— Але ж тутешні матроси якимось чином "уміють знаходити мчсце, яке їм треба.
— Якщо я тебе правильно зрозумів, сержанте, то місце розміщення цього поста чи блокгауза тримається під великим секретом?
— Це так; і вживаються усі запобіжні заходи, щоб ворог, бува, не пронюхав, де він міститься.
— І ти ще сподіваєшся, щоб я, людина, яка вперше в житті на цьому озері, міг тобі відшукати його без карти, точного курсу, без даних про відстань, довготу, широту, без лота і навіть — сто чортів йому в пельку — без сала! Дозволь тебе запитати тоді, чи не гадаєш ти часом, що мореплавець водить кораблі за нюхом, наче Слідопитів хорт?
— Ну а все-таки, шуряче, може, якось можна випитати щось у цього хлопця за стерном? Мені чомусь здається, що він не такий уже невіглас, за якого хоче себе видати.
— Гм! То це скидається на ще одну обставину. Вся справа так наповнюється обставинами, що вже не знаєш, на —яку ступити і де шукати істини. Але чекай, зараз ми побачимо, що все-таки знає цей молодик.
Кеп із сержантом знову підійшли до стернового, і старий моряк наново почав свої випитування.
— Слухай-но, друже, ти часом не знаєш, на якій широті й довготі лежить цей острів?
— На чому ви сказали, сер? • ■
— Повторюю: на якій широті та на якій довготі або хоч одне з двох, абсолютно байдуже що; мені вже просто цікаво, чого навчають матросів на цій сажавці.
— Я не знаю ні першого, пі другого, сер, мені не доводилося чувати про жодну з речей, котрі ви назвали.
— Що?! Невже ти не знаєш, що таке широта?
— Ні, не доводилось чувати, сер,— вагаючись, відповів той,— хоча, як мені здається, це французька назва верхніх озер...
— Ф'ю-ю-у! — аж присвиснув Ken і з хрипом, мов через попсовані міхи органа, випустив повітря з легень.— Божеіі Широта — французька назва верхніх озер? Слухай-но, хлопче, може, ти тоді хоч скажеш, що таке довгота?
— Це, здається, я знаю сер. Довгота... п'ять футів шість дюймів — це, за військовим приписом, зріст солдатів .гвардії його королівської величності.
— От тобі й довгота, сержанте, чув? Просто як пальцем у небо! Ну, а що таке градуси, мінути й секунди, ти, напевне, вже знаєш?
— Так точно, сер. Ці речі ми знаємо не гірше за моряків солоної води. Градуси ■— це ступінь міцності віскі, а мінути й секунди — це короткі й довгі лінії лага 1.
— Прокляття, шуряче Дангеме! Навіть віра, що, як кажуть, здатна гори зрушувати з місць, і та навряд чи допоможе що на— цім озері. Тут, брат, можна тільки розвести руками. Ну, гаразд, хлопче, а чи не скажеш— ти
•Лаг — пристрій для вимірювання швидкості корабля. Складався з дерев'яної плашки та довгого шнура (ланглін), на якому через кожні 15 м був вузол. Кількість вузлів, що проходила через руку за півхвилини при зануренні плашки, мала дорівнювати кількості миль, які проходить судно за годину.
часом, що означає встановити азимут', визначити відстань і прочитати дані компаса?
— Щодо того, якого ви назвали першим, то боюся, чи скажу що-небудь. А от про відстань всі знають і вимірюють її від пункту до пункту; ну, а щодо компаса, то я в цім заткну за пояс будь-якого адмірала флоту його королівської величності. Що там його читати: норде-норде на іст; норде; норде-іст; норде-істе до істе; істе-норде-істе; істе і до норде; істе...
— Годі, годі вже! А то як будеш такої гнути й далі, то ще виведеш корабель з-під вітру... Тепер для мене, сержанте, цілком ясно,— відводячи вбік свого шуряка, знову притишеним голосом продовжував Кепь— марно навіть на щось сподіватися від цього телепня. Я ще годин дві пропливу цим галсом, потім ляжемо в дрейф і кинемо лот, а тоді вже, залежно від обставин, буде видно, що далі робити.
1 Азимут — кут між напрямком на предмет, до якого йде корабель, і північчю.
Сержант, бувши людиною, так би мовити, вельми делікатною, не став проти цього перечити. Час уже був пізній, і вітер, як це завжди буває з настанням ночі, почав поступово сладати. Оскільки на шляху судна ніяких перешкод не передбачалося, то сержант постелив собі вітрило на палубі і незабаром заснув глибоким солдатським сном. Тим часом Ken безперестанку походжав по палубі,
його залізна витримка стала втомі наперекір, і він за цілу ніч навіть очей не склепив.
Коли сержант Дангем прокинувся, надворі був уже білий день. Схопившись на ноги й озирнувшись навкруги, він був так вражений навколишнім, що мимоволі скрикнув од подиву — мабуть, гучніше навіть, ніж йому, людині з командирською витримкою, личи-ло б. Ще б пак, адже погода зовсім змінилася: з усіх боків накочувався туман, і видимість по. горизонту не сягала й півмилі; озеро шаліло й пінилося, а "Вітрогон" лежав у дрейфі. Коротенький звіт' шуряка відкрив сержантові таємницю всіх цих великих і раптових відмін.
За словами Кепа, біля півночі вітер змінився штилем — саме коли він думав лягати в дрейф, щоб кинути лот, бо вдалині вже бовваніли острови. О першій ночі раптом знявся північно-східний вітер і пішов дощ, і Кеп узяв курс на норд-вест, пам'ятаючи, що нью-йоркський берег лежить на протилежному боці. О пів на другу він спустив стаксель !, зарифував грот2 і зняв з клівера бонет3. О другій він змушений був витягти другий кормовий риф, а о пів на третю — Інші рифи й лягти в дрейф.
1 Стаксель — друге переднє вітрило.
2 Г р о т — головне (найбільше) вітрило.
8 Бонет (боніт) — широкий парусиновий пас, що прикріплюється, за слабкого вітру до. клівера.
— Не. можу нарікати, сержанте: судно тримається добре,— додав старий моряк,— але вітер дме з силою вистріленого гарматою ядра вагою в сорок два фунти! Я й гадки не мав, що на цій прісноводій сажавці бувають такі шторми, хоч я їх, коли правду казати, боюся рівно стільки, як торішнього снігу, тим більше, що озеро тільки зараз і має свій більш-менш природний вигляд, а якби ще,— тут він з відразою сплюнув воду, яку плеснув йому в рот шквал, що налетів на корабель,— а якби ще ця триклята юшка мала присмак солі, то вже було б і зовсім непогано...
— А давно ти вже йдеш цим курсом, щуряче? — насторожено запитав розсудливий сержант.— І з якою швидкістю ми йдемо?
— Йдемо ми'вже-десь годин дві, а то й три, і перші дві години тендер летів, як розгнузданий кінь. О, слава богу, тепер ми на широкім просторі. А то, правду кажучи, мені від того сусідства островів було якось маркіт-но, хоч вони й лежали за вітром; я сам став біля стерна й відвів тендер на лігуа то й дві вбік. Тепер можу заприсягтися, що вони у нас під вітром! Я кажу "під вітром", хоч іноді й бажано бути в острова, ба навіть і в десятка островів, за вітром; та коли їх ціла тисяча, то найкраще негайно ухилитися й шмигнути повз їх за вітром. Ні, ні... он вони десь там ховаються у мряці... І хай собі там лежать; Чарльзові Кепу нема до них діла!