Тим часом Говорухін вів своєї:
— Істинно так, Савелію Гудзоновичу, все треба здолати. Та поки що Гайовий обов'язки стернового виконувати не зможе. — Звертаючись до капітана, він додав: — "Гідролог" свій рейс, як ви сказали, закінчив, нам же ще півтора місяця бовтатися в океані. То чи не краще пересадити Васька на те судно? Нехай пливе додому.
— Над вашою пропозицією, ескулапе, подумаємо.
— Враховуючи поточний момент, прерогатива за вами, але…
— Досить, Савелію Гудзоновичу, — перебив Толстикова капітан. — Лікар діло говорить: Гайовий для праці поки що не здатний.
Значить, баласт! Ну, та ви знаєте, що це таке — ні для чого не потрібний вантаж, хіба що для остійності й зниження центру ваги судна.
"Баласт буває рідкий і твердий, і заповнюють ним подвійне дно або танки, — пригадалося дошкульне. — А який баласт я — рідкий чи твердий?" — запитав подумки.
Я ще ніколи не потрапляв на обочину життя і звик, як то кажуть, звучати, мов струна.
— Не спи, синку, — ласкаво радила мати.
У прямому й переносному розумінні того слова я й так не спав. Ще в дитинстві, пам'ятаю, день мені здавався коротким, і, щоб впоратися по господарству — на городі та біля корови, завжди прихоплював вечірні години. А вранці, як тільки благословлялося на світ, був уже на ногах.
Заснути, коли сміється сонце, виспівують птахи і трудиться мати — чи гоже це здорованю?
Ну, а тоді, коли подорослішав і почав працювати — спочатку в друкарні, згодом на морі,— хіба я гаяв час! Про це вам можуть сказати ті, хто мене знає… Я жадібний до життя, поспішаю все встигнути, зробити якомога більше.
І ось трапилася халепа — волею обставин змушений бути неробою.
Моя молода душа відповіла гнівом. Завжди витриманий і чемний, я став дратівливий.
— Ти, Антоне, щось понижчав, присадкуватим зробився, як Кнопка, — навіщось заявив я матросу Сергію Тупиченку.
Той, не зрозумівши образливого натяку, лише знизав плечима.
— Яким був, таким і лишився, — розважливо мовив.
— Що за борщ сьогодні — гидота! — кинув я ложку, не довечерявши.
Кок Андрухович-Брюховецький не бевзь Тупиченко. Він пащекуватий, язик, мов бритва.
— Борщ йому не подобається? — зупинився як укопаний, узявши руки в боки. — Ти ба, воно звикло до пундиків на дикунському острові. Немарно Савелій Гудзонович твердить: буржуазні харчі — всі оті банани, ананаси, копра — до добра не приведуть. Контра! — додав, вдаривши кулаком об стіл.
— Годі вам, хлопці, сваритися! Ви ж так довго не бачили один одного — краще обніміться, — запропонував Кнопка.
— Поцілуй його сам, миротворець! — гримнув Брюховецький, ображений і на мене й на матроса Бесараба-Кнопку.
На другий день увечері нас усіх зібрали на палубу. Прибули представники з "Гідролога" — моряки, науковці — на чолі з Генріхом Уткіним, заступником начальника експедиції, нашого шановного Івана Васильовича Циби.
— Всі зібралися? — запитав Іван Васильович капітана.
— Так, — відповів той.
— Тоді почнемо. Загальні збори Тихоокеанської експедиції вважаю відкритими. Слово кандидату біологічних наук Генріху Левковичу Уткіну, — і професор запросив гостя до столу.
А й справді — я знову переконався, — у прізвищі, яке ми носимо, є певна визначеність.
Генріх Уткін, натоптаний, круглобокий чоловік, перевальцем підійшов до столу. На видовженому обличчі в нього стирчав сплюснутий, схожий на качиний, ніс. Невеликі й чорні, мов намистинки, очі дивилися зірко й прискіпливо.
Коли Генріх Левкович, прокашлявшись, заговорив, здалося — закрякав селезень. Підбираючи потрібні слова, він навіть голову нахиляв так, як те робить качур, вихоплюючи з води рибу.
— Уткін… качур… селезень — самець качки, — пробурмотів у мене над вухом Степан.
— Тихше, ти — середовище для пернатої дичини, — зацитькав на Очеретного кок, всідаючись поруч.
Учений узяв зі столу пляшку, перехильцем ковтнув води й почав.
Він розповідав про те, що зробили дослідники "Гідролога" звідтоді, як дороги з "Вихором" розійшлися і судно попрямувало на захід, до архіпелагу Бісмарка та островів Палау.
— Ви знаєте, шановні колеги, — хить-хить головою, почав Уткін, — одним із наших завдань було вивчення хімічного складу морської води, її радіоактивності та кальцій-стронцієвих відношень у природі. Роботи велися в рамках програми Міжнародного геофізичного року. Так би мовити, цілком узаконене — в ім'я прогресу й вселюдської спільності, а не для інтересів лише нашої країни. Більше того, ініціатором їх проведення була Міжнародна рада наукових спілок при Юнеско.[24]
Я наголошую на цьому не просто так. І ви згодом зрозумієте чому. А зараз хотів би зупинитися ось на чому. Тихий океан, як і моря та океани взагалі,— не чиєсь приватне озеро й вотчина. Він наше спільне багатство, розгадка його таємниць — для блага всіх людей. Так принаймні повинно вестися між цивілізованими народами.
Насправді — що ми бачимо? — Генріх Левкович дістав із папки якісь папери. — А ось що, — мовив, гортаючи їх. — Після другої світової війни Сполучені Штати розгорнули в Тихому океані широке коло робіт нібито виключно й інтересах науки — навігації, метеорології, гідрографії — та практично-господарських задач, зокрема для розвитку рибальства.
Такі наміри можна було б лише вітати, якби за ними самими спочатку не крилося інше. А воно таки крилося, та ще й як! У ту, з дозволу сказати, дослідницьку роботу включився військово-промисловий комплекс США, корпорації й фірми, зокрема "Дженерал електрик", "Локхід" та іже з ними. Підтримав "наукові" пошуки Пентагон, щедру фінансову допомогу подав сам федеральний уряд. Мета ж "вивчення" була єдина — перетворити океан з мирного й тихого в кузню смерті.
Частково їм це вдалося зробити — ті ж таки американські атомні полігони на островах Різдва, Еніветок, Бікіні, на інших віддалених архіпелагах.
Як я вже сказав, — вів далі Уткін, — у завдання нашої експедиції входило з'ясувати ступінь забрудненості океану радіоактивними речовинами внаслідок випробування термоядерної зброї, незалежно від того, коли ті випробування відбулися.
Доведено: після вибуху атомної та нейтронної бомби від двадцяти до вісімдесяти відсотків радіоактивних продуктів безпосередньо осідає в районі полігонів. А решта? Решта смертоносного пилу розпорошується по всьому океану, і не лише по Тихому, де зосереджені американські випробувальні центри, а й по Світовому океану взагалі.