Але день, що почався так полум'яно й святково, весь був дивно піднесений, весь був міфом. Звідки брався, звідки походив той подмух, що раптом так лагідно й значуще, мов шепіт з небес, торкався скронь і вух? Білі хмари-баранці густо купчились на небі, мов олімпійські отари на пасовиську. Вітер подужчав, і Посейдонові коні помчали, стаючи дибки і вгризаючись у вудила; а може, то були бики синьочубого бога, що мчали один на одного, ревучи й наставивши роги? Серед уламків скель на березі, віддалік від пляжу, хвилі підстрибували й гралися, мов кози. Священно перетворений світ, сповнений ідилічного життя, обіймав зачарованого, і серцю його снилися чудесні казки. Багато разів, коли за Венецією заходило сонце, він сидів на лавці в парку, щоб дивитись на Тадзя, який, у білому костюмчику з барвистим паском, грав у м'яча на утрамбованому майданчику, і йому здавалося, що то Гіацинт, який має померти, бо його люблять двоє богів. Атож, він навіть мучився разом із Зефіром, що так заздрив своєму суперникові, який забув про оракул, лук і кіфару, аби тільки бавитися з прекрасним юнаком; він бачив диск, який жорстока ревність спрямувала в прекрасну голову, підхоплював, і сам пополотнівши, поникле тіло, і на квітці, що виросла за найдорожчої крові, був викарбуваний його безмежний жаль...
Немає стосунків чудніших і дражливіших, як стосунки людей, знайомих тільки з вигляду, — вони щодня, навіть щогодини зустрічаються, спостерігають одне одного, вимоги доброзвичайності чи власна примха змушують їх удавати з себе холодно-байдужих, мовчки, не вітаючись, поминати одне одного, їх пов'язує неспокійна, напружена до краю цікавість, істерія незаспокоєної, неприродно пригнічуваної потреби взаємопізнання, спілкування, а особливо якась напружена увага. Бо людина любить і шанує іншу людину доти, доки не може скласти про неї свою думку, і пристрасть — наслідок недостатнього знання.
Якісь стосунки, якесь знайомство мимоволі мали зав'язатися між Ашенбахом і юним Тадзьом, і старший з тремкою радістю помітив, що його зацікавлення й увага не лишаються зовсім без відповіді. Що, наприклад, спонукало хлопця ніколи вже не приходити вранці на пляж дощаною стежкою за кабінами, а тільки йти піском перед ними, повз Ашенбаха, часом без жодної потреби, мало не зачіпаючи його столика і його стільця? Чи то так діяло притягання, гіпноз сильнішого почуття на м'який, бездумний об'єкт? Ашенбах щодня очікував появи Тадзя й інколи прикидався, що заглиблений у свою працю і не бачить його. Але часом підводив очі, і їхні погляди зустрічалися. Обидва вони тієї миті були поважні, майже суворі. Розумне, сповнене гідності обличчя старшого нічим не зраджувало свого внутрішнього хвилювання; але в очах Тадзя була цікавість, задумливе питання; він уповільнював ходу, опускав очі додолу, потім мило підіймав їх знов і коли вже поминав кабіну, щось у його поставі свідчило про те, що тільки виховання не дозволяє йому озирнутися.
Та одного дня сталось інакше. Поляки зі своєю гувернанткою не з'явилися на обід до їдальні — і стривожений Ашенбах, звичайно, помітив це. Вставши з-за столу, він, занепокоєний їхньою відсутністю, так як був, у вечірньому костюмі і в брилі, почав походжати перед терасою готелю. I враз у світлі дугових ліхтарів перед цим з'явилися схожі на черниць сестри з гувернанткою, а кроків за чотири позад них Тадзьо. Видно, вони з якихось причин обідали в місті і тепер верталися від пристані. На воді ввечері холоднішало, і на хлопцеві був синій матроський бушлат із золотими ґудзиками і, відповідно, матроський кашкет. Шкіра його не засмагла від сонця й морського повітря, а була такого ж самого мармурового кольору, біло-жовтава, як і спочатку; проте сьогодні він здавався блідішим, ніж звичайно, чи то від холоду, чи від мертвотного, ніби місячного, світла ліхтарів. Його рівні брови вимальовувалися ще чіткіше, очі здавалися глибшими й темнішими. Він був невимовно гарний, і Ашенбах знов болісно відчув, що слово може тільки оспівати чуттєву красу, але нездатне відтворити її.
Він не був підготований до зустрічі з дорогою його серцю істотою і не мав часу надати своєму обличчю виразу спокійної гідності. На ньому проступили радість, подив і захват, їхні погляди зустрілися, — і тієї ж миті Тадзьо усміхнувся Ашенбахові: уста його поволі розтулилися, і на них заграла промовиста, довірлива, мила, відверта усмішка. То була усмішка Нарциса, що схилився над водою, глибока, чарівна, знадлива усмішка, з якою той простягав руки до відображення своєї власної вроди, — трохи гірка усмішка, бо його прагнення ніколи не здійсниться, ніколи він не поцілує в чудесні губи свою тінь, кокетлива, допитлива, ледь болісна, зачарована й чарівлива.
Той, кому вона була призначена, поніс її з собою як фатальний дарунок. Ашенбах був такий приголомшений, що мусив чимдуж тікати з освітленого подвір'я перед терасою в темний парк за готелем. Дивні слова, обурені, докірливі й ніжні, зривалися з його уст: "Ти не повинен так усміхатися! Чуєш, нікому не можна так усміхатися!" Він кинувся в нестямі на лавку й почав хапливо вдихати нічні пахощі квіток. Його морозило. Відхилившись назад, безсило звісивши руки, він шепотів споконвічну формулу пристрасті, — неможливу тут, абсурдну, порочну, сміховинну і все ж таки священну, гідну пошани, незважаючи ні на що: "Я люблю тебе!"
Четвертого тижня свого перебування на Лідо Густав фон Ашенбах помітив у навколишньому світі якісь зміни. По-перше, йому здалося, що кількість пожильців у готелі не збільшується, а зменшується, хоч починався найкращий сезон, а особливо, що німецька мова навколо нього глухне й замовкає, і за столом, а також на пляжі до його вуха вже долинають тільки чужі слова. По-друге, він одного дня в розмові з перукарем, до якого тепер часто навідувався, вловив слово, що вразило його. Той згадав про якусь німецьку родину, що не встигла приїхати сюди, як знов поїхала, і улесливо додав:
— Ви, добродію, лишаєтесь, вас це лихо не лякає.
Ашенбах глянув на нього.
— Лихо? — перепитав він.
Балакучий перукар замовк, заметушився і вдав, що не почув запитання. А коли Ашенбах почав напосідатися на нього, заявив, що нічого не знає, і збентежено спробував заговорити клієнта, відвернути його увагу на інше.