Але цього нема. Чернишов тепер його товариш. В нього навіть якась ніжність до Костя є. Що за "всепрощеніє"?
Перед Горобенком знову випливло це магічне слово: партія. І чи не вперше він свідомо й конкретно почув себе членом її величезного, незвичайного колективу...
Горобенко все ж таки зарано прийшов на курси. Коридорами вже ходили парами, трійками й поодинці Молоді вчительки, обережно й принишкло снували нужденні фігури старих, колись статечних педагогів, але від цього не було в приміщенні шуму. Ці вчителі, що протягом довгих літ — хто вперто, а хто неврастенічне — боролись у класі з природним дитячим сміхом, криками й гамором, самі не вміли вже шуміти, вони тільки шаруділи. І Горобенкові було чудно проходити через цей тихий, мов скутий, натовп.
Цей коридор знав інші часи. Це ж будинок педтехнікуму,
будинок колишньої його гімназії.
За якоюсь невідомою традицією лектори вчительських курсів і тепер перед початком лекції сходяться в учительській. Це переважно — старі гімназіяльні вчителі. Ось сидить пошарпаний трохи колишній лев міських панночок — учитель географії, красень Борисенко, Кость кілька разів колись дістав від нього "пару". Вчитель історії "Макарон", що питав був гімназистів, "скелько лет продолжалась тридцатилетняя война", "Гусак" — Приходько, педель з російської мови. Всі вони, як нужденні музейні пам'ятки якоїсь забутої епохи, залишились в учительській.
Ханов, як голова курсів, чемно ступив Горобенкові назустріч і, потираючи перед ручканням кулаки, повідомив:
— Ваша лекція, Костянтине Петровичу, — за десять хвилин, але тим часом у нас невеличка, так би мовити, сімейна нарада.
Ханов — колишній директор з іншої гімназії. Горобенко його не знає. Ханов запобігливо ставиться до Горобенка — він комуніст, так би мовити, цап у овечій кошарі. Але з ним треба якось ладнати. Власне, його треба притягнути на свій бік. Це може бути навіть корисно: чому, скажімо, вчителям не видають білого борошна, а в продкомі службовці одержали аж по два пуди!..
Ханов посмикав свою зеленувату, цвілу борідку й поправив окуляри в золотій оправі.
— ...Тут, бачите, як пайку, ми одержали чотири аршини мануфактури... Що з ними робити — на всіх не поділиш?..
— Розіграти в лотерею, — сердито буркнув з кутка Гусак. Цибатий Макарон засунув за борт заляпаної борщем і воском куртки жилаву суху долоню й скептично спитав:
— А что за мануфактура — гадость, наверное?.. Костеві вчителі не ховались перед ним. Вони за старою звичкою почували свою перевагу над молодим лектором української мови, над цим колишнім їхнім учнем.
Борисенко розвалився в кріслі й казав Макаронові далі:
— Так вы представьте себе, Никанор Иванович, дает мне секретарь наробраза анкету: "Заполните". Великолепно! Читаю: в какой партии состоите? Я отвечаю: извините, я зто место пропущу... Не понимаю их. При чем тут тпартия? Ну, что за глупые вопросы! Да я считаю себя выше всяких партии!
Ханов сторожко скоса, понад окулярами глянув на Горобенка. Борисенко піймав цей погляд і безтурботно усміхнувся Ханову гарними сірими очима. Ханов заклопотано заходився коло паперів, а Борисенко обурювався далі:
— Удивительные предрассудки!.. "Хами! Інтелігентні хами!" — вирвалось усередині в Горобенка, але він промовчав, тільки злегка почервонів. З-за шафи озвався ще якийсь лектор:
— Поляки, говорят, Киев уже взяли... Макарон, не звертаючи на Горобенка жодної уваги, немов його й не було в кімнаті, єхидно промимрив:
— "Товариш" Буденный на виручку спешит. Он пока-жет! Борисенко спробував сказати дотепа:
— Что-то наш Буденный уж слишком будничный. Дотеп вийшов досить незграбний, і засміявся тільки сам Борисенко, а решта осміхнулись.
Але Горобенкові було цього досить. Це недбайливе ігнорування його присутності, їхнє байдуже ставлення до того, що тут сидить комуніст, — дратувало його вкрай. О, ці педелі знають міру його предмету! Лекції української мови на вчительських курсах для них така ж сміховина, як і оті чотири аршини мануфактури на сім душ, і нові освітні заходи влади, і сама влада, і ввесь цей час...
І відкіля ця певність у них, що він покриватиме їхнє сичання, мовчатиме в партії? Відкіля?.. От піду і скажу про все!
Вони чи з чемності своєї, чи з жалю ще тільки не глузують з нього, саморобленого професора... Ще б чого бракувало, сто чортів!..
Костеві кортіло гримнути на них, вилаятись найбруднішою лайкою.
Він з викликом подивився в холодні Макаронові очі й побіжно помітив, що Макарон у тій самій куртці, що колись був ходив у гімназії.
Щось загнуздало Горобенків гнів і роздратування. Він підійшов до Ханова й холодно сказав:
— Лекції моєї сьогодні не буде. Я пригадав, що в мене зараз невідкладні партійні справи.
— Прошу, прошу, — Ханов запобігливо підвівся й поспішив всунути Горобенкові в долоню свою руку на прощання.
— Прошу, прошу, Костянтине Петровичу... А на коли призначити далі?
— Повідомлю.
Педагоги замовкли й непорозуміло дивились на Горобенка. "Партійні справи" неприємно залоскотали їм вуха і навіть засмутили їх. В учительській стало раптом надто тихо, і поспішні Горобенкові кроки залунали вороже і якось занадто по-чужому.
Один тільки Макарон спокійно попросив у Ханова дати йому все ж таки подивитись на одержану мануфактуру.
Х
Кость піймав Радченка, коли той вискочив із соцвиху й летів оглядати будинок старого театру для реорганізації мистецької справи в місті.
Радченкові не хотілось зупинятись, він на ходу привітався очима й легким помахом долоні, але Горобенко офіційно і навіть гостро сказав:
— Почекайте бігти, товаришу. Я зараз із курсів. Там — суцільна прихована контрреволюція. Особливо цей Борисенко... Туди конче треба політкома.
— Ах, сволочі!.. Що ж вони там казали?
Горобенко уривчасто вилупив на нього водяві очі й кілька разів гидко вилаявся.
— Чудесно. Я приборкаю це барахло!.. — кинув він наостаннє і помчав уздовж улиці, розмахуючи вільною від портфеля рукою.
Горобенко з хвилину подивився йому вслід, потім глянув байдуже на високу дзвіницю, що встала недоречно перед очима і раптом почув у собі порожнечу.
Те, що одлягло від серця після розмови з Радченком, потягнуло за собою й решту думок. Ці думки переплутались і, як дрантя, звисали долу. Залишилась якась гуща невдоволення й досади.