скінчилася.
Його ноги заклякли і вкрились синцями від сідла. Коли його ноги відв'язали спуститись коштувало зусиль і він мало не впав. Двері відчинилися і Джейсон увійшов. Його очам знадобилося кілька секунд, щоб звикнути до світла, поки він зміг роздивитись постать людини у ліжку навпроти нього.
— Йди но сюди й сідай. — Голос був гучний і сильний, звиклий командувати. Тіло було скалічене. Ковдра вкрила його до пояса, вище шкіра була хворобливо білою, з поцяцькована червоними вузлами і висіла на кістках. Видавалося від людини, не залишилося нічого, крім шкіри й кісток.
— Не дуже приємно, — сказав чоловік з ліжка, — проте я звик до цього. — Його тон різко змінився. — Накса сказав, що ти прибулець. Це правда?
Джейсон ствердно кивнув і його відповідь пробудила нове життя в цьому живому скелеті. Голова піднялась з подушки і почервонілими очима він втупився в очі Джейсона з безнадійною напругою.
— Мене звуть Рез і я... корчувальник. Ти мені допоможеш?
Джейсон здивувався напрузі Резового питання, зовсім не пропорційній з простим значенням слів. Тим не менш, він не бачив причини, щоб відповісти щось окрім першої ліпшої відповіді, що спала на думку.
— Звичайно, я тобі допоможу, чим зможу. Якщо це не зашкодить комусь иншому. Чого ти хочеш?
Голова хворої людини знов безвольно втомлено впала, поки говорив Джейсон. Проте вогонь все ще горів в очах.
— Будь певен... Я не хочу нікому нашкодити, — сказав Рез. — Зовсім навпаки. Як бачиш, я страждаю від хвороби, яку нашими методами не вилікувати. Впродовж кількох днів я помру. Я бачив... міські люди... користуються пристроєм, вони притискають його до рани чи укусу тварини. У тебе є такий пристрій?
— Скидається на опис аптечки. — Джейсон торкнувся кнопки на поясі і йому до рук випала аптечка. — У мене є моя. Вона аналізує і обробляє більшість...
— Ти б використав її на мені? — Рез раптово перебив його, терміновим голосом.