Слідопит

Сторінка 95 з 158

Джеймс Фенімор Купер

Онтаріо дечим нагадує гарячкову людину — воно швидко розбурхується і так само швидко заспокоюється. От і тепер озеро вже зовсім угамувалося, і хоча вздовж берега, скільки око • сягало, ще пінився прибій, це була вже тільки вузенька блискотлива стьожка, що з'являлася й танула, як тануть кола від кинутого в воду каменя. Якірні канати "Вітрогона" ледь виднілися над водою, і Джаспер^ уже нап'яв вітрила, готовий продовжувати рейс, як тільки повіє з берега довгожданий вітер.

Сонце вже сіло, коли затріпотів грот, і ніс "Вітрогона" почав краяти воду. Повівав легенький південний вітрець, судно тримало курс уздовж південного, берега, маючи намір за першої ж нагоди повернути знову на схід. Ніч видалася тиха, і пасажири спали глибоким і спокійним сном.

Кеп знову почав був баламутити з приводу того, кому належить командувати судном, але, зрештою, все мирно владналося на догоду обом суперникам. Оскільки недовіра до Джаспера ще далеко не розвіялася, Кеп вів і далі нагляд за юним капітаном, якому дозволялося маневрувати кораблем тільки під контролем і за згодою старшого моряка. Джаспер погодився терпіти ці Кепові втручання лише заради того, щоб не піддавати Мейбл небезпеці, бо він добре знав, що зараз, коли буря вщухла, "Моикальм" обов'язково вернеться шукати "Вітрогона". В, Джаспера вистачило, проте, обачності ні з ким не ділитися цими своїми побоюваннями: адже не раз уже траплялося, що заходи, які, на його думку, краще всього було вжити, щоб утекти від ворога, найчастіше викликали тільки ще більше недовіри й підозри до нього з боку тих, хто міг розладнати його плани. Іншими словами, Джаспер передбачав, що командир "Монкальма", молодий і галантний французький офіцер, щойно дозволить йому вітер, зніметься з якоря біля свого ніагарського форту і відразу ж вийде в озеро пересвідчитися, що сталося з "Вітрогоном", а потім почне нишпорити посеред озера, тримаючи з кожного борту в полі зору широкі простори до південного, та північного берегів. Тим-то Джаспер зі свого боку вважав за доцільне триматися неподалік від того чи іншого берега, адже таким чином не тільки легше уникнути прямої зустрічі з ворожим кораблем, але й, маскуючись під тло берега, непомітніше провести тендера з1'гіллям нап'ятих вітрил на дереві рангоута. Джаспер вибрав південний берег тому, що вій був підвітряний, а також і тому, що, як гадав молодий капітан, ворог менш за все чекатиме цього, хоча тендерові й доведеться пливти повз французькі поселення та міста, під самісіньким носом у його наймогутніших на цьому континенті фортів.

На щастя, Кеп нічого не здогадувався про ці плани, а сержант був такий заклопотаний обміркуванням деталей своєї наступної військової операції, що йому ніколи було докладно займатися справами, далекими від його прямих обов'язків. Отак нишком-тишком, не зустрічаючи будь-якого опору, Джаспер до ранку вже прибрав до своїх рук усю свою колишню владу й порядкував собі, ні з ким не радячись, а всі його підручні радо й не задумуючись виконували кожне його розпорядження.

Ледве стало благословлятися на світ; усі пасажири знову висипали на палубу і, за звичаєм морських мандрівників, допитливим поглядом стали озирати видноколо, де, мірою того, як із темряви ясніше вимальовувалися довколишні предмети, все чіткіше й чіткіше прояснювалася звична панорама. На сході, заході й півночі не було видно нічого, крім води, яка золотом сяяла в промінні сонця, що саме сходило, а на південь тяглися нескінченні зслені ліси, що оперізували в ту добу Онтаріо. Та ось попереду раптом відкрилося якесь широке гирло, а на мисі над гирлом виросли мури чи то будинку, чи то замку, укріпленого з зовнішнього боку бастіонами, блокгаузами та палісадами. Саме в ту мить, коли перед їхніми очима постав цей понурий форт, над ним пропливала хмарина, і всі враз помітили на її тлі білий французький прапор, що тріпотів на довгому флагштоці.

Неприємно вражений цим видивом, Кеп аж скрикнув і кинув швидкий, підозріливий погляд на свого шуряка.-

— Не будь я Чарльз Кеп, якщо це не брудна французька ряднина теліпається на вітрі! — пробурчав він.— А ми так тулимося до цього триклятого берега, ніби повертаємося з далекої подорожі до Індії і нас тут зустрічатимуть дружини з дітьми! Послухай, Джаспере, ти часом не надумав набрати тут повний трюм жаб, що так близько тримаєшся французького берега?

— Я тримаюся так близько берега, сер, бо сподіваюся пройти непомітно для ворожого корабля, який повинен десь тут нишпорити з підвітряного боку.

— Еге ж, еге ж... На словах воно ніби й справді переконливо. Добре, якби так воно було й насправді. Сподіваюся, тут нема якогось спіднього відпливу?

— Ми до цього берега під вітром,— відповів йому, посміхаючись, Джаспер, — але, я гадаю, ви все-таки погодитеся, добродію

Кепе, що там, де є сильний відплив, легко стояти на якорі. Адже саме завдяки тому спідньому відпливові ми й зосталися живі.

— Французька маячня!..— буркнув про себе Кеп, анітрохи не турбуючись тим, що Джаспер може почути його.— Коли вже на те пішло, то давай мені наш справжній, чесний, американський чи англійський відплив, щоб його було видно зверху. А то що мені з вашої підступної течії, яка ховається десь там внизу і якої апі побачити, ані відчути. Якщо вже все виводити па чисту, воду, то треба сказати, що оте наше так зване врятування чи не є всього-на-всього хитро влаштований підступ!

— Що ж, нам з тобою, шуряче Кепе, при^ иаймні трапилася оце чудова нагода розві-' дати цей ворожий форт па Ніагарі, а що це справді їхній пост, я не сумніваюся,— втрутився сержант.— Отож нумо всі пильно роздивлятися, не забуваючи при цьому, що ми перебуваємо віч-на-віч з ворогом.

Та ця сержантова порада була явно зайва, тому що поява заселеного клаптика землі сама по собі вже викликала неабияку цікавість у пасажирів "Вітрогона", загубленого серед величної, дикої природи. Вітер тут потяг сильніше й погнав тендера з добрячою швидкістю, а коли відкрилася річка, Джаспер повернув стерно й підвів "Вітрогона" майже до самісінького гирла ніагарської протоки, чи річки, як її тут називають. Тієї ж миті десь здалеку, ніби з верхів'їв протоки, долинув глухий, далекий і важкий гомін, що гойдався па крилах вітру, ніби гуки якогось велетенського органу, від яких, здавалося, іноді здригалася навіть земля.