— Звичайно, і нам про це відомо. Минулого понеділка вночі один із них підпливав аж до Освего, і на східному мисі з їхньої піроги висаджувалися два шпигуни — індіянин та офіцер. Якби ви тієї ночі були, як завжди, з нами на чатах, то можна було б піймати хоч одного з них, а то, може, й обох.
В темряві не можна було помітити, як після цих слів на засмаглому чолі Слідопита проступив густий рум'янець: адже провідникові стало совісно за те, що він тоді Допізна засидівся у форту, слухаючи ніжні пісні, які Мейбл співала того вечора батькові, та милуючись її чарівним личком. Чесність у помислах і всіх діях — ось що було найвизначнішою рисою цієї людини; тож провідник вважав для себе ганьбою, що з лінощів не пішов тоді на чати. Залишалося одне з двох: або заперечити Джасперові слова, або визнати себе винним.
— Твоя правда, Джаспере, твоя правда,— відповів він покірливо.— Стояв би я тієї ночі на чатах,— а, наскільки пам'ятаю, у мене не було ніяких підстав залишатися у форту,— то, можливо, не сталося б так, як ти сказав.
— Це ж було в той вечір, як ви були у нас,— наївно докинула Мейбл.— Людині, котра проводить більшість свого часу в лісах, віч-на-віч з ворогом, можна, по-моєму, один раз присвятити кілька годин своєму приятелеві та його дочці.
— Ні, ні, відколи я повернувся до форту, я тільки й знаю що байдикувати,— відповів на ці слова, зітхаючи, Слідопит.— І добре, що хлопець нагадав мені про це: ледаря треба картати, ще й добре картати.
— Картати, Слідопите? У мене й на думці не було картати вас за щось, а тим більше за те, що індіянин та офіцер вислизнули з наших рук. А зараз, коли я знаю, де ви тоді були, ваша відсутність мені здається цілком природною.
— Я не серджуся, Джаспере, за твої слова, анітрохи не серджуся, бо я цього заслужив. Всі ми, зрештою, люди, і всім нам властиво помилятися.
— Ну, це вже зайве, Слідопите!
— Дай мені руку, хлопче! Дай же руку! Не ти провчив мене, а моє сумління.
— Ну, годі вже, годі,— втрутився Кеп.— А зараз, коли, на вдоволення обох • сторін, суперечка скінчилася, ти, може, скажеш нам, Джаспере, звідки це тобі стало відомо, що у нас тут недавно побували шпигуни? Це дуже скидається на "обставину"!
Ледь закінчивши цю сентенцію, старий мореплавець злегка наступив сержантові на ногу й торкнув Слідопита ліктем ще й єхидно підморгнув, але цього в темряві вже ніхто не помітив.
— Ми дізналися про це від Змія, котрий на другий день знайшов сліди — сліди чобіт військового і мокасинів *, а крім того, один
'Мокасини — індіянське взуття з шкіри диких звірів.
із наших мисливців бачив рано-вранці й пірогу, що йшла до Фронтенака.
— А сліди як, підходили близько до форту, Джаспере? — несміливо, тоном учня, якого щойно лаяв учитель за провину, запитав Слідопит.
— .Ми так і не встановили, хоча, здається, ні, бо ми їх не знайшли по цей бік річки. Ми простежили їх аж до східного мису, що біля гирла річки, звідки дуже зручно спостерігати за тим, що діється у гавані: але на цім боці слідів не було, тому вони, мабуть-таки, річку не переходили.
— А чому ж ти не знявся з якоря і не кинувся навздогін, Джаспере? — не відступав Кеп.— У вівторок зранку був добрий бриз — такий, за якого тендер міг би розігнатися й до дев'яти вузлів 1.
— На океані, може, й розігнався б, добродію Кепе, а на Онтаріо навряд,— заперечив йому Слідопит.— На воді не лишається сліду, а мінги й французи — то такі дияволи, яких не просто догнати.
— До чого тут сліди, коли видно 0уло пірогу, як сказав Джаспер! — гарячково заперечив Кеп.— І хай би там було не два, а двадцять мінгів та французів, але від першокласного англійського корабля в кільватері їм нікуди було б дітися... Закладаюся на що хочеш. Прісна Водо, що, коли б ти мене по-
'Дев'ять вузлів — дев'ять морських миль на годину (морська миля дорівнює 1853 м),_ кликав тоді у вівторок, ми таки були б наздогнали тих негідників.
.— Насмілюся зауважити, добродію Кепе, що порада такого' досвідченого моряка, як ви, навряд чи коли завадила б молодому капітанові, як я, проте ганятися вітрильником за пірогою — справа довга і безнадійна.
— Треба було тільки притиснути їх до берега — і все!
— Це не так просто, добродію Кепе! Ви тоді зовсім не обізнані з судноплавством на нашому озері, якщо гадаєте, що так легко притиснути пірогу до берега. Щойно ці пройдисвіти помітять, що їх починають заганяти на слизьке, вони дають хід проти вітру, І перш ніж ви 'опам'ятаєтеся, вони вже випередять вас на цілу милю, а то й дві.
— Невже ти, Джаспере, вважаєш, що я так і повірю, ніби хтось захоче ризикувати життям і відважиться вийти за такого вітру у якійсь яєчній шкаралупі на це .озеро?
— Я сам не раз перепливав Онтаріо на такій пірозі навіть за досить сильного вітру. Коли нею вміло стернувати, то безпечнішого човна не знайти в усім світі.
Ken відвів убік свого зятя і Слідопита й почав їм нашіптувати, що, мовляв, Джаспе-рове повідомлення про шпигунів — не що інше, як "обставина", та ще й досить важлива, за розслідування якої він ще, мовляв, візьметься; а твердження про можливості пірог, мовляв, просто-напросто сміховинні й розраховані на те, щоб залякати недосвідчених;
Джаспер, переконував Кеп, з такою певністю розповідав про тих двох незнайомців, які висаджувалися на берег, що йому, мабуть, відомо про них набагато більше, ніж можна було вивідати лише з їхніх слідів... Що ж до мокасинів, продовжував Кеп, то їх носять тут не тільки індіяни, а й білі; він і сам, мовляв, купив собі пару; так само й чоботи ще не означають неодмінно військову людину. Сержант хоч і не погодився з більшістю Ке-пових доказів, одначе вони зробили на нього певне враження. Йому самому здавалося дещо дивним, що так близько від форту* були виявлені шпигуни, а він нічогісінько не знав про це; не менш дивним здавалося й те, що Джасперові було відомо про такі речі, котрі, за переконанням сержанта, не мали жодного відношення до його службових обов'язків. Правда, раз чи два "Вітрогона" посилали на той берег, щоб відвезти чи забрати звідти своїх вивідувачів, але сержант був певний, що Джаспер там відігравав другорядну роль і знав так само мало, як і його матроси, з яким саме завданням посилалися ті люди. Не міг збагнути сержант і того, чому серед них раптом тільки одному Джасперові було відомо про цю недавню висадку шпигунів. Слідопит, проте, дивився на все зовсім по-іншому. З притаманною йому скромністю він дорікав собі за те, що знехтував своїм обов'язком, і ставив у заслугу Джасперові, що той знав про випадок, про який у першу чергу мав знати саме він, Слідопит. Він не бачив нічого підозрілого в тому, що Джаспер знав про випадок із шпигунами, але вважав просто неприпустимим, якщо не сказати — ганебним для себе, що тільки зараз про це довідався сам.