Сліпці

Сторінка 2 з 7

Бажан Микола

Всі води країни,
всі тіні віків
Ховає в безодню неситу
Око роззявлене сліпаків,
Всевбирущий колодязь світу . ..
Дві краплі страшної тієї води —
Прикраса сліпецтва двоїста,
Ознака,
і велич,
і карб сліпоти,
Тяжкий талісман бандуриста.
Вмуруй же, жахнувшись,
між лобних кісток
Дві грудки заклятого змроку,
Щоб тік,
щоб спливав
аж до мозку із скла
Смертельний його холодок!
Не князівської пишної прагни тропи,
Вищий над князі підніжок!
Гидуй пишнотою', й достойно ступи
На сліпецький достойний обніжок.
На людських дорогах і тропах сиди,
Прийнявши посвяченість чорну.
І кобзу прохожим під ноги клади,
Як голову мудру й покорну.
Проходь же крізь села,
поля
і сади
В всевидящій сліпості й тиші.
Незрячий водію,
вдивляйсь і веди
Юрби, за тебе сліпіші !. .
— Я чую вас, юрби сліпі й навісні,
Я чую вас,
герці і учти!
Пісні,
о, стороті прокляті пісні!
Вас мучу я,
й ви мене мучте!

— Хтось мучить тебе,
а ти мучиш всіх нас ...
— Тягти теревені ці доки ? !..
— Чекатимеш знову, як згавиш цей час
— Три місяці і три роки...

Над кодлом замовклим висить тишина —
Дзвону чоло без'язике,
Перекинута вінцями вниз глибина,
Велике,
нестерпно велике
Піднесення звуків, і рухів, і душ...
Так бий же в бездонного дзвона,
Дзвонарю поглухлий!
Хитаючи, зруш
Тишини громової колону !..
Бий же, дзвонарю,
бий же наодлі
Не в дзвони,
а в морди й серця!
В замовклім, засмердженім кодлі
Роззявилась тиша —
рот мерця.
Рот —
зашкалубина хмура,
Сурма товста живота,

ЗО

Волога й липуча рура,
Що блює, ремига і ковта.
Волоцюгам сліпим, крім рота,
Нічого не треба.
І от
Розкривсь, як діра ешафота,
Двадцять один рот:
— Віками ішли ми
Дорогами злими,
Землями злими, роками злоби.
Мов на катівні, на площі й майдани,
Як голови, клали сакви і торбани,
Мов бунчуки, простеляли чуби.
В баюрі, у куряві, в тузі і джі,
Карка зломивши, мовчки лежи
І в землю, як в жертву, вгризайся!

Землю і руки свої гризучи,
На всіх перехрестях лежать стогначі,
Лірники — жальники й здрайці!8а
Здобич розпачлива — пил й пироги,
Зелені сирітські нужденні шаги
І вдовині чорні окрайці!
На всіх перехрестях сліпа голова,
Як пастку смертельну, своє розкрива
Піднебіння страшне трупоїдства.
Склепіння облудних жалів і скорбот,
Огидою й порохом напханий рот,
Зморхлий капшук безстидства.

Капшука не зашморгуй —
всихає нехай!
8а Здрайця — ворохобник, грабіжник, лиха, людина.

Хай!
Дай, Боже, дай
За ганьбу,
За злобу
Твоєму рабу,
Щоб смиренні були і мудрі.
Во ім'я Отця
Трішки м'ясця,
Трішки винця,
Й кожному — хоч по лахудрі ! . . .
Споїли,
крехтіли,
гарчали,
ревли,
Смерділи,
змокрілі та голі.
На/; черевом мокрим бундючно трясли
Бородою на в'ялому волі.
І воло трусилось,
спадаючи з ший
Схвильованими обручами.
І сказав Перебендя:
— Брате мій!
Ти побратався із нами!
Слухай, кобзарю,
жахайсь і мовчи,
І тайни почуєш многі:
На всіх перехрестях лежать лірачі,
А зводяться тут лиш на ноги!
То ж1 м'ясо жіноче й волов'яче —
нам!
Голод і пісня —
для бидла!
Нарід наготує своїм співакам

Гори жінок та їдла.
Братія лірницька,
віщий нарід,
По усюдах блукаючи,
швендя,
1 скільки пісень —
стільки МІСТИ й зненавид! —
Так сказав Перебендя.
— Збираючи сльози, серця й п'ятаки,
— Втулища й душі, як жертви,
— Блукають, мов блудні огні, сліпаки,
— Огні невмирущі і мертві. . .
— Вогні ваші гаснуть,
брехливий кобзарю
І трупи кричать по дорогах уже!
Так бити ж по трунах!
Я перший ударю!
Ударю?
Невже не ударю?
Невже ? !..
Я знаю, як страшно —
цей ляпас —
як страшно!
Кричить по дорогах кородливий мрець!
Смердять ваші тризни,
гниють ваші брашна,
Гниє огонь ваших сердець !..
Скиглію, замовкни!
Слухай!
Мовчи:
Великий звитяг ошуканства ....
— Звитяг? — на підлозі, в блювоті, в мочі?
В гарчанні любіння й п'янства?
Музика козацька —
в саквах кавдуна?
Свячений —
в свинячій печені?
Не перший кобзар я, що тут проклина
Музику таку й ці свячені!
— Годі! —
кричить Перебендя.
— Послухай!
Розум пропий, а сумління
лиши
Там,
де шумує сивезна сивуха —
У міддю скутім, дубовім ковші.
М'ясо й сивуха — причастій окраса.
Таїна причастій відома для нас:
Хто служить духу — той просить м'яса,
Багато м'яса,
до схочу м'яс!
Христимся ж розп'ятим жовтим маслаччям
І плоттю свою причащаймо же плоть!
Сором видющим лишає Господь;
Сліпі, — отже й сраму не бачим!
— Що ж бачите,
люті й сліпі водії?
Що в піснях зберігаєте
й в серці?
Несуть животи, наче кобзи свої,
Розбещені страстотерпці !..
Хоч людськеє слово почути!
Не чуть !..

— Жерти давай Перебенді ! . .
— Добре тим жерти, у кого, мабуть,
— Кендюх —
за серце,
й за кендюх
Серце,
де істина, розум і суть ,..
— Несуть, вже несуть
Манашки нам кашки
І борщику в горщику...
Доброго, Боже, пошли борщу!
Грудей у кошулі,
Сала й цибулі
*2 Кадний — закопчений, прокопчений.
На серце тще й на душу тщу!
І на полумисках, в макітрах, на тарелях,
Де опухами жир позастигав,
Несуть, в руках тримаючи дебелих,
Врочисті кучугури страв.
Воно розпарилось, розбухло і розквітло
І пишні випари, як стяги простеля
Оце гливке й волокнувате їдло,
Тяжке, немов земля, і владне, як земля.
Пливуть на плеса нерухомі столу
У пахноті плавкій, як в голубій імлі,
Ковбаси згорнуті, немов кадні12 кодо ли,
І часником напахчені драглі,
Міцні шари просоленого сала,
Сметани холодок у глечиках дзвінких,
Шльопки вареників, що плямами на них
Прозоро-жовте масло поспливало,
Засмоктане в трясовину підлив
Качаче гузео, гуся гола шийка,